| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. |
||
|
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права І свободи від порушень І протиправних посягань. Коментована стаття визначає механізми захисту прав і свобод людини і громадянина. Наявність таких механізмів - одна з обо- в'язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належіть суду. Це обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред'явлення доказів тощо. Зміст ст. 55 відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо гарантованого захисту основних прав і свобод людини. Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення ЇЇ основних прав, наданих їй конституцією або законом», а п. а ст. З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави - учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту». Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 коментованої статті універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації, зокрема пов'язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних установ та підприємств, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців названих структур. Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства. Найбільш місткою формою, пристосованою для безпосереднього захисту порушених прав, є цивільне судочинство. В Цивільному процесуальному кодексі України межі права на звернення до суду в порядку цивільного судочинства визначені досить широко. Стаття 4 ЦПК України передбачає, що «усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, зверну- 18-3-Конституція України Розділ П. Стаття SS тися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу». Законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження (ст. 1 ЦПК). Конституційні правовідносини в цьому переліку не вказані. Але, зважаючи на статус Конституції України як нормативного акта прямої дії, видається, що до розробки спеціальних конституційно-процесуальних нормативних актів судовий захист прав і свобод, що випливають з конституційних правовідносин, може здійснюватися в порядку цивільно-процесуального судочинства із застосуванням аналогії права. Гарантоване в ч. 2 ст. 55 Конституції право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є важливою віхою в розвитку законодавчого врегулювання цього питання. Цьому принциповому конституційному положенню передували зміни до ЦПК України, зокрема глава 31-А ЦПК України отримала назву «Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». Оцінюючи переваги, що надає частина друга ст. 55 Конституції та згаданий вище закон, порівняно з раніше діючим законодавством, слід зазначити, що тепер значно розширено коло осіб, чиї неправомірні дії у сфері управлінської діяльності можуть бути оскарженими до суду. Якщо раніше скарги до суду могли подаватись лише на дії службових осіб, то тепер у порядку ст. 248і ЦПК України скарги до суду можуть подаватись, якщо «рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси». До того ж, якщо раніше могли оскаржуватись лише дії, то тепер предметом оскарження є і дії, і бездіяльність, і рішення в управлінський сфері. За новою редакцією статті 2482 ЦПК України «до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими особа вважає, що порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси; створено або створюються перепони для реалізації нею своїх прав, свобод чи законних інтересів або що вжиті заходи щодо реалізації її прав є недостатніми; покладено на неї обов'язки, не передбачені законом або передбачені законом, але без урахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; її притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до неї застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом». Частина 3 ст. 55 Конституції посилює можливості будь-кого у захисті своїх прав і свобод, завдяки встановленню інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (див. коментар до ст. 101 Конституції). Повноваження цієї посадової особи, структура її апарату, порядок звернення до неї та інші питання визначатимуться спеціальним законом. Принципово новою є встановлена ч. 4 ст. 55 можливість звернення громадян за захистом своїх прав до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Таким органом зараз є Комітет з прав людини, створений за Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1965 р. Україна приєдналася до цього Протоколу в жовтні 1991 р. Звернення громадян до цього Комітету з приводу порушення їх прав можливе тільки за умови, коли скаржником були вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту. Іншими органами міжнародних організацій, що можуть розглядати скарги громадян щодо порушення в Україні їх прав і свобод, є Європейська комісія з прав людини та Європейський Суд 3 прав людини, які діють під егідою Ради Європи на основі Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. Ця Конвенція регламентує порядок розглядусправ, проте і в цьому разі скаржитися на порушення прав людини в ці органи можливо лише після того, як будуть вичерпані всінаціональні засоби захисту порушеного права. Частина 5 ст. 55 надає людині можливість будь-якими не забороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Найбільш типовими прикладами самозахисту, як свідчить практика, є звернення до засобів масової інформації, використання допомоги, що її можуть надати правозахисні організації, ті чи інші громадські об'єднання, наприклад профспілки. Окремим видом самозахисту від протиправних посягань є необхідна оборона і крайня необхідність. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом." |
||
|
||