| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 18. Гарантії незалежності адвоката |
||
|
Під перешкоджанням здійсненню адвокатської діяльності розуміються ще більш грубі та незаконні дії винної особи, що виражаються в Незапрошення адвоката до участі в процесуальних дії, незаконну відмову в долі в них, фізичне затримання адвоката, що не дозволяє йому здійснювати намічені процесуальні дію, нарешті, незаконна ізоляція адвоката від суспільства і позбавлення його свободи пересування, не засноване на законі. Зрозуміло, щоб запобігти або мінімізувати негативні наслідки від перерахованих незаконних дій, адвокат повинен займати активну життєву та професійну позицію: заявляти особливі думки в письмовій та усній формі, вимагати відновлення порушеної законності, звертатися з письмовими та усними клопотаннями до прокуратури і суду, опротестовувати незаконні дії, вимагати проведення повторних експертиз та інших слідчих дій, у випадках порушення незалежності адвоката. Тобто реалізовувати весь набір процесуальних прав, наданих йому законом. 2. Думка адвоката, його процесуально-правова позиція, що призвели до винесення рішення, що не влаштовує супротивну сторону процесу, може викликати цілком обгрунтоване бажання помститися йому в наслідку. Не завжди це здійснюється в прямому замаху на його життя, здоров'я, майно його і його близьких. Враховуючи, що незадоволеною стороною, як правило, виступає представник правоохоронного органу або органу влади, у нього є чимало легальних правових можливостей для залучення адвоката в порядку помсти до юридичної відповідальності. Тому найважливішим, на наш погляд, гарантією незалежності адвоката є заборона на притягнення його до будь-якої відповідальності за думку, висловлену ним при здійсненні адвокатської діяльності. У цієї норми є дві особливості, на яких необхідно зупинитися окремо. Перша - має бути встановлено причинно-наслідковий зв'язок між думкою адвоката, вираженим ним при здійсненні адвокатської діяльності, і притягненням його до будь-якої відповідальності. Причому тягар доведення цієї причинно-наслідкового зв'язку лежить на самого адвоката, виступаючому в даному випадку відповідачем або підсудним. Друга особливість полягає в тому, що для притягнення до відповідальності адвоката не має значення володіє він статусом адвоката або цей статус призупинений або припинений. Це важлива гарантія, оскільки провокації проти адвоката можуть носити настільки витончений характер, що спочатку (до судового розгляду або вчинення досудових слідчих дій) можуть спричинити негативні дії органів адвокатського співтовариства, що виражаються в призупинення або припинення його статусу (див. коментар до ст. 16, 17). Подібні дії неминуче породжують юридичний відмова від тих додаткових гарантій незалежності адвоката, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством (див. коментар до частини п'ятої цієї статті). Щоб цього не сталося, Закон передбачає збереження цих гарантій до моменту винесення судового рішення, що вступило в законну силу. Однак у цієї гарантії, як і будь-який інший юридичної гарантії, є межі дії. Адвокат може у своїй професійній діяльності вчинити злочинна дія або бездіяльність. У першому випадку мова йде про активний протидію слідству, приховуванні або фальсифікації доказів, підкуп суддів, свідків, інших учасників процесу або вчиненні інших усвідомлених активних злочинних дій. У другому випадку - про винному протиправне, усвідомленому нездійснення необхідних процесуальних дій, коли адвокат знав або припускав неминуче настання негативних наслідків, але не вжив заходів для їх запобігання (наприклад, знав про підготовлюваний замах на свідка злочину, але нічого не зробив для його запобігання). У тому випадку, якщо злочинна дія або бездіяльність доведено у набрав законної сили вироку суду, зазначена в абзаці першому частини 2 коментованої статті гарантія не діє. Абзац другий частини 2 коментованої статті вступає в протиріччя зі ст. 25 цього Закону. Сенс цього протиріччя полягає в тому, що ця частина статті визначає, що цивільно-правова відповідальність адвоката перед довірителем настає відповідно до цього Закону. А згадана ст. 25 "Угода про надання юридичної допомоги" не передбачає наявності такої відповідальності і навіть порядку її встановлення. Тому коментована норма не має юридичного сенсу, а сама відповідальність адвоката встановлюється судом, з ініціативи довірителя (в даному випадку позивача) у порядку загальногромадянського судочинства, в якому тягар доведення лягає на позивача. Як зазначалося вище (див. коментар до ст. 8), адвокат має право на адвокатську таємницю, тобто відомості отримані ним від довірителя не можуть бути ним розголошуватися без згоди останнього. Однак у ст. 8 йдеться про власне адвоката, пов'язаному з довірителем договором та чинним відповідно до його доручення. Однак так чи інакше в питання адвокатської таємниці можуть бути присвячені працівники адвокатських утворень і інші члени адвокатського співтовариства (при виписці ордерів на вчинення слідчих дій, заповненні та реєстрації договорів на надання юридичних послуг, просто випадковим чином бути свідками телефонних розмов і іншим чином). Формально, на них не поширюються вимоги дотримання адвокатської таємниці, але їх інформація може непрямим чином вплинути на хід слідства та подальшу долю довірителя. Тому частина третя коментованої статті, не вживаючи термін "адвокатська таємниця", проте прирівнює до неї відомості, які не можуть бути витребувані від перерахованих вище осіб. 4. Адвокати, постійно стикаючись з представниками злочинного світу, в тій чи іншій мірі відносяться до професійної групи осіб, підвищеного ризику. Тому частина четверта передбачає відносно їх та членів їх сімей додаткову гарантію захисту їхнього життя, здоров'я, належного їм майна. У загальній формі цей захист покладено на державу. Однак у цій же нормі прямо вказується, що органи внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних заходів щодо забезпечення безпеки адвокатів, членів їх сімей та збереженні належного їм майна. Таке формулювання статті означає, що органи внутрішніх справ можуть здійснювати подібні дії як за своєю ініціативою, так і за заявою адвоката, а також дорученням слідчих органів, прокурати і суду. Зрозуміло, непрямою формою гарантії незалежності адвоката могло б стати страхування його професійної діяльності і майна. Така гарантія була передбачена пунктом 6 частини 1 статті 7 початковій редакції цього Закону. Однак Федеральним законом від 03.12.2007 р. N 320-ФЗ дію цієї норми було зупинено на невизначений час до набрання чинності федерального закону, що регулює питання обов'язкового страхування професійної діяльності адвоката. 5. Остання, п'ята частина коментованої статті присвячена найважливішим, на наш погляд, гарантіям незалежності адвоката, передбаченим кримінально-процесуальним законодавством. В цілому в чинному Кримінально-процесуальному кодексі Російської Федерації з 474 статей статусу адвоката і його процесуальним діям присвячені окремі частини лише 14 статей (менше 3% статей). На наш погляд, у державі, що претендує на статус правого і демократичного, це катастрофічно мало. Більш того, в прямій постановці гарантії незалежності адвоката у кримінальному процесі встановлюють лише дві статті Глави 52 "Особливості провадження у кримінальних справах щодо окремих категорій осіб". Тобто йде про ті процеси, де адвокат виступає підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Мова йде про особливий порядок виробництва (пункт 8 частини першої ст. 447) і порушення кримінальних справ (пункт 10 частини 1 ст. 448) проти адвоката. Ними визначено, що порушення кримінальної справи проти адвоката здійснюється керівником слідчого органу Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації по району, місту на підставі висновку судді районного суду або гарнізонного військового суду за місцем вчинення діяння, яке містить ознаки злочину. Таким чином, рішення судді районного суду, яким порушується кримінальна справа відносно звичайного громадянина, у випадку з обвинуваченням адвоката проходить додаткову перевірку в територіальному підрозділі Слідчого комітету при Прокуратурі. Що стосується гарантій незалежності адвоката у звичайному судочинстві, то вони непрямим чином закріплені ще в трьох статтях КПК РФ. Так, пункти 2 і 3 частини 3 ст. 56 забороняють допит адвоката як свідка у разі звернення підозрюваного, обвинуваченого до нього за юридичною допомогою або в зв'язку з її наданням, а також про обставини, які стали адвокату відомі у зв'язку з наданням юридичної допомоги. В останньому випадку мова йде про факти, що свідчать про інші злочини підозрюваного, але які не стали предметом справжнього судового розгляду. Частина 5 ст. 189 наділяє адвоката правом по закінченні допиту вимагати занесення до протоколу заяв про порушення прав і законних інтересів свідка. Ця норма є формою документування доказів і, надалі, допомогти пошуку істини в ході судового слідства проти адвоката. Те ж стосується і ст. 53, визначальною повноваження захисника. Доводиться з гіркотою констатувати, що неувага до процесуального регулювання статусу та гарантій незалежності адвоката в російському кримінальному процесі зберігає за ним репресивний характер. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 18. Гарантії незалежності адвоката " |
||
|
||