Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим


Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
(Стаття 46 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-\Л від 15 квітня 2008 р.)
1. Включення ст. 46 до КК засвідчує шанобливе ставлення держави до інтересів потерпілого, виходить з недоцільності звернення до заходів кримінально-правової репресії у ситуаціях, коли відновлення соціальної справедливості можливе шляхом примирення винного у злочині із потерпілим. Стаття 46 є закріпленням відомого зарубіжному законодавству інституту медіації як альтернативного способу врегулювання криміналь- но-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, втілюючи ідею відновлювального правосудця, дає змогу: потерпілому - більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила злочин,- уникнути кримінальної відповідальності; державі - зекономити фінансові та інші ресурси для боротьби зі злочинністю.
Поряд із звільненням від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим як інститутом матеріального права (ст. 46 КК) існує кримінально- процесуальний інститут примирення у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК). Злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356, не становлять значної суспільної небезпеки, а тому конфлікти, які призвели до їх вчинення, можуть бути розв'язані з мінімальними витратами, без засудження винного і призначення йому кримінального покарання. Справи про зазначені злочини, за загальним правилом, порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого і підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим (підсудним). При цьому кримінальні справи про злочини, за якими можливе примирення на підставі ст. 46 КК, порушуються на загальних підставах, тобто і за відсутності волевиявлення потерпілого. До того ж, у випадку примирення у справах приватного обвинувачення від винного (на відміну від ст. 46 КК) не вимагається відшкодування завданих збитків (усунення заподіяної шкоди) і того, щоб злочин був вчинений ним уперше.
2. Для застосування аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності необхідною є сукупність таких умов: 1) особа вчинила злочин уперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості або необережних злочинів середньої тяжкості (при цьому не вимагається, щоб ними були злочини, кримінальні справи про які є справами так званого приватного обвинувачення); 3) особа, яка вчинила такий злочин, примирилася з потерпілим; 4) вона відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. При цьому не вимагається, щоб суб'єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся і активно сприяв розкриттю злочину. Встановивши сукупність вказаних умов, суд зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності.
Про поняття злочину невеликої тяжкості і необережного злочину середньої тяжкості див. статті 12 і 25 та коментар до них, про поняття вчинення злочину вперше, відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - коментар до ст. 45.
Відшкодування завданої шкоди в плані ст. 46 може бути і неповним (на відміну від ст. 45), але у будь-якому разі воно має бути достатнім. Цей критерій визначається за угодою потерпілого, який пропонує конкретні форми та механізми відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, та особи, яка вчинила злочин. Так, усунення негативних наслідків вчиненого злочину може пов'язуватись учасниками конфлікту з укладенням або виконанням відповідного цивільно-правового договору. Винна особа, прагнучи до примирення, може домовитися із потерпілим про передачу йому матеріальних благ понад шкоду, заподіяну злочином. КК подібні примирювальні домовленості не забороняє.
У разі наявності декількох потерпілих винний може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 46 за умови досягнення ним примирення з кожним із потерпілих і відшкодування кожному із них завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.
Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (одномоментне або у декілька прийомів) може як передувати примиренню, так і здійснюватись одночасно з ним, але у будь-якому разі повинно мати місце до винесення постанови суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування: 1) збитків, завданих спадкодавцеві лише у договірних зобов'язаннях; 2) моральної шкоди, присудженої судом спадкодавцеві за його життя. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю. Однак значення наведених цивільно- правових положень у контексті розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності не слід перебільшувати. Стаття 46 не містить заборони на відшкодування заподіяної злочином фізичної, майнової або моральної шкоди спадкоємцям потерпілого. Тому у наведеній ситуації закриття кримінальної справи на підставі ст. 46 (за наявності всіх інших передбачених нею умов) не виключається.
Особливістю передбаченого ст. 46 звільнення від кримінальної відповідальності є те, що для його застосування вимагається не лише позитивна посткримінальна поведінка винного, а й добровільне волевиявлення потерпілого. Якщо заподіяна злочином шкода повністю відшкодована, проте примирення потерпілого з винним не відбулося, останній не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 46. Разом з тим відсутність зазначеного примирення не перешкоджає застосуванню у цьому разі ст. 45 (за наявності всіх передбачених нею умов). Взагалі, вирішуючи питання про застосування ст. 45 або ст. 46, пріоритет слід віддавати нормі, що передбачає такі умови звільнення від кримінальної відповідальності, які у конкретній ситуації склалися раніше.
3. Під примиренням розуміється добровільна відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (у разі, коли справу ще не порушено), або прохання закрити вже порушену щодо винного кримінальну справу. Потерпілий, примирившись із винною особою, звертається до суду з клопотанням звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, або принаймні не заперечує проти такого звільнення. Факт примирення потребує відповідного процесуального закріплення у матеріалах справи.
Мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), для застосування ст. 46 значення не мають. Не є важливим також, хто саме виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їхні знайомі, працівники правоохоронних органів). При цьому слід враховувати, що примирення - це акт прощення потерпілим винного в результаті вільного волевиявлення. Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК не допускається, якщо встановлено, що заяву про припинення подальшого кримінального переслідування винного потерпілий зробив не добровільно, а вимушено - в результаті погроз, залякувань або іншого неправомірного впливу з боку винного чи його оточення.
5. Примирення має відбутись саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Потерпілий - це фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Для визнання особи потерпілим закон не вимагає її заяви. Особа повинна бути визнана потерпілим після того, як у справі зібрані докази того, що злочином їй заподіяно шкоду. З урахуванням того, що кримінальну відповідальність тягне також готування (крім злочинів невеликої тяжкості) і замах, особа визнається потерпілою і в тому разі, коли щодо неї був вчинений відповідний незакінчений злочин. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права потерпілого мають його близькі родичі, які в установленому порядку визнані потерпілими. Не є потерпілими у кримінально-процесуальному аспекті юридичні особи, які, у разі заподіяння їм майнової шкоди, визнаються цивільними позивачами, а так само держава. Подібне обмеження сфери застосування ст. 46 є невиправданим як з погляду реалізації прав того, хто вчиняє злочин, так і з точки зору задоволення інтересів відмінних від фізичних осіб соціальних суб'єктів, охоронюваним благам, правам або інтересам яких злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди.
Угоду про примирення з особою, яка вчинила злочин, якщо потерпілим є неповнолітній або недієздатний, можуть укласти законні представники такого потерпілого (ними відповідно до КПК можуть бути визнані батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники або представники установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають вказані потерпілі).
КПК (статті 7-1, 8, 12, 27, 32, 49, 52, 63).
ЦК (статті 608, 1200, 1219, 1230).
Постанова ПВС № 2 від 25 січня 1974 р. «Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого».
Постанова ПВС N2 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів».
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим"
  1. Стаття 11. Поняття злочину
    статтях КК термін «діяння» застосовується для характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину. Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова,
  2. Стаття 12. Класифікація злочинів
    статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, а також зі складеною (змішаною) формою вини. Водночас, КК дає можливості для інших класифікацій злочинів. Так, із статей 6-8, 10 випливає, що дещо різними є правові наслідки злочинів, вчинених громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України і за її межами; статті 24 і 25 визначають умисел і
  3. Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
    статті 36- 43); 3) малозначне діяння (ч. 2 ст. 11); 4) готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14); 5) добровільну відмову при незакінченому злочині (ст. 17). Звільнення від кримінальної відповідальності також слід відрізняти від випадків, коли особа такій відповідальності не підлягає (ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396). 3. КК передбачає такі види звільнення від кримінальної
  4. Стаття 88. Правові наслідки судимості
    статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80); 11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст.
  5. Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
    статті 105 цього Кодексу. 2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. 3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин,
  6. Стаття 401. Поняття військового злочину
    статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. 3. Особи, не зазначені у цій статті,
  7. Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
    статті, частини статей тощо) можуть бути визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України і втрачають чинність з дня ухвалення такого рішення. При цьому закони чи їх окремі положення визнаються неконституційними, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Визнання
  8. Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
    статтю у відповідність до частини 3 ст. З КК, згідно з якою цим Кодексом визначаються не лише злочинність і караність діяння, а й інші його кримінально-правові наслідки, а також загалом забезпечити поширення на особу усіх сприятливих для неї наслідків зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі. Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не тільки Кримінальний
  9. Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині
    звільнення її від кримінальної відповідальності. У випадку добровільної відмови при незакінчено- му посяганні кримінальну справу не може бути порушено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні особи складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК). 2. Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинене нею, характеризується такими основними ознаками: 1)
  10. Стаття 18. Суб'єкт злочину
    статті 97, 105 КК). У разі вчинення суспільно небезпечного діяння дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, слідчий виносить постанову про закриття кримінальної справи з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства (статті 7-3, 447, 448 КПК). 2. Суб'єктом злочину можуть бути громадяни України, особи без громадянства (апатриди) та іноземці (про їх поняття див. коментар до