Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності

Суб'єкти права інтелектуальної власності - це особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.
Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути 2 види суб'єктів:
1) творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.
Творець - це особа, результати інтелектуальної, творчої діяльності якої є або можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності. Коло суб'єктів, які визнаються "творцями", у законі (ст. 421 ЦК) не визначене і не обмежене якимось вимогами до їхнього віку, стану здоров'я дієздатності. У зазначеній нормі ЦК наведений лише приблизний перелік осіб, котрі створюють той чи інший об'єкт права інтелектуальної власності: автор, виконавець, винахідник тощо. Отже, для суб'єктів права інтелектуальної власності характерною є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.
Слід звернути увагу на те, що "творча правосуб'єктність" не співпадає із загальною цивільною дієздатністю, котра, за загальним правилом, настає із досягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особа може за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).
Інші особи визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад, це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю або частково передав майнові права інтелектуальної власності - наприклад, видавець літературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст. 427 ЦК).
Суб'єктом права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридична або фізична особа, де або в якої працює той, хто створив цей об'єкт.
Цій ситуації спеціально присвячена ст. 429 ЦК, котра розрізняє 2 випадки:
1) визначення суб'єктів особистих немайнових прав;
2) визначення суб'єктів майнових прав.
Щодо особистих немайнових прав у вигляді загального правила встановлено, що права на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. Разом з тим, у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник.
У зв'язку з цим варто зазначити, що авторське право традиційно виходило з того, що у більшості випадків твір, створений у порядку виконання службового завдання, належить роботодавцю, з яким автор перебуває у трудових відносинах (ст. 16 Закону "Про авторське право і суміжні права"). Проте ст. 429 ЦК підходить до вирішення цього питання з більш демократичних позицій, надаючи, загалом, перевагу інтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності.
Аналогічні правила діють при визначенні суб'єкта особистих не- майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений на замовлення: такі права належать творцеві цього об'єкта і лише у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові (ч. 1 ст. 430 ЦК).
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Це правило є диспозитивним і застосовується за умови, якшо інше не встановлено договором творця об'єкту інтелектуальної власності і особи-роботодавця. Такі самі правила діють шодо визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений на замовлення (ч. 2 ст. 429 та ст. 430 ЦК).
Об'єктами права інтелектуальної власності згідно з п. VIII ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 р. є:
- літературні, художні і наукові твори;
- виконавська діяльність артистів, звукозапис, радіо і телевізійні передачі;
- винаходи в усіх сферах людської діяльності;
- наукові відкриття;
- промислові зразки;
- товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
- усі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності, у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.
Хоча країни, що приєдналися до цієї Конвенції, не зобов'язані в своєму законодавстві відтворювати наведений перелік, а самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, проте практика законотворчості йде шляхом урахування цих рекомендацій. Тому ЦК значною мірою відтворює перелік об'єктів інтелектуальної власності, зазначений у Конвенції.
Згідно зі ст. 420 ЦК об'єктами права інтелектуальної власності в V країні, зокрема, вважаються:
- літературні та художні твори;
- комп'ютерні програми;
- компіляції даних (бази даних);
- виконання;
- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
- наукові відкриття;
- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
- раціоналізаторські пропозиції;
- сорти рослин, породи тварин;
- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки іля товарів і послуг), географічні зазначення;
- комерційні таємниці.
Оскільки на відміну від Конвенції ст. 420 ЦК не вказує на те, то до об'єктів інтелектуальної власності належать "інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, іітературній і художній сферах", виникає питання, чи є вичерпним перелік об'єктів, встановлений у ст. 420 ЦК?
Враховуючи ту обставину, що ст. 420 ЦК починається зі слів: "До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать...", можна зробити висновок, що перелік не вичерпний, оскільки інакше слово "зокрема" не мало б смислового навантаження.
Таким чином, як і Конвенція, ЦК визначає поняття об'єктів інтелектуальної власності шляхом невичерпного переліку результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона.
Варто підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної власності - не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним іержавним органом управління і видачі правоохоронного документу. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.
Відповідно до переліку об'єктів, що міститься у ст. 420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:
1) право інтелектуальної власності на літературний, художній і а інший твір (авторське право) - глава 36 ЦК;
2) право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) - глава 37 ЦК;
3) право інтелектуальної власності на наукове відкриття (глава ЦК);
4) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок (глава 39 ЦК);
5) право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми (глава 40 ЦК);
6) право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію (глава 41 ЦК);
7) право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин (глава 42 ЦК);
8) право інтелектуальної власності на комерційне найменування (глава 43 ЦК);
9) право інтелектуальної власності на торговельну марку (глава 44 ЦК);
10) право інтелектуальної власності на географічне зазначення (глава 45 ЦК);
11) право інтелектуальної власності на комерційну таємницю (глава 46 ЦК).
