Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України


1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод -
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією засобів вчинення злочину.
1. Об'єкт злочину - порядок перетинання державного кордону України.
2. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у трьох формах:
1) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України;
2) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України;
3) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Специфікою цього злочину є те, що особа, яка організувала зазначене незаконне переправлення, керувала ним або сприяла йому, визнається виконавцем цього злочину, тому її дії треба кваліфікувати за ст. 332 без посилання на частини 3 або 5 ст. 27. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, в іншому - як керівник, а в третьому - лише давала поради чи вказівки тощо, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку у межах ст. 332.
Відповідно, якщо дії особи направляють, об'єднують інших співучасників злочину, а не осіб, які незаконно перетинають державний кордон України, або ж дії особи полягають, наприклад, у наданні порад, вказівок організатору переправлення чи його керівнику, а не особам, які незаконно перетинають державний кордон України, то ці дії мають кваліфікуватися за ст. 332 з посиланням на частини 3 або 5 ст. 27.
ОрганЬація незаконного переправлення осіб через державний кордон України передбачає розробку та безпосередню реалізацію планів незаконного перетинання державного кордону України іншими особами. Ці дії можуть бути поєднані зі схилянням інших осіб до незаконного перетинання державного кордону України. Проте, відповідна ініціатива може виходити і не від організатора, а від осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України або від інших осіб, і лише підтримуватися ним. Про організацію вчинення злочину див. коментар до ст. 27. Але слід мати на увазі, що, на відміну від дій організатора злочину (ст. 27), дії організатора незаконного переправлення осіб через державний кордон України направляють, об'єднують не інших співучасників, а осіб, які вчинюють адміністративне правопорушення - незаконне перетинання державного кордону України. Якщо організаторів цих дій двоє і більше, то їх дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 332.
Керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України - це розпорядження діями осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України, або інших осіб, з метою досягнення відповідного злочинного результату - незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Це може виражатися у наданні відповідних настанов і проведення інструктажу щодо виконання тих чи інших фактичних дій, координації останніх, забезпеченні їх прикриття, виробленні заходів щодо нейтралізації діяльності органів ДПС та інших правоохоронних органів тощо.
Відмінністю дій по керівництву незаконним переправленням осіб через державний кордон України від організації такого переправлення є передусім те, що керівництво здійснюється безпосередньо під час зазначеного переправлення або безпосередньо перед його початком.
На відміну від особи, яка керує підготовкою чи вчиненням злочину (ч. З ст. 27), керівник незаконним переправленням осіб через державний кордон України спрямовує зусилля не інших співучасників, а осіб, які незаконно перетинають державний кордон України. Так само, як і організаторів цих дій, .осіб, які керують ними, може бути двоє і більше, і у такому випадку їх дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 332.
Організатором і керівником переправлення осіб через державний кордон України може бути одна й та сама особа. Якщо одна особа здійснювала організаторські дії, а інша - безпосередньо керувала їх виконанням, їх дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 332.
На практиці злочин, передбачений ст. 332, найчастіше "вчинюється спільними діями двох чи більше осіб. А тому кваліфікація його за ч. 1 ст. 332 може відбуватися лише в окремих випадках, коли йдеться, скажімо, про дії «провідника-одинака», затриманого при переправленні ним однієї чи кількох осіб через державний кордон України.
Діяльність організатора (керівника) незаконного переправлення осіб через державний кордон України на етапі підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змови на вчинення злочину, усунення перешкод, а також іншого умисного створення умов для організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України слід кваліфікувати не як готування до цього злочину за ст. 14 і ст. 332, а тільки за ст. 332. Адже, відповідно до ч. З ст. 27, поняттям «організація злочину» охоплюється і керівництво його підготовкою.
Сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України по- радами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод не є пособництвом у злочині, передбаченому ст. 332, а також однією з його форм. Адже таке сприяння стосується не співучасників цього ж злочину, а осіб, які незаконно перетинають державний кордон України.
Сприяння порадами чи вказівками полягає в наданні зазначеним особам інформації щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання та інших обставин, яка є необхідною для реалізації їх намірів на незаконне перетинання кордону.
Надання засобів полягає у передаванні особам, які незаконно перетинають державний кордон України, транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, документів, карт, схем або інших предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть полегшити досягнення зазначеного результату. На відміну від ч. 5 ст. 27 та інших статей КК, у ст. 332 поняттям засоби охоплюються і відповідні знаряддя.
Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації планів по незаконному перетинанню державного кордону України. Воно може виразитись, наприклад, у відволіканні уваги прикордонних нарядів.
Обіцянка переховувати осіб, які намагаються незаконно переправитися через державний кордон України, навіть і висловлена заздалегідь, сама по собі не є злочином, оскільки ці особи вчинюють не злочин, а адміністративне правопорушення.
Викрадення або підробка документів, які надають право на перетинання державного кордону України, з наступним наданням їх для використання іншим особам під час переправлення їх через державний кордон України кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених, відповідно, статтями 332 і 357 або 358.
Переправлення через державний кордон України - це дії, спрямовані на переведення, перевезення тощо осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України. При цьому всі дії організатора, керівника такого переправлення або особи, яка сприяє йому, можуть бути повністю виконані ще до того, як особи, яких вони переправляють через державний кордон України, перетнули його.
Тому вчинений ними злочин є закінченим у момент, коли виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України. Злочин також вважається закінченим, якщо зазначені дії стосувались незаконного переправлення через державний кордон України лише однієї особи.
У ст. 204-1 КАП міститься норма, згідно з якою перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади тягне адміністративну відповідальність.
Тому незаконним переправлення через державний кордон України є у випадках, коли особи переправляються через державний кордон України:
1) будь-яким способом поза відповідними пунктами пропуску;
2) у пунктах пропуску, але без відповідних документів;
3) у пунктах пропуску, але за документами, що містять недостовірні відомості про особу;
4) у пунктах пропуску, але без дозволу відповідних органів влади.
Державний кордон є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину, яка характеризує місце його вчинення. Про поняття державний кордон України і перелік міжнародних договорів, які його визначають, див. коментар до ст. 110.
Пункти пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Пункти пропуску класифікуються: 1) за категоріями - на міжнародні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів будь-яких держав); міждержавні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів України і суміжної держави); місцеві (пропуск через державний кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), і транспортних засобів, що їм належать); 2) за видами сполучення - для автомобільного, залізничного, морського, пішохідного, повітряного, поромного, річкового; 3) за характером транспортних перевезень - на пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські; 4) за режимом функціонування - на постійні, тимчасові; 5) за часом роботи - на цілодобові та такі, що працюють у визначений на підставі двосторонніх договорів час.
Таким чином, перетинання державного кордону поза пунктами пропуску через державний кордон може означати, що особа перетнула державний кордон: а) поза місцем розташування пункту пропуску; б) поза місцем, визначеним у пункті пропуску для безпосереднього перетинання державного кордону; в) хоча і в зазначеному місці, але в час, коли пункт пропуску не функціонував.
Проникнення особи на іноземне судно, що перебуває у територіальних водах України чи в українському порту, з метою виїзду за кордон морським (річковим) шляхом має кваліфікуватися як замах на незаконне перетинання державного кордону України. Проте незаконне переміщення особи у відкритому морі з українського на іноземне судно не може розглядатися як незаконне перетинання державного кордону України.
Під відповідними документами розуміються:
1) для громадян України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини; свідоцтво про належність до громадянства України; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи на повернення в Україну; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; внутрішній паспорт громадянина України, військовий квиток або свідоцтво про народження дитини тощо (для безвізових поїздок до Російської Федерації та інших країн СНД). Останні три види документів можуть використовуватися для виїзду за кордон та в'їзду в Україну замість інших перелічених документів тільки у передбачених міжнародними договорами України випадках;
2) для іноземців та осіб без громадянства, які не проживають в Україні постійно:
а) паспортний документ - документ, виданий уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред'явника і дає право на в'їзд або виїзд з держави і визнаний Україною (таким документом можуть бути: національний паспорт, дипломатичний чи службовий паспорт, книжка чиновника ООН, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу), та віза (передбачені такі види віз: дипломатична, службова, ділова, віза для працівників рятувальних служб, студентська, віза для науковців, віза для працівників засобів масової інформації, віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітарних місій, віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в'їзду з метою туризму, приватна віза, імміграційна віза, віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитна віза), а також інші документи, які подавались для оформлення візи (запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, документи, що підтверджують туристичний характер поїздки, підтвердження Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить з іноземних держав, запрошення на навчання, видане Міносвіти України, запрошення релігійної організації, засвідчене Держкомрелігії України, дозвіл на імміграцію, ліцензія на здійснення міжнародних перевезень тощо);
б) паспортний документ та належним чином оформлене запрошення МЗС України (розпорядження МЗС щодо оформлення візи у випадку, коли дипломатичні чи службові візи можуть оформлятися на території України) - для в'їзду в Україну; в) тільки паспортний документ та відповідний дозвіл (при спрощеному перетинанні кордону відповідно до правил місцевого прикордонного руху); г) комплект документів: паспортний документ, транзитний український візовий документ, візовий документ країни призначення (за наявності візового режиму між відповідними країнами), а також проїзні квитки або інші документи, що підтверджують транзитний характер поїздки (путівка на відпочинок, посвідчення про відрядження, направлення на лікування тощо) - для перетинання кордону при транзитних поїздках; д) документ, що замінює паспортний документ, та спеціальний візовий документ на виїзд з України (у випадку, якщо іноземець, перебуваючи на території України, втратив первинні документи); є) паспортний документ, у т. ч. військовий квиток, свідоцтво про народження дитини тощо (для громадян країн СНД). Пропуск через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей здійснюється за дійсними дипломатичними й службовими паспортами та візами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України;
3) для осіб без громадянства, які постійно проживають на території України,- посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон.
Документ вважається відповідним (дійсним), якщо він належить пред'явникові, відповідає установленому зразку, виданий компетентним органом і належним чином оформлений, а термін дії його не закінчився.
Таким чином, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без відповідних документів може означати, що особа перетнула державний кордон без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці.
Перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але за документами, що містять недостовірні відомості про особу, означає перетинання державного кордону України з підробленим документом на право перетинання державного кордону України або дійсним, але оформленим на іншу особу. При цьому не можна вважати дійсним документ, отриманий хоча й у встановленому законом порядку, але на підставі введення службових осіб, які оформлюють такий документ, в оману щодо реальної особистості громадянина.
Нарешті, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без дозволу відповідних органів влади означає, що особа перетинає державний кордон України, не маючи при собі необхідних для перетинання кордону документів, оскільки у даному випадку вони не перевіряються, проте не маючи й спеціального дозволу відповідних органів державної влади, який фактично замінює відсутність документів. Тут йдеться про таке: 1) прикордонні представники України або їх заступники для виконання своїх обов'язків можуть перетинати державний кордон України в будь-якому місці на встановленій ділянці і в будь-який час на підставі спеціальних повноважень; 2) військовослужбовці ДПС, СБ, працівники митної, ветеринарної, фітосанітарної служби, міліції, рибоохорони, деяких інших державних органів України, а також суміжних держав, яким необхідно перетинати кордон для вирішення робочих питань, пов'язаних із здійсненням своїх службових обов'язків, та внесені до списків, що знаходяться на пунктах пропуску, мають право виходити на лінію кордону і перетинати її за усним дозволом відповідного начальника ДПС; 3) особи, які входять до складу аварійно-рятувальних та аварійно-відновних формувань з метою локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами, пропускаються через державний кордон України за внутрішніми паспортами на підставі списків, підписаних особами, уповноваженими МЧС, а військовослужбовці строкової служби, які прямують через державний кордон із зазначеною метою,- за документами, що посвічують їхню особу, і на підставі списків, підписаних командирами військових частин; 4) працівники авіаційної служби безпеки, лінійного відділу внутрішніх справ мають вільний доступ у зони прикордонного контролю при пред'явленні перепустки; інші працівники внутрішніх справ, СБ і прокуратури України мають доступ у ці зони при пред'явленні тимчасової перепустки і службового посвідчення; працівники підприємства, яке функціонує у пункті пропуску на підставі відповідного дозволу, допускаються в пункт пропуску за перепустками, виданими командиром з'єднання (частини) ДПС; 5) особи, які зустрічають або забезпечують зустріч дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей, транспортних засобів з дипломатичними номерами, дипломатичної пошти, а також особистого майна, речей та багажу дипломатичних агентів і консульських посадових осіб, допускаються в пункти пропуску за акредитаційними дипломатичними, консульськими, службовими картками та національними паспортами з дозволу командира з'єднання (частини) ДПС або особи, яка його заміщає.
Згідно з ч. З ст. 204-1 КАП, чинність цієї статті не поширюється на випадки повернення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з метою отримання притулку або набуття статусу біженця, якщо вони в установлений законом термін звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм притулку чи статусу біженця. Виходячи з цього, не можна визнати незаконним переправлення через державний кордон України (тільки у напрямку з-за кордону в Україну): 1) громадян України, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, і повертаються в Україну без встановлених документів, незалежно від того, перетнули вони раніше державний кордон України з метою виїзду з України законно чи незаконно; 2) іноземців чи осіб без громадянства, які мають за мету отримати притулок або набути статусу біженця, якщо вони в установлений законом термін звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм притулку чи статусу біженця.
Згідно з ч. 2 ст. 33 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Тому притягнення до відповідальності осіб, які б організували таке повернення, керували б його здійсненням або сприяли б йому, суперечить зазначеному положенню Конституції України.
Під жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, слід розуміти не тільки осіб, визнаних потерпілими у справах про злочин, передбачений ст. 149 КК України. Жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, мають визнаватися будь-які особи, які постраждали від злочинів, передбачених КК України або кримінальними законами інших країн, пов'язаних із здійсненням будь-якої незаконної угоди, предметом якої є передача людини у фактичну власність інших осіб, і вчитаних як на території України, так і на території інших країн, як громадянами України, так і іноземцями чи особами без громадянства. При цьому не має значення також і те, були чи не були винні особи притягнуті до кримінальної відповідальності.
Дії винного, пов'язані з незаконним переміщенням через державний кордон України людини, яку вона незаконно купила або придбала іншим способом, повністю охоплюються ч. 1 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 332 не потребують.
Відповідно до Конституції України і міжнародних договорів, ратифікованих Україною, кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком за рішенням Президента України у порядку, встановленому законом.
Під біженцем розуміється іноземець, який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза межами країни своєї громадянської належності і не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і знаходячись поза межами країни свого попереднього постійного проживання, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, та щодо якого у відповідному порядку прийнято рішення про надання статусу біженця. Особи, які мають намір набути статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу із заявою про надання їм статусу біженця протягом п'яти діб - якщо вони перетнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством, або трьох діб - якщо вони вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця. Законом України «Про біженців» визначені умови, за яких статус біженця не надається. Крім того, притулок в Україні не може бути наданий, доки порядок його надання не буде встановлено відповідним законом. Проте, у будь-якому випадку особа, яка у встановленому законом порядку звернулася з проханням надати їй статус біженця або притулок, не може бути притягнута до відповідальності за незаконне перетинання державного кордону. Адже у ч. 2 ст. 204-1 КАП йдеться не про осіб, які мають право на використання притулку чи на отримання статусу біженця, а про осіб, які прибули в Україну з відповідною метою. Тому і особи, які організували незаконне переправлення осіб через державний кордон України, керували такими діями або сприяли їм завідомо з метою допомогти іншим особам отримати притулок в Україні або набути статусу біженця, не можуть бути притягнуті до відповідальності за ст. 332.
3. Злочин, передбачений ст. 332 КК, слід відмежовувати від адміністративних правопорушень, передбачених статтями 204-206-1 КАП.
Так, порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у т. ч. іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незакрнну реєстрацію, оформлення документів на проживання, тягне адміністративну відповідальність за ст. 204 КАП.
Надання громадянами іноземцям та особам без громадянства житла, транспортних засобів, сприяння їх незаконній реєстрації, оформленню документів на проживання чи навчання, прийнятно на роботу, а також надання інших послуг на порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і правил транзитного проїзду їх через територію України, якщо ці дії безпосередньо не пов'язані із незаконним переправленням осіб через державний кордон України, тягне адміністративну відповідальність за ст. 206 КАП.
Відповідно до ст. 206-1 КАП, адміністративними правопорушеннями визнаються:
1) перевезення водіями іноземців та осіб без громадянства на порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду їх через територію України, якщо ці дії безпосередньо не пов'язані із незаконним перетинанням осіб через державний кордон України; 2) обладнання власниками або водіями транспортних засобів спеціально прихованими або замаскованими місцями, які використовуються для перевезення нелегальних мігрантів; 3) перевезення іноземців та осіб без громадянства в обладнаних власниками транспортних засобів або водіями спеціальних схованках для перевезення людей. У цій статті йдеться про перевезення зазначених осіб внутрішніми шляхами. Перевезення ж або спроба перевезення іноземців та осіб без громадянства безпосередньо через державний кордон України, у т. ч. у спеціальних схованках, має кваліфікуватися за ст. 332 КК.
Особи, які організували незаконне переправлення інших осіб через державний кордон України, керували такими діями або сприяли їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також і самі вчинили незаконне перетинання державного кордону України, несуть відповідальність як за ст. 332 КК, так і за ст. 204-1 КАП.
4. Суб'єкт злочину загальний.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета злочину не мають значення для його кваліфікації. Водночас, якщо злочин, передбачений ч. 2 ст. 332, вчинено з корисливих мотивів, до засудженого, як це випливає із ч. 2 ст. 59, може бути застосована конфіскація майна (засобів вчинення злочину) як додаткове покарання.
6. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 341). Про поняття повторність і вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар, відповідно, до статей 32 і 28.
7. Підприємства (їх об'єднання), установи та організації, незалежно від форм власності, які здійснюють міжнародні пасажирські повітряні перевезення, за переміщення через державний кордон України пасажирів-іноземців чи осіб без громадянства без документів для в'їзду в Україну або з документами, оформленими з порушенням вимог, установлених законодавством України, несуть відповідальність згідно із Законом України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» від 10 січня 2002 р. Проте притягнення їх до такої відповідальності не звільняє фізичних осіб, які діяли від імені зазначених підприємств, установ і організацій, від кримінальної відповідальності за ст. 332.
Конституція України (статті 26, 33, п. 26 ч. 1 ст. 106).
Протокол N2 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950р. Ратифікований Україною 17липня 1997р. (ст. 3).
Договір між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня
1993 р. Ратифікований Україною 15 липня 1994 р.
Договір між Україною та Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 19 травня 1995 р. Ратифікований Україною 22 листопада 1995 р.
Угода між Урядом України і Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996р. Ратифікована Україною 21 жовтня 1999 р.
Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про приймання та передачу осіб через українсько-молдовський державний кордон від 11 березня 1997р. Ратифікована Україною
11 вересня 1998 р.
Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Ратифікований Україною
12 травня 2004 р.
Протокол проти незаконного ввезення мігрантів сушею, морем та повітрям, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, від 15 листопада 2001 р. Ратифікований Україною 4 лютого 2004 р.
Статут Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 р. (ст. 6).
Загальна декларація прав людини. Прийнята резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. (ст. 14).
Декларація про територіальний притулок. Прийнята резолюцією 2312 (XXII) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1967р.
КАП (статті 204-206-1).
Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 1-12, 20-21, 35).
Закон України «Про біженців» в редакції від 21 червня 2001 р.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в 'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. (статті 1-3, 6, 9, 12).
Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994р. (статті 1, 4-5, 25-28).
Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. (статті 1, 11).
Закон України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» від 10 січня 2002 р.
Закон України «Про державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р.
Закон України «Про прикордонний контроль» від 5 листопада 2009р.
Указ Президента України N2 194/93 від 5 червня 1993 р. «Про посвідчення особи моряка».
Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Затверджене указом Президента України N2 491/93 від 28 жовтня 1993 р.
Положення про посвідчення члена екіпажу: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України N2 1346 від 21 листопада 2007 р.
Положення про службовий паспорт України. Затверджене Указом Президента України N2 153/98 від 26 лютого 1998 рг
Положення про дипломатичний паспорт України. Затверджене Указом Президента України № 153/98 від 26 лютого 1998 р.
Угода між Урядом України і Урядом Румунії про спрощений порядок перетинання спільного державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних районах і повітах. Затверджена постановою КМ№ 904 від 2 серпня 1996р.
Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про передачу і прийом осіб через спільний державний кордон від 24 травня 1993 р.
Угода між Кабінетом Міністрів України і урядом Угорської Республіки про уніфікацію документів, необхідних для перетинання українсько-угорського державного кордону в службових цілях, від 6 лютого 2002 р. Затверджена постановою КМ№ 1351 від 12 вересня 2002 р.
Положення про посвідчення особи на повернення в Україну. Затверджене постановою КМ N° 1079 від 25 серпня 2004р.
Правила перетинання державного кордону громадянами України. Затверджені постановою КМN2 57 від 27 січня 1995р.
Положення про посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон. Затверджене постановою КМ N2 610 від 7 серпня 1995 р.
Правила оформлення візових документів для в 'іїзду в Україну. Затверджені постановою КМ №227 від 20лютого 1999р.
Положення про пункти пропуску через державний кордон. Затверджене постановою КМ № 1203 від 3 серпня 2000 р.
Правила в 'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Затверджені постановою КМ№ 1074 від 29 грудня 1995 р.
Порядок перетинання державного кордону України аварійно-рятувальними та аварійно-відновними формуваннями для локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами. Затверджений постановою КМ№ 912 від 21 серпня 1997р.
Питання оформлення дозволу на спрощене перетинання іноземцями та особами без громадянства державного кордону України. Постанова КМ№ 64 від 22 лютого 2008 р.
Положення про зону прикордонного контролю. Затверджене наказом Держкомкордону № 61 від 6 лютого 1998 р.
Інструкція про порядок пропуску через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їх сімей та транспортних засобів з дипломатичними номерами. Затверджена наказом Держкомкордону № 252 від 28 травня 1999 р.
Інструкція про заходи щодо недопущення незаконного проникнення сторонніх осіб у портах України та іноземних портах на судна закордонного плавання, що плавають під Державним Прапором України, Затверджена наказом Держкомкордону, МТ і ДКРГ № 502/568/156 від 29 листопада 1999 р.
Інструкція про порядок пропуску через державний кордон України вищих посадових осіб, офіційних делегацій. Затверджена наказом Держкомкордону, МЗС№ 19/21/6-410-98 від 22 лютого 2001 р.
Директива Ради ЄС «Про встановлення визначення для допомоги незаконному в "їзду, транзиту і перебуванню» № 2002/90/ЄС від 28 листопада 2002 р.
Рамкове рішення Ради ЄС «Про підвищення стандартів кримінальної відповідальності з метою покарання за допомогу незаконному в 'їзду, транзиту і перебуванню» № 2002/946/ЮВС від 28 листопада 2002 р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України"
  1. Стаття 111. Державна зрада
    статтями КК, наприклад, диверсії, посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 і, відповідно, статтями 113,112. Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту. Воєнний стан - це особливий правовий режим
  2. Стаття 318. Переміщення товарів під негласним контролем
    незаконно переміщуються через митний кордон України, таке переміщення товарів може здійснюватися під контролем і оперативним наглядом правоохоронних органів. Порядок проведення переміщення товарів під негласним контролем визначається цим Кодексом і відповідним нормативно-правовим актом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи, Міністерства
  3. Стаття 41. Контролюючі органи та органи стягнення
    стаття 41 передбачає можливість та необхідність реалізації ними контролю за дотриманням також іншого законодавства. Це пов'язано зі спектром функцій державної податкової служби, який включає окремі питання в частині забезпечення за дотриманням порядку здійснення господарюючими суб'єктами валютних операцій, застосування реєстраторів розрахункових операцій тощо. Митні органи здійснюють управління
  4. Стаття 88. Правові наслідки судимості
    статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80); 11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст.
  5. Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
    статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків,- караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. Ь Основним безпосереднім об'єктом злочину є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними^ правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення
  6. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
    статтями 116-118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті. (Стаття 115 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-\/І від 15.04.2008 р. і N9 1 707-VI від 05.11.2009
  7. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
    статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства,-
  8. Стаття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача
    статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням свого службового становища,- караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років. 4. Втручання службової особи з
  9. Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво
    статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель,- карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років. 3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній
  10. Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї
    статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі,- караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна. Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у