Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 37. Уявна оборона


1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.
4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
1. Стан уявної оборони виникає у випадках, коли реального посягання немає, але в особи під впливом дій іншої особи (осіб) та особливостей ситуації, в якій вчинено ці дії, виникає помилкове враження про вчинення (чи реальну загрозу вчинення) суспільно небезпечного посягання, внаслідок чого вона заподіює шкоду, вважаючи, що перебуває у стані необхідної оборони.
2. За загальним правилом заподіяння потерпілому шкоди в стані уявної оборони не виключає кримінальної відповідальності. Уявна оборона не тягне за собою кримінальної відповідальності за наявності двох ознак, вказаних у ч. 2 ст. 37, а саме, коли: 1) обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання; 2) особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
Питання про те, чи справді існували достатні підстави для помилкових висновків про наявність суспільно небезпечного посягання, має вирішуватись залежно від обставин конкретної справи виходячи із того, як звичайно сприймала б відповідну ситуацію інша особа.
За наявності передбачених у ч. 2 ст. 37 ознак виправданості уявної оборони дії,вчинені у відповідній ситуації, мають розглядатись як вчинені у стані реальної необхідної оборони.
3. Якщо під час уявної оборони за обставин, передбачених ч. 2 ст. 37, особа допустила перевищення меж, встановлених ст. 36 для випадків необхідної оборони від реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Така відповідальність можлива лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124.
4. Частина 4 ст. 37 встановлює, що у випадках, коли особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати факт відсутності реального суспільно небезпечного посягання, вона несе кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди через необережність. Це правило має застосовуватись лише для випадків, коли виникли певні обставини, які могли створити враження про наявність посягання, але особа проявила легковажність чи недбалість в оцінці ситуації і внаслідок цього помилково вжила заходів захисту від неіснуючого посягання. Якщо ж обставин, які хоча б частково виправдовували помилку, допущену особою в оцінці ситуації, не було, і особа не лише могла, але й повинна була в обставинах, що склались, усвідомити відсутність суспільно небезпечного посягання, то положення про уявну оборону щодо такої особи не застосовуються і вона має нести кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах.
Постанова ПВС N2 1 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону» (п. 1).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 37. Уявна оборона"
  1. Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків
    статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,- караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років. 4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби,- караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти
  2. § 5. Договір страхування
    оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; - вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; - подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; - одержання
  3. § 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
    Стаття 1161 ЦК містить безумовний обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, у повному обсязі. Як особа-рятувальник може найчастіше виступити фізична особа, яка, рятуючи іншу фізичну особу, може зазнати як майнової, моральної шкоди, так і шкоди для свого здоров'я. Наприклад, рятуючи
  4. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань шляхом застосування засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Перевищенням меж необхідної оборони, в
  5. 2. Поняття адміністративного правопорушення
    статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "громадсько небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що
  6. Стаття 6.
    статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів; ( Абзац третій пункту 1 статті 6 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 ) прийняття рішень
  7. Стаття 74. Митне оформлення військових транспортних засобів та військової техніки
    оборони.
  8. Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни
    статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших
  9. Стаття 231. Платники збору.
    статті 232 цього розділу є об'єктами оподаткування. 231.1. Використання такого викладу статті є доречним, яке повністю розкриває зміст і мету. Зокрема чітко розділено платників на фізичних та юридичних осіб. Цивільним кодексом України визначено, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом
  10. Стаття 232. Об'єкти оподаткування збором
    стаття 2, згідної з якою об'єктом оподаткування виступають транспортні засоби відповідно до Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД). У проекті Податкового кодексу України перелік об' єктів оподаткування визначає стаття 232, згідно з якою перелік об'єктів оподаткування розширено без конкретизації кодів за УКТ ЗЕД. Список об'єктів оподаткування доповнено такими