| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ВИСНОВКИ |
||
|
1. Бюджетні правовідносини за своєю суттю є економічними, яскраво вираженими відносинами підпорядкованості. Це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких - носії юридичних прав і обов'язків у сфері мобілізації, розподілу та використання публічних грошових фондів. Бюджетні правовідносини існують у межах бюджетного процесу, проте частина з них має процесуально-правову природу та реалізується у матеріальній сфері і є матеріальними бюджетними правовідносинами. При цьому викликає заперечення науковий підхід, за якого бюджетні правовідносини вважають такими, що тривають протягом року. Це заперечення ґрунтується на тому, що, наприклад, відносини щодо звітності при виконання бюджетів тривають понад рік. Річна тривалість притаманна не всім бюджетним правовідносинам, а лише тим, що виникають, змінюються та припиняються на основі щорічного акта про бюджет. З огляду на зазначене бюджетні правовідносини можна поділити на такі, що тривають у межах бюджетного року (підставою їх виникнення, зміни та припинення є акт (закон чи рішення) про відповідний бюджет), наприклад, міжбюджетні відносини, і ті, що тривають у межах бюджетного циклу (наприклад, відносини щодо складання проектів бюджетів, розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України чи рішень про місцеві бюджети, внесення змін до актів про бюджет, звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього, здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, аудиту та оцінки ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства). На підставі класифікації фінансових правовідносин у фінансово-правовій науці традиційно виділяються такі види бюджетних правовідносин: за основними функціями права: охоронні та регулятивні; за характером бюджетно-правових норм: матеріальні й процесуальні; за об'єктом бюджетних правовідносин: майнові та немайнові. Залежно від підстав виникнення, пропонується виділити бюджетні правовідносини «в чистому вигляді» (матеріальні бюджетні правовідносини), підставою виникнення яких є відповідна правова нарма, і такі відносини, існування яких неможливе без виникнення супроводжувальних правовідносин, або ж коли виникнення бюджетних правовідносин є породженням інших фінансово-правових правовідносин. 2. Ключовою категорією, яка поєднує бюджет і конституцію, є влада. Без влади немає ні конституції, ні бюджету. Різноманітні проблеми публічної влади вивчаються багатьма суспільними науками: політологією, соціологією і, звичайно ж, юридичною наукою. У ХІХ і ХХ ст. найбільше досліджувалися питання державної влади та її органів, дещо менше - місцевих органів (земств, місцевих Рад тощо). У сучасній юридичній науці є чимало дисертаційних досліджень, монографій, де висвітлюються питання організації та діяльності публічної влади, її видів, форм. Здебільшого ці наукові роботи присвячені теоретико- і конституційно-правовим аспектам публічної влади. Діяльність відповідних органів як суб'єктів бюджетного права та правовідносин поки що залишається малодослідженою. 3. Важливий елемент бюджетних правовідносин становить їх об'єкт, яким у будь-якому випадку є те, на що спрямовується поведінка учасників (суб'єктів) названих правовідносин. Предмет бюджетних правовідносин - це різного роду документи економічного (фінансового) та правового характеру. Загалом, нині система об'єктів бюджетних правовідносин дещо видозмінюється, зважаючи на зміни у бюджетному процесі, на практичне використання програмно-цільового методу. Це, у свою, чергу, свідчить і про розширення кола бюджетних правовідносин за участю органів публічної влади. Отже, об'єктами бюджетних правовідносин є: 1) публічні грошові фонди (йдеться про бюджети як грошові фонди та про різного роду інші публічні грошові фонди, зокрема фонди соціального страхування, кошти яких не включаються до Державного бюджету України, але тісно з ним пов'язані, оскільки можуть з нього частково отримувати та перераховувати до нього кошти); 2) речі, що мають певну цінність у вигляді майна, предметів, товарів, оскільки бюджетним законодавством передбачена можливість закупівлі різних товарів, здійснення робіт і отримання різних послуг, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів; 3) кошти, що надходять до бюджетів за рахунок різного роду обов'язкових платежів, розподіляються між розпорядниками бюджетних коштів і використовуються на чітко визначені цілі. Цей об'єкт досить швидко трансформується в інші об'єкти - у бюджетні (публічні) доходи та бюджетні (публічні) видатки; 4) бюджетне регулювання (як процес) та міжбюджетні трансферти (як матеріальна субстанція), хоча останні також можна віднести до доходів (для бюджету-отримувача), а в деяких випадках - до видатків (для бюджету-надавача); 5) нематеріальні об'єкти: акти про бюджет (закони про державний бюджет та рішення про місцеві бюджети), звіти про виконання бюджетів (включаючи інформацію про виконання бюджетів), звіти про виконання кошторисів бюджетних установ; 6) інші об'єкти, на які спрямовується поведінка учасників (суб'єктів) бюджетних правовідносин. 