| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників |
||
|
1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин. 2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. 3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. 4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині. 5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. 1. Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого). 2. Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співвиконавець), аналогічні правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна (не у співучасті),- він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27. 3. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дії інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і той же злочин. Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27. Це обумовлено тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник як правило самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостатньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні злочину. Ознаки, описані у частинах 3, 4, 5 ст. 27, є своєрідним юридичним з'єднувачем дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту співучасті. Зазначені положення щодо правової оцінки діянь співучасників стосуються також ситуацій співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом. Правила кваліфікації діянь організатора, пособника чи підбурювача, визначені у ч. 2 ст. 29, не поширюються на випадки, коли вони одночасно були співвиконавцями злочину. За таких обставин їх дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, без посилання на ст. 27. Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - тільки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27. 4. У положеннях частин 3 та 5 ст. 29 реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень, можлива різна відповідальність співучасників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, і виконавця,- з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину; 2) розходження у змісті умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця; 3) не охоплення змістом умислу співучасників вчиненого виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться у вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характеру (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників навіть за умови, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути: повторне вчинення злочину певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо. Так, у разі, коли замовник, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливим, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника треба розцінювати як організацію чи підбурювання до вбивства з корисливих мотивів і вбивства на замовлення. Дії ж виконавця при цьому кваліфікуються лише як вбивство на замовлення. При вчиненні будь-якого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосередньо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь- який із злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, а сприяв їй у цьому пособник, який вперше вчинив злочин, то виконавець відповідатиме за ч. 2 ст. 185, а пособник - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 185. За умови розходження у змісті умислу співучасників щодо інших обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, вони ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом. Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб'єктивний зв'язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвико- навства, так і з розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із її учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого. 5. Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакін- ченому злочині, обумовлюється зв'язком інших співучасників із вчинюваним злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже, залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювача і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочинної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин. Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво» (п. 19). Постанова ПВС N2 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (пункти 15, 17). Постанова ПВС N2 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників" |
||
|
||