| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. |
||
|
Конституція визначає акти, що їх приймає Верховна Рада України. Як такі називаються закони і постанови. Але це не остаточний перелік, оскільки коментована стаття встановлює, що парламентом можуть бути прийняті й інші акти. Такий підхід є виправданим з оглядом на те, що Верховна Рада приймає акти з найрізніших питань суспільного життя. Відповідно законодавець надав парламенту України можливість визначати вид акта парламенту залежно від специфіки проблеми, що вирішується. В сучасній правовій системі України діють прийняті парламентом України акти з такими назвами: Конституція, закон, основи законодавства, кодекс, декларація, Акт проголошення незалежності України, заява, звернення, постанова. Більшість з них охоплюється таким загальним поняттям, як закон. Ратифіковані Верховною Радою України міжнародні акти стають частиною національної правової системи. Закон - нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий згідно з чітко визначеною законодавчою процедурою представницьким органом влади і підписаний главою держави. Законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини. В ієрархії правових актів закон посідає найвище місце після конституції. Верховенство закону - один з головних принципів демократичної, правової держави. Закони мають свою ієрархію. Вищим з них є конституція, яка приймається і змінюється, як правило, в більш ускладненому порядку, ніж звичайний закон. Право приймати закони належить до виключних повноважень представницьких органів влади. В демократичній державі не може бути паралельного органу, який би мав право приймати акти аналогічної юридичної сили. Оскільки порівняно з іншими нормативно-правовими актами в державі закон має вищу юридичну силу, то всі підзаконні акти не повинні суперечити його положенням. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини загального характеру. Закони в Україні можуть прийматися також шляхом всеукраїнського референдуму. Закон - основне джерело права національної правової системи України, До формальних ознак закону належить особливий порядок його прийняття парламентом. Цей порядок включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Прийняття закону обов'язково включає в себе такі стадії: внесення законопроекту в законодавчий орган; обговорення законопроекту; прийняття закону; його опублікування (обнародування). Закони України можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України, тобто органом, яким вони були прийняті. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині. Внаслідок цього весь текст закону або окремі його положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність. Але це не означає скасування або зміни самого закону. Скасувати або змінити закон може тільки сам парламент України і ніхто інший, оскільки тільки Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і тільки їй серед органів державної влади притаманна законодавча функція. Це виключна прерогатива парламенту України. В Україні ще жоден закон не був прийнятий шляхом всенародного референдуму. Така можливість не виключається, і якщо вона буде реалізована, то стадії і процедури прийняття закону в такий спосіб повинні відбуватися у відповідності з нормами Конституції України і Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Постанова Верховної Ради України - правовий акт парламенту, що приймається більшістю від його конституційного складу і підписується Головою Верховної Ради України. Постанови приймаються після обговорення їх на пленарному засіданні парламенту. Вони, зокрема, приймаються з питань призначення всеукраїнського референдуму, з питань, визначених ст. 73 Консти- тупії України: прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією України; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного банку України; обрання суддів; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; утворення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з відповідних питань тощо. Порядок прийняття постанов парламенту України визначається Регламентом Верховної Ради України. Постанови Верховної Ради України присвячені в основному регулюванню внутрішньопарламентських взаємовідносин, призначенню і звільненню відповідних посадових осіб, контролю Верховної Ради за станом виконання відповідних урядових програм, реалізації Кабінетом Міністрів України конкретних проблем. Прийняття постанов парламенту пов'язане з реалізацією Верховною Радою законодавчої, установчої і контрольної функцій. Без прийняття постанов неможливо забезпечити оптимальну організацію роботи парламенту. Серед інших актів Верховної Ради України особливе значення мають декларації, в яких найбільш ємно поєднуються політичні і правові аспекти регулювання суспільних відносин. Декларація - політико-правовий акт, який офіційно проголошує загальнолюдські цінності і певні наміри держави, обумовлює напрями, принципи державної правової політики, що знаходять втілення в Конституції і законах України. Декларація в загальній формі визначає спрямованість конституційно-правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Так, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. визначила демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства, утвердження України як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, визначила демократамну спрямованість національної правової системи України на сучасному етапі. Концептуальні положення Декларації лягли в основу чинної Конституції України. Декларація прав національностей України від І липня 1991 р. визначила вектор державної політики України у сфері національних відносин, гарантування прав національних меншин. Положення декларацій реалізуються за допомогою більш конкретних правових приписів. Так, положення Декларації прав національностей України знайшли втілення насамперед в Законі України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні». Заяви та звернення - акти Верховної Ради України, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів іноземних країн здійснити певні дії або утриматись від певних дій з метою підтримання миру, подальшого розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин, усунення джерел і підстав ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у Заяві Верховної Ради України від 5 липня 1991 р. дається оцінка Заяві парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. В Заяві Верховної Ради України були сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин з Румунією відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права. Заклик до розвитку двосторонніх зв'язків між Україною та Росією міститься у Зверненні Верховної Ради України до Верховної Ради і Президента Росії від 24 серпня 1991 р. Для розвитку української державності і правової системи особливе значення має прийнятий 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, в якому було визначено, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - України, що територія України є неподільною і недоторканною і що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Положення цього документа знайшли втілення в Конституції України 1996 p., інших законах та підзаконних актах. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, тобто не менш як 226 голосами. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91,104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп / 2002 Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією необхідна для прийняття відповідного рішення. Конституційний Суд також вирішив, що положення ч. 2, ч. З ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так: коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участь у голосуванні. В Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня № 11 -рп / 98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів зазначається, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, Законом про Регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку. Народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховної Ради України є підставою для визнання їх неконституційними. Конституція України встановлює деякі винятки із загального правила щодо прийняття рішень більшістю від конституційного складу парламенту. Так, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України приймаються закони щодо державних символів (ст. 20), не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України може бути подолане вето Президента України (ст. 94). Така ж кількість голосів необхідна для прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції (статті 15 5 і 156). Три четвертих голосів потрібно для прийняття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111). Не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може бути прийнято рішення про скликання позачергової сесії Верховної Ради (ст. 83), про підтримання запиту народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України до Президента України (п. 34 ст. 85), про створення тимчасової слідчої комісії (ст. 89) Такі розбіжності в конституційному закріпленні різної кількості депутатів для підтримання тих чи інших законів, подолання вето глави держави, оголошення імпічменту П резиденту України, вирішення внутрішньоорганізаційних питань функціонування парламенту зумовлено різними чинниками. Але основоположна мета такого підходу в нормативній регламентації організації і діяльності Верховної Ради України - це забезпечити стабільність Конституції, нормальне функціонування всього державного механізму, насамперед парламенту, створити умови для оптимізації контрольної діяльності Верховної Ради України. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією." |
||
|
||