4. Залежно від різного роду, різних видів бюджетних правовідносин, стадій бюджетного процесу можна виділяти різні види бюджетних коштів (зі збереженням єдності їх правових режимів) як об'єктів бюджетних правовідносин: 1) бюджетні кошти на стадіях складання проектів бюджетів, а також розгляду та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети. На цих етапах (стадіях) йдеться лише про цифрове вираження певних сум коштів, що мають надійти до бюджету у майбутньому та будуть витрачені на певні заходи; 2) бюджетні кошти на стадії виконання бюджету за доходами набувають реальної форми, при цьому інколи відбувається зміна форми власності, оскільки кошти з приватної власності, зокрема платників податків, переходять у державну чи комунальну власність і лише тоді стають бюджетними коштами. Однак ті, хто практично наповнює бюджет, не здійснює певного подальшого контролю, оскільки громадський контроль у бюджетному процесі в Україні (так само, як і участь громадськості у бюджетному процесі) - це лише формальні юридично незначущі дії; 3) бюджетні кошти на стадії виконання бюджету за видатками та практичного розподілу цих коштів характеризуються тим, що вони (кошти) «залишають» бюджет, оскільки передаються розпорядникам бюджетних коштів; відбувається також контроль за тим, що відбувається з цими коштами у подальшому; 4) бюджетні кошти у міжбюджетних відносинах характеризуються тим, що з одного бюджету переходять до іншого, але залишаються у межах бюджетної системи. 5. Суб'єкти бюджетних правовідносин - органи публічної влади займаються: 1) регулюванням бюджетних відносин (наприклад, органи державної влади створюють нормативно-правову основу для регулювання відповідних відносин); 2) участю у бюджетних правовідносинах. Найбільшу групу суб'єктів бюджетних відносин становлять колективні суб'єкти - органи представницької та виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також інші органи. 6. Публічний інтерес у бюджетному праві (правовідносинах) - це явище, що існує об'єктивно, не залежить від волі органів публічної влади та ухвалених ними загальнообов'язкових нормативно-правових актів. Такі акти лише опосередковують існування публічного інтересу, але їх відсутність не виключає подальшого існування публічного інтересу. Публічний інтерес органів публічної влади у бюджетних правовідносинах встановлює зв'язок цих органів із фізичними та юридичними особами різних організаційно-правових форм, який опосередковується бюджетом (як правовою категорією, тобто актом про бюджет, що надає певні повноваження на отримання доходів і здійснення видатків відповідними органами та установами; як економічною категорією, оскільки є фондом коштів, що практично витрачаються, зокрема на утримання конкретних установ, на виплати заробітних плат, пенсій) та визначає предмет бюджетного права. 7. У бюджетних правовідносинах Парламент України виступає особливо активним суб'єктом на стадіях розгляду та прийняття закону про Державний бюджет України, внесення змін до нього, розгляду звіту про його виконання, а також під час контролю за дотриманням бюджетного законодавства. 8. Кабінет Міністрів України як суб'єкт бюджетних правовідносин найбільше виявляє себе за допомогою своїх структурних одиниць та підрозділів. При цьому саме Уряд України як вищий орган виконавчої влади відповідає за бюджетну політику держави. 9. Виконання бюджету за доходами (як складова окремої стадії бюджетного процесу) дає підстави стверджувати, що органи державної податкової служби та державної митної служби України є суб'єктами бюджетних правовідносин. 10. Помилковим є віднесення до органів публічної влади всіх бюджетних установ, які, відповідно, є учасниками бюджетного процесу. Такі установи утворюються, як правило, різними органами публічної влади (практично їм делегується певна частина повноважень цих органів) та органами місцевого самоврядування як на державному, так і на місцевому рівнях. Усі органи, установи, міністерства, відомства, комітети, комісії, служби, що є в структурі Кабінету Міністрів України, є органами виконавчої влади, фінансуються за рахунок Державного бюджету України, тобто є бюджетними установами. Усі бюджетні установи є розпорядниками бюджетних коштів, а, отже, і учасниками бюджетного процесу. Проте є й такі установи (наприклад, заклади освіти, охорони здоров'я), яким не делегуються повноваження органів публічної влади, натомість вони надають широкий спектр публічних послуг, зокрема для населення. 11. Органи місцевого самоврядування виступають активними суб'єктами (учасниками) бюджетних правовідносин, при цьому у галузі регулювання таких відносин вони задіяні дещо опосередковано. Так, органи місцевого самоврядування на підставі актів органів державної влади на місцевому рівні регулюють такі питання: надходження доходів до місцевих бюджетів і здійснення видатків; умов та сум надання міжбюджетних трансфертів; порядку здійснення місцевих запозичень; порядку управління місцевим боргом. 12. Фінансова основа місцевого самоврядування формується та використовується в процесі здійснення відповідними органами фінансової та бюджетної діяльності. Звичайно, найбільша участь у цьому процесі припадає на органи місцевого самоврядування, проте без функціонування державних органів їх діяльність не мала б практичного результату, оскільки, по-перше, держава (органи державної влади) створює правове поле для будь-якої діяльності; по-друге, діяльність органів місцевого самоврядування знаходиться під контролем державних органів; по-третє, держава гарантує та здійснює захист прав та інтересів органів місцевого самоврядування. Результати тісної взаємодії відбиваються на територіальній громаді. 13. Необхідно розрізняти фінансову автономію держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У першому випадку йдеться про те, що держава має у своїй власності кошти, золотовалютні резерви, може від власного імені вступати у фінансові відносини, а також виступати як рівна сторона у відносинах із міжнародними фінансовими організаціями. Фінансова автономія органів державної влади означає, що названі органи мають право самостійно розпоряджатися наданими їм із державного бюджету коштами, але, звичайно, у межах, визначених законом. Найбільше ця автономія виявляється під час складання проекту державного бюджету, на стадії бюджетних запитів, а також при отриманні та використанні власних коштів бюджетних установ. Отже, для цієї групи суб'єктів фінансова автономія є досить умовною та значно обмеженою. Фінансова автономія органів місцевого самоврядування означає таке: 1) органи місцевого самоврядування повинні мати право збирати власні доходи, і це право має бути закріплене на найвищому - конституційному рівні. Окрім цього, у спеціальному бюджетному законодавстві має передбачатися перелік доходів місцевих бюджетів; 2) органи місцевого самоврядування повинні наділятися певним рівнем свободи у прийнятті рішень щодо розміру власних доходів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів; 3) розмір власних доходів має відповідати обсягу повноважень органів місцевого самоврядування, а також потребам, планам розвитку територіальної громади, розвитку відповідного регіону; 4) органи державної, зокрема виконавчої, влади не повинні втручатися в процес управління місцевими фінансами, якщо тільки він не виходить за межі правового регулювання або якщо інше не визначене законом. 14. Бюджетна діяльність органів публічної влади, поза сумнівом, є похідною від публічної фінансової діяльності та належить до предмету фінансово-правового регулювання. Однак на сьогодні сутність і зміст цієї важливої фінансово-правової категорії не отримали належного наукового обґрунтування, а названий вид (напрям) діяльності ще не став об'єктом окремого комплексного дослідження. Бюджетна діяльність багато в чому дублює публічну фінансову діяльність, має основні характерні особливості останньої, тому переписувати одну й ту ж інформацію, лише змінюючи термін «фінансова» на «бюджетна» й зазначаючи деякі особливості бюджетної діяльності, на перший погляд, не є необхідним. Розгляд питань бюджетних правовідносин вимагає ґрунтовного аналізу бюджетної діяльності органів публічної влади. 15. Здійснення бюджетної діяльності органами публічної влади передбачає досягнення певних результатів, вирішення цілого кола питань задля задоволення публічних потреб та інтересів. По-перше, це забезпечення належного (достатнього) фінансового стану всієї держави та окремих її територій, за можливості - забезпечення бездефіцитності (рівності доходів і видатків), стабільності надходження коштів до бюджету та своєчасне фінансування видатків. По-друге - участь у міжбюджетних відносинах з державою та органами місцевого самоврядування. Зв'язок бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування з бюджетною діяльністю інших органів та суб'єктів публічної влади особливо яскраво проявляється у міжбюджетних відносинах. 16. Зміст бюджетної діяльності складають такі дії (операції): 1) попередні (наприклад, розмежування податків і зборів між бюджетами), які не належать виключно до бюджетної діяльності, оскільки питання податків - це переважно сфера податково-правового регулювання. Розмежування надходжень від різного роду обов'язкових платежів є сферою дії норм бюджетного права. Підтвердженням цього є норми БК України; 2) поточні (розроблення бюджетів та затвердження актів про бюджет, їх виконання, управління бюджетними коштами, поточний контроль за використанням бюджетних коштів, оперативна, місячна та квартальна звітність про виконання бюджетів); 3) наступні (річна звітність про виконання бюджетів). Заходи примусу за порушення бюджетного законодавства становлять окрему групу операцій, що мають комплексний характер (оскільки регулюються нормами не лише бюджетного, а й цивільного, трудового. адміністративного та кримінального права), але при цьому вони також можуть відбуватися на всіх етапах бюджетної діяльності. Всі відносини, які складають об'єкт бюджетної діяльності, тісно (нерозривно) пов'язані між собою і включені до її змісту. 17. Бюджетна діяльність органів публічної влади здійснюється двома способами: регулятивним та охоронним. Перший полягає у тому, що, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, зазначені органи мають на меті забезпечити учасників бюджетних відносин правовим регулюванням, тобто бюджетні відносини набувають ознак правовідносин, а суб'єкти бюджетного права стають суб'єктами відповідних правовідносин. Окрім цього, органи публічної влади намагаються всіляко забезпечити дотримання (охорону) правопорядку у процесі бюджетної діяльності та бюджетних правовідносин. Ураховуючи способи здійснення бюджетної діяльності органів публічної влади, цю діяльність можна поділити на: 1) бюджетно-організаційну діяльність, яка полягає в тому, що органи публічної влади створюють правове підґрунтя для діяльності, що не може здійснюватися поза межами бюджетно-правового поля. Окрім цього, зазначені органи забезпечують організацію бюджетного процесу; 2) бюджетно-контрольну (чи бюджетно-наглядову) діяльність. 18. Бюджетна діяльність органів публічної влади - це регламентована нормами права діяльність, спрямована на створення, розподіл та використання коштів бюджетів і пов'язаних із ними публічних грошових фондів для задоволення публічних потреб та інтересів. Вона полягає в цілеспрямованому впливі органів державної влади та органів місцевого самоврядування на бюджетні відносини. Зазначена діяльність за сучасних умов також може називатися бюджетно-правовою, при цьому слід брати до уваги той факт, що правовою вона є за своєю формою, тоді як за змістом - політичною та економічною, оскільки політичний та економічний аспекти обов'язково притаманні такій діяльності. Безпосередньою сферою здійснення бюджетної діяльності є бюджет. 19. Мета бюджетної діяльності органів публічної влади, залежно від їх компетенції, полягає в: 1) акумулюванні (збиранні) запланованих коштів до бюджетів, при чому слід враховувати, що процес акумулювання коштів до бюджетів не має завершуватися з досягненням запланованих у бюджеті показників; 2) використанні бюджетних доходів - здійсненні видатків на основі планового, цільового фінансування видатків у межах визначених лімітів; 3) задоволенні публічних потреб та інтересів. Мета бюджетної діяльності може бути найближча, перспективна та кінцева. 20. Основними завданнями бюджетної політики держави є: 1) сприяння сталим темпам економічного зростання в країні; 2) досягнення максимально високого рівня ефективності публічних видатків; 3) забезпечення відповідальності всіх учасників бюджетного процесу за виконання прийнятих зобов'язань; 4) підтримка збалансованості бюджетів усіх рівнів; 5) чітке й неухильне дотримання норм бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу. 21. Результативність бюджетної діяльності органів публічної влади залежить від: 1) чіткості мети і завдань, які передбачає сучасна бюджетна діяльність; 2) визначення напрямів реалізації для досягнення поставленої мети і завдань; 3) поєднання різних фінансових інструментів для якомога ефективнішого фінансування бюджетних видатків (для забезпечення фінансування публічних видатків). Результат бюджетної діяльності визначається за наслідками виконання актів про бюджет (закону, рішення про бюджет, підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих на виконання зазначених актів і термін дії яких, як правило, обмежується бюджетним роком). 22. Застосування тих чи інших форм бюджетної діяльності не є довільним, а повністю визначається стадіями бюджетного процесу, а також змістом і характером відповідних бюджетних відносин. Практика свідчить, що у бюджетній, так само, як і у публічній фінансовій діяльності в цілому застосовується багато форм, що поділяються на дві групи: правові та неправові. Форми бюджетної діяльності пов'язані із нормотворчістю та правотворчістю органів публічної влади, оскільки правові форми реалізуються саме в результаті прийняття відповідних актів. 23. Методи публічної фінансової діяльності - це способи її здійснення. У фінансово-правовій науці методи поділяються на три групи: методи акумулювання (мобілізації, формування) грошових фондів; методи розподілу грошових фондів; методи використання грошових фондів. Метод фінансового контролю використовується на всіх стадіях фінансової діяльності. Зазначені методи характерні і для бюджетної діяльності органів публічної влади, певною мірою викладені вченими при розгляді методів публічної фінансової діяльності. У зв'язку із цим інколи постає проблема ототожнення методів родової та видової діяльності (так само, як і проблема ототожнення принципів фінансової та бюджетної діяльності). 24. Держава реалізує свої функції за допомогою відповідних органів державної влади, які здійснюють публічну фінансову діяльність. Бюджетна діяльність, у свою чергу, має досить складний функціональний зміст, який визначається власними завданнями та єдністю цілей публічної фінансової діяльності взагалі та бюджетної діяльності, зокрема. Отже, бюджетна діяльність органів публічної влади реалізується за допомогою виконання певних функцій, покладених на органи публічної влади, особливо на стадії виконання бюджетів і контролю за їх виконанням. Проте є ще функції на стадіях, що передують виконанню бюджету, а також на стадіях складання, розгляду і затвердження бюджетів, звітності про їх виконання. 25. Не слід ототожнювати принципи бюджетної діяльності та принципи бюджетного права. Перша група принципів є похідною від принципів бюджетного права, ґрунтується на них та розвиває їх (так само, як принципи бюджетного процесу, бюджетної системи). Всі принципи тісно та нерозривно взаємопов'язані. Принципи права не є тотожними правовим принципам, які виникають, зазвичай, задовго до появи системи права та законодавства. Закріпившись у системі права й законодавства, правові принципи трансформуються в принципи права. Зважаючи на те, що бюджетна діяльність є видовою діяльністю, не зовсім правильно для неї виділяти галузеві принципи і принципи окремих інститутів. Цей вид діяльності ґрунтується на загальноправових і галузевих фінансово-правових правових нормах. Визначено, що принципи бюджетної діяльності органів публічної влади - це відбиті у фінансовому праві нормативно-керівні засади, що характеризують її, відносини у галузі бюджету, відображають найсуттєвіші особливості й цілі, закріплюють закономірності суспільного життя. Таке визначення повністю відповідає загальному розумінню принципів публічної фінансової діяльності. 26. Компетенція будь-якого органу публічної влади визначається одночасно багатьма правовими різногалузевими нормами. Бюджетна компетенція органу публічної влади визначається нормами бюджетного законодавства (наприклад, БК України, щорічні закони про державний бюджет), але вихідними нормами, що визначають цю компетенцію, є конституційні норми. Бюджетна компетенція має чітко визначені законодавством межі. Наявність бюджетної компетенції передбачає існування обов'язку її реалізації на різних стадіях бюджетного процесу. Слід чітко визначати та розмежувати такі поняття, як: 1) компетенція органів публічної влади; 2) права органів публічної влади; 3) повноваження органів публічної влади; 4) права та повноваження депутатів місцевих рад; 5) питання місцевого значення; 6) предмети відання органів місцевого самоврядування. Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», БК України оперують такими термінами: повноваження; права; обов'язки; компетенція; відання рад; питання, що належать до відання місцевого самоврядування. Предмети ж відання органів публічної влади у чинному законодавстві чітко і прямо не визначені. 27. Бюджетна компетенція держави - це досить складна та багаторівнева діяльність, оскільки свою реалізацію вона знаходить як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. Бюджетна компетенція органів місцевого самоврядування є видом (різновидом) фінансової компетенції. До останньої належать повноваження стосовно бюджету (бюджетні повноваження); право на встановлення (але не стягування, оскільки це прерогатива органів державної податкової служби) місцевих податків і зборів (однак не слід забувати, що деякі з них органи місцевого самоврядування зобов'язані запроваджувати на своїй території); право на здійснення запозичень тощо. 28. Бюджетні повноваження органів публічної влади поділяються на доходні і видаткові. Останні, у свою чергу, поділяються також на три групи: виключні бюджетні повноваження (закріплюються за конкретними рівнями влади, а відповідні видатки прямо передбачаються в конкретних бюджетах (див., наприклад ст. 86-91 БК України), що випливають з предметів виключного відання (зокрема, виключно на загальнодержавному рівні за рахунок коштів державного бюджету фінансуються видатки на: 1) державне управління: а) законодавчу владу; б) виконавчу владу; в) Президента України; 2) судову владу; 3) міжнародну діяльність); сумісні та спільні бюджетні повноваження, які здебільшого реалізуються у міжбюджетних відносинах та/або стосуються тієї сфери відносин, що є на всіх рівнях влади, від чого залежать життєдіяльність будь-якої територіальної громади (культура, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення). Ці повноваження реалізуються в міжбюджетних відносинах - як приклад можна навести ст. 102 «Субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту», ст. 104 БК України «Субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування»; делеговані бюджетні повноваження. Делеговані повноваження зустрічаються у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», у БК України відсутній перелік саме делегованих бюджетних повноважень. На практиці трапляються випадки, коли видатки, закріплені за одним бюджетом, доцільніше інколи фінансувати з іншого бюджету того самого рівня або ж на іншому рівні бюджетної системи. Отже, за одним рівнем, за одним бюджетом закріплюються конкретні видатки й, відповідно, за конкретними органами публічної влади закріплюються конкретні видаткові повноваження. При цьому безпосереднє виконання цих повноважень передається іншим органам, а фінансування відповідних видатків передається (делегується) іншим бюджетам. 29. Окреслюється логічний ряд: права є частиною повноважень; повноваження як сукупність певних прав та обов'язків є одним із елементів компетенції. Не варто ототожнювати компетенцію з правами, оскільки вони є частиною одного з елементів компетенції. Також можна стверджувати про подвійну природу бюджетних повноважень, які, з одного боку, є видом предметів відання органів публічної влади, а з іншого боку, - складником бюджетної компетенції. Украй важливо всім органам публічної влади діяти в межах своєї бюджетної компетенції, не перевищувати своїх бюджетних повноважень, оскільки це все прямо впливає на стабільність бюджетної системи, на стан бюджетної дисципліни та фінансової безпеки держави. 30. Бюджетна правосуб'єктність лише певним чином характеризує того чи іншого суб'єкта бюджетного права, дає можливість визначити, коли (з якого моменту) особа офіційно (на законодавчому рівні) визначається носієм та «реалізатором» комплексу прав та обов'язків. Бюджетна правосуб'єктність є спеціальним правовим засобом, який визначає коло суб'єктів бюджетних прав та зміст їх діяльності й свідчить про наявність у останніх здатності бути суб'єктом бюджетних правовідносин. Бюджетною правосуб'єктністю органи публічної влади наділяються від моменту їх створення, точніше - моменту формального початку роботи. Наприклад, для того, щоб Верховна Рада України розпочала роботу, їй необхідно: 1) стати правоздатною (обрати народних депутатів, офіційно оприлюднити результати виборів, провести перше засідання, скласти присягу. Після цього депутати отримують визнану законом здатність мати юридичні права та законні публічні інтереси, а також відповідні обов'язки); 2) стати дієздатною (дієздатність є похідною від правоздатності і нерозривно з нею пов'язана, оскільки після отримання правоздатності народні депутати не стільки набувають певних прав, скільки їх здійснюють, реалізовують, дотримуються, виконують в публічних інтересах); 3) бути деліктоздатною (звичайно, бюджетним законодавством передбачається відповідальність за бюджетні правопорушення, які мають місце, зокрема, у бюджетному процесі. Проте деліктоздатність Верховної Ради України (так само, як і інших колективних органів публічної влади) є декларативною. 31. Існують певні межі правосуб'єктності органів публічної влади - суб'єктів бюджетного права та правовідносин. По-перше, є часові межі, пов'язані із обмеженим терміном дії актів про бюджет, що обумовлено періодичним і тимчасовим характером актів про бюджет. По-друге, просторові межі, які полягають у тому, що місцеві органи влади реалізовують свою правосуб'єктність у межах певної території, а органи державної влади - як на території держави, так і поза неї. 32. Дієздатність суб'єкта бюджетного права, з одного боку, обумовлюється чинним законодавством (передовсім Конституцією України та БК України), а з іншого, - волею, іншими внутрішніми факторами. Проте слід брати до уваги те, що для суб'єктів бюджетного права і правовідносин (як виду публічно-правових відносин) зазначені внутрішні фактори і внутрішнє переконання є досить умовними. Це стосується відносин, які підпадають під урегулювання уповноважувальними нормами бюджетного права (таких є небагато). Бюджетна дієздатність органів публічної влади полягає у: 1) набуватті бюджетних (фінансових) прав (хоча таке набуття є дещо умовним, оскільки вони їм просто надаються відповідним нормативно-правовим актом); 2) виконанні бюджетних зобов'язань; 3) відповідальності. 33. Характерною ознакою суб'єкта бюджетного права та правовідносин є фінансова (бюджетна) правосуб'єктність, яка, у свою чергу, вважається основою правового статусу. Це особлива й водночас обов'язкова його передумова. Бюджетна правосуб'єктність і компетенція пов'язані із правами та обов'язками суб'єктів бюджетного права, які потенційно здатні бути суб'єктами бюджетних правовідносин. На практиці фінансово-правовий статус реалізується у процесі, коли суб'єкти публічної влади вступають у фінансові (зокрема бюджетні) правовідносини і переходять із категорії «суб'єкт фінансового права» у категорію «суб'єкт фінансових правовідносин». 34. Суб'єкти фінансових правовідносин можуть бути суб'єктами бюджетних, податкових, банківських та інших фінансово-правових відносин. Зважаючи на це, правовий статус суб'єктів правовідносин може бути загальним та спеціальним. Саме останній визначається нормами бюджетного, податкового, банківського та іншого спеціального законодавства. При цьому види правового статусу тотожні видам бюджетної правосуб'єктності, адже правосуб'єктність та правовий статус є нерозривно пов'язаними. 35. Незважаючи на широке використання у спеціальній літературі терміна «правовий статус», у науці фінансового права він і досі залишається малодослідженим. Проблема також ускладнюється тим, що немає одностайності в розумінні такої важливої категорії, як правовий статус. Термінологічні сполуки «правовий статус» і «правове становище (положення)» є синонімічними категоріями. Правовий статус юридичних осіб визначається через їх компетенцію. Фінансово-правовий статус суб'єктів бюджетних правовідносин розкривається через бюджетну діяльність. Особливе місце у змісті фінансово-правового статусу суб'єктів бюджетних правовідносин посідають гарантії їх діяльності. Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування є способом реалізації фінансово-правового статусу (або ж одним із способів реалізації їх правового статусу). Те ж саме можна сказати про бюджетну діяльність і бюджетно-правовий статус. Отже, фінансово-правовий статус органів публічної влади - суб'єктів бюджетних правовідносин складається з таких елементів: права цих органів, їх обов'язки, публічні інтереси. Нині держава визначає основи фінансово-правового статусу органів публічної влади - суб'єктів бюджетних правовідносин, деталізація чого знаходить свій вияв у бюджетній діяльності та підзаконних нормативно-правових актах органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. 36. Правова взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі бюджету проявляється під час: 1) складання проекту Державного бюджету України, його розгляду, прийняття закону про Державний бюджет України та його виконання; 2) складання проектів місцевих бюджетів, їх розгляду, прийняття рішень про відповідні місцеві бюджети та їх виконання; 3) дії нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини. Можна вести мову про правову взаємодію, перш за все, у вигляді міжбюджетних відносин (у галузі державного і місцевих бюджетів). Проте є й інші, урегульовані правом, бюджетні відносини, які пов'язують органи влади різних рівнів. 37. На економічні взаємовідносини між державою та органами місцевого самоврядування впливають різноманітні історичні, геополітичні, етнокультурні чинники. Це яскраво проявляється у відносинах бюджетного федералізму. З фінансово-правового погляду федералізм буває фіскальним і бюджетним (інколи його називають також фіскальним, бюджетно-фіскальним, бюджетно-податковим). Фіскальний федералізм - розподіл фінансових повноважень між центром, суб'єктами й окремими територіями держави, заснований на главенстві федерації; система фінансових відносин щодо розподілу податків і видатків, які визначаються на основі розмежування повноважень між федеральним центром і регіонами, регіонами і місцевими територіями. 38. До принципів бюджетної взаємодії віднесені такі: 1) взаємозв'язок та єдність публічних інтересів органів влади всіх рівнів і гілок, а також інтересів територіальних громад; 2) поєднання централізації та децентралізації влади, відносин у: розмежуванні бюджетних повноважень органів публічної влади; розмежуванні доходів і видатків між бюджетами різних рівнів; бюджетному процесі на всіх його стадіях; 3) достатній рівень самостійності бюджетів та органів влади, що забезпечують їх складання, розгляд, затвердження, виконання, контроль; 4) відповідальність органів публічної влади кожного рівня за збалансованість бюджету, бюджетну забезпеченість; 5) участь органів публічної влади у реалізації бюджетно-податкової політики держави та органів місцевого самоврядування. 39. Бюджетні правовідносини більшою мірою, ніж будь-які інші фінансові правовідносини ґрунтуються на відповідному плані. Бюджетне планування та участь у ньому органів публічної влади завжди випливає з бюджетного процесу в цілому, з кожної його стадії зокрема, оскільки завершення однієї стадії слугує початком однієї чи декількох наступних стадій. Проте зводити процес винятково до планування означає виключення його процедурного змісту (йдеться про проходження проектів актів про бюджет у відповідних представницьких органах за певною процедурою), а також виключення його виконавчого аспекту (тобто стадії виконання бюджету). Участь органів публічної влади у відносинах бюджетного планування передбачає вирішення цілого ряду питань щодо визначення оптимального (найбільш реального, допустимого) обсягу фінансових ресурсів, які потенційно можуть надійти до бюджетів. Слід враховувати також, що бюджетне планування, яким займаються органи публічної влади, є складником фінансового планування, розглядається як одна із функцій фінансової діяльності щодо реалізації її завдань; воно покликане визначити максимально реальні можливості фінансування запланованих бюджетних видатків, загальнодержавних, регіональних і місцевих програм. Бюджетне планування не можна виділяти в окрему стадію бюджетного процесу, оскільки воно здійснюється постійно, затверджені бюджети підлягають коригуванню, вносяться зміни до закону і до рішень про бюджети, змінюються і самі плани. Так само, як і контроль не виділяють в окрему стадію, так і планування не завершується на стадії складання проектів бюджетів. 40. Основними векторами фінансового планування можна вважати такі: 1) відображення основних напрямів фінансової політики, здійснення якої покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 2) встановлення параметрів суспільного виробництва на плановий період (йдеться про бюджетний період і бюджетний цикл); 3) визначення раціональних форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найчастіше перевага віддається податковому методу); 4) визначення пріоритетних та захищених статей видатків, тобто визначення розмірів поточних видатків і видатків розвитку. 41. Корупція у бюджетних правовідносинах - це використання суб'єктами цих відносин та учасниками бюджетного процесу свого службового становища, перевищення владних повноважень для неправомірного збагачення як власного, так і групового (колективного). Йдеться про особисте збагачення особи (групи осіб), а також про те, коли неправомірні дії службової чи посадової особи призводять до неправомірного надходження коштів на рахунки бюджетних установ, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів. 42. До основних факторів, що сприяють розвитку корупції в органах публічної влади у бюджетному процесі в Україні, можна віднести такі: 1) законодавчі проблеми (наприклад, несвоєчасне прийняття закону про Державний бюджет України та рішення про місцеві бюджети, унаслідок чого розподіл коштів протягом періоду, коли відсутній щорічний акт про бюджет, практично залежить від волі певних посадових осіб); 2) часткова непрозорість прийняття та виконання актів про бюджет (незважаючи на те, що законодавство передбачає відкритість бюджетного процесу, існують таємні видатки, у певних місцевих органах складається тенденція до зникнення чи знищення певних документів, зокрема, суворої звітності); 3) неналежний рівень притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб за вчинені ними правопорушення; 4) обмеженість участі громадськості у бюджетному процесі та неврахування думки громадян щодо вирішення тих чи інших фінансово-бюджетних проблем; 5) лобіювання та підтримка у Верховній Раді України інтересів окремих політичних груп, навіть окремих громадян, які досить часто виступають представниками влади на місцях. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "ВИСНОВКИ" |
||
|
||