| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
22.1. Контроль як функція державного управління: поняття і основні принципи |
||
|
Виходячи з розуміння суті контролю у сфері управління як спостереження за відповідністю діяльності керованого об'єкта приписам, отриманим від керівного суб'єкта, та виконанням прийнятих рішень, він є конкретним самостійним видом роботи. Функція контролю у державному управлінні полягає в аналізі та співставленні фактичного стану тієї чи іншої галузі з вимогами, що стоять перед нею, відхилень у виконанні поставлених завдань та причин таких відхилень, а також в оцінці діяльності та доцільності саме такого шляху. Така специфічність призначення контролю, як зазначають у своїх працях дослідники цієї проблеми, і дає можливість виділити його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не виконують або майже не виконують інших, окрім контролю, державних функцій, визначити компетенцію таких органів. У літературі зустрічається думка, що контроль, в порівнянні з іншими функціями управління, носить вторинний характер. Видається, що і при перерахуванні функцій управління (де контроль зазвичай ставиться в кінці цього переліку), і при їх розгляді йдеться не про його другорядність як виду діяльності, а про послідовність дій у процесі управлінської діяльності. Контроль не існує в ізольованому вигляді, - не повинно бути контролю заради контролю. Контроль здійснюється в певній галузі управління з її особливостями і конкретним змістом, а значить в певному обсязі і в певній формі. Він спрямований на конкретний результат і шляхи досягнення цього результату, а також усунення суб'єктивних та урахування об'єктивних перешкод при здійсненні управлінської діяльності. У державному управлінні контроль перебуває в тісному зв'язку з іншими функціями управління й разом з тим призначений для оцінки відповідності здійснення цих функцій завданням, поставленим перед управлінням. Контроль забезпечує конкретність управління та здійснення його відповідно до прийнятих рішень. За допомогою контролю, який в кібернетиці носить назву «зворотного зв'язку», суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів. Маючи інформацію про правомірність чи неправомірність діяльності органу чи посадової особи, її доцільності, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність зі сформованими умовами, і запобігти небажані наслідки. Контроль дає можливість не тільки коригувати управлінську діяльність, але й допомагає передбачити перспективи подальшого розвитку та досягнення конкретного результату. Сучасна побудова Української держави орієнтовано на нові принципи діяльності органів виконавчої влади, а, відповідно, і на нові підходи до завдань, функцій державних органів, їх структури. У зв'язку з цим виникло питання про призначення контролю як функції управління, зміну компетенції державних органів контролю. Нові умови розвитку держави та її вплив на суспільство потребують адекватних підходів до системи державного контролю та її законодавчого забезпечення. Необхідність існування такої системи пояснюється тим, що з переходом до нових політичних і економічних основ нашого суспільства не стало менше недоліків у сфері державного управління, а управлінські рішення, навіть прийняті вищими органами виконавчої влади, не досконалі. Україна будує ринкові відносини, характерною ознакою яких є існування різних форм власності. У цих умовах роль державного управління й контролю як його важливої функції значно зростає. Змінюються їх призначення, форми роботи, а в деяких галузях і обсяг, проте значення в загальному не зменшується. Функцію контролю у сфері управління здійснює в різних обсягах і формах більшість державних органів. Процес демократизації вніс зміни у співвідношення централізації і децентралізації управління, призначення контролю, форми і методи його здійснення. Зі способу покарання контроль набув інформаційно-аналітичного характеру, став невід'ємним фактором подальшