|
Звичай як форма цивільного права (цивільного законодавства) визнається у більшості правових систем, і, насамперед, системах приватного права. Разом з тим, якщо ЦК 1963 р. містив лише згадку про деякі види звичаїв: "правила соціалістичного співжиття", "моральні принципи суспільства, яке будує комунізм" (ст. 5), то ЦК 2003 р. дає поняття звичаю, визначаючи його як правило поведінки, котре не встановлене актами цивільного законодавства (хоча і може бути зафіксоване у відповідному документі), але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Залежно від характеру правового звичаю можна виокремити декілька його видів: міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні; Звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай; звичаї ділового обігу (обороту) та ін.
Деякі зі звичаїв фіксуються у відповідному документі (наприклад, звичаї розподілу загальної аварії кодифіковані у Йорк-Антверпенсь- ких правилах, а також закріплені у Кодексі торгового мореплавства (КТМ) України; деякі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України). Але інші звичаї у документах не фіксуються, а мають характер правових аксіом, що звичайно беруться до уваги учасниками цивільних відносин (наприклад, правило "Один свідок не свідок").
Звичаї можуть мати характер конкретного правила. Але вони можуть також бути окреслені у загальному вигляді. Наприклад, правило, встановлене ч. 4 ст. ІЗ ЦК, передбачає, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися "моральних засад суспільства". Очевидно, що "моральні засади суспільства" є категорією звичаєвого права, якій надана обов'язкова сила нормою закону (ЦК). Разом з тим, ця категорія вимагає додаткового тлумачення, а, отже, потребує з'ясування сукупності конкретних звичаїв, що визначають моральні засади суспільства (положення релігії, яка домінує у цьому суспільстві; гуманітарні цінності, прийняті у ньому, тощо).
Частина 2 ст. 7 ЦК визначає місце звичаїв у системі норм цивільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Але це положення слід тлумачити поширювально, оскільки не може також застосовуватися і звичай, який суперечить моральності суспільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються і договорам, і актам законодавства, й іншим видам норм цивільного права.
Такий підхід цілком відповідає концепції права у країнах, чиї правові системи належать до центральноєвропейської, східноєвропейської (до неї належить Україна) та романської родин приватного права. Тут, як правило (виняток складає Італія), значення правового звичаю істотно обмежене. Він виконує другорядну роль як джерело права, оскільки історично багато звичаїв вже закріплені у актах законодавства і внаслідок цього можуть бути лише доповненням до них.
|
- § 4. Цивілістика
звичаї та низка інших специфічних форм регулювання цивільних відносин. З цих міркувань більш виправданим виглядає така назва відповідної частини науки цивільного права як "практична цивілістика". Що стосується суто теоретичних положень - характеристики поняття та суті приватного права як наднаціональної галузі права, що визначає основи становища приватної особи у суспільстві, визначення засад
- § 1. Поняття цивільного законодавства
звичаї. Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК "Цивільне законодавство України" у ЦК термін "цивільне законодавство " означає сукупність норм і правил, що регулюють цивільні відносини, а не лише законів чи актів цивільного законодавства. Основу усього цивільного законодавства України (як і інших галузей національного права) становить Конституція. На основі її норм, котрі стосовно цивільного права є
- § 3. Межі здійснення цивільних прав
звичаїв, котрим надана обов'язкова сила актами цивільного законодавства. Категорія "моральні засади суспільства" охоплює як народні звичаї, положення релігії, що домінує у суспільстві, так і офіційну ідеологію суспільства, відображену у Конституції та інших законодавчих актах. Положення ч. 5 ст. 13 ЦК, яким встановлено, що не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного
- § 4. Тлумачення змісту правочину
звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне
- § 5. Поняття і система господарського законодавства
звичаї згідно ділових відносин. Зокрема, принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності. Господарсько-правові норми - це встановлені формально обов'язкові правила господарської діяльності та керівництва нею, які встановлюються державою і мають загальнообов'язкове значення. Різноманітність господарсько-правових норм
- § 1. Регулювання підприємницької діяльності як засіб підтримки підприємництва
звичаї, в тому числі і ділові, культурні традиції тощо, основою яких є духовні засади. Йдеться, зокрема, про добро (зло), справедливість (несправедливість), добросовісність (недобросовісність), моральність взагалі тощо. Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2005 р. № 115 на сучасному етапі завданням Уряду є
- Що таке цивільно-правовий договір? Який його зміст?
звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин. У сучасних умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин. Визначальним моментом договору є
- Що таке договір купівлі-продажу в зовнішньоторговельному обігу?
звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій. Цей договір повинен укладатись у письмовій формі. Якщо стороною в договорі є фізична особа, потрібен підпис лише цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічний договір (контракт) підписують особа, яка має таке право за посадою відповідно до Статуту, та особа, яку уповноважено дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта
- СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
Дарування - договір, за яким одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Двостороння реституція - наслідок недійсності право-чину, який зобов'язує кожну зі сторін повернути другій стороні все одержане за правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його
- § 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань
звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні ' Иоффе О.С. Обязательственное право. - С. 64. 2 Брагинский М.И., Вчтрянский В.В. Договорное право. Общие положения. - М., 1997. - С. 336. 3 Сибільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов'язання у проекті нового Цивільного кодексу
|