Встановлення права інтелектуальної власності відбувається: 1) у випадку виникнення права інтелектуальної власності; 2) шляхом набуття права інтелектуальної власності. Таким чином, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності
У випадку виникнення права інтелектуальної власності встановлюються вперше - раніше їх не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними - вони виникають вперше. Це - створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, котре супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій (ст. 11 ЦК).
У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає на підставах, що мають вторинний характер. Зокрема, таке право можна набути в результаті отримання необхідних документів, право- наступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності іншій особі тощо (ст. 427 ЦК). У цьому випадку підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не власне акт творчості (легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність (створення об'єкту права інтелектуальної власності і подія - смерть автора і відкриття спадщини, створення об'єкту права інтелектуальної власності і правочин, спрямований на його передачу).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності"
  1. § 6. Структура (система) цивільного права
    суб'єктів права), речей (як найважливішого виду об'єктів права) і позовів (засобів захисту суб'єктивних прав, котрі використовуються за ініціативою зацікавлених осіб). При цьому слід взяти до уваги, що особисті немаіїнові права також були предметом правового регулювання, але розглядалися вони не як об'єкти права, а як елемент правового статусу особи (у тому числі - статусу громадян Риму як
  2. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на: а) акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом якого є договори) - основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Правочин - це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, поновлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов'язків; б) акти суб'єктів публічного
  3. § 1. Договір купівлі-продажу
    суб'єкт підприємницької діяльності, набуваючи у приватну власність певне майно, вільно володіє, користується і розпоряджається ним. При цьому немає значення, и було це майно придбане в процесі та з метою здійснення підприємницької діяльності, чи воно буде використовуватися для задоволення особистих потреб фізичної особи - законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке
  4. § 4. Поняття і види господарських товариств
    суб'єктом господарювання. Належність господарських товариств до підприємств підтверджується ч. 5 ст. 63 ГК, яка прямо відносить господарські товариства до видів корпоративних підприємств. Це, в свою чергу, означає, що на господарські товариства повною мірою поширюються загальні положення ГК та інших актів законодавства, що регулюють діяльність підприємств. Якщо загальні положення щодо підприємств
  5. § 1. Поняття, підстави виникнення та види господарських зобов'язань
    суб'єктами господарсько - виробничих та організаційно - господарських відносин. Вони опосередковують процес виробництва, переміщення реалізацією матеріальних благ, інтелектуальної власності, організаційно - господарські відносини між їх виробниками та органами господарського керівництва. Господарське зобов'язання конкретно регулює майнові та організаційно - господарські відносини у сфері
  6. Що розуміють під терміном "цивільне право"?
    суб'єктів публічного права. Протягом свого життя ми не часто вступаємо у відносини з кримінальним, кримінально-процесуальним, адміністративним, виправно-трудовим правом, однак з цивільним правом наш життєвий уклад пов'язаний дуже тісно. Кожен день ми купуємо в магазинах продукти харчування, користуємося транспортом, здійснюємо підприємницьку діяльність, будуємо дачі, позичаємо гроші,
  7. Що розуміють під терміном "цивільне право"?
    суб'єктів публічного права. Протягом свого життя ми не часто вступаємо у відносини з кримінальним, кримінально-процесуальним, адміністративним, виправно-трудовим правом, однак з цивільним правом наш життєвий уклад пов'язаний дуже тісно. Кожен день ми купуємо в магазинах продукти харчування, користуємося транспортом, здійснюємо підприємницьку діяльність, будуємо дачі, позичаємо гроші,
  8. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, В-Г
    суб'єкти відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Відповідальність юридичних осіб -- за своїми зобов'язаннями юридична особа самостійно відповідає усім належним їй майном. Відсилання до іноземного права (в міжнародному приватному праві) - охоплює всі його норми, які б застосовувалися до конкретної справи згідно
  9. Стаття 145. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації
    субрахунків синтетичних рахунків 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні активи» згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291 (далі -Інструкція № 291). Таким чином, для цілей оподаткування платником податку при класифікації основних засобів та
  10. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    суб'єктами підприємницької діяльності, та фізичні особи-підприємці, що сплачують податок відповідно до п. 167.1 ст. 167 розділу ІУ ПКУ; - суб'єкти малого підприємництва, що використовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, та сплачують податок відповідно до норм Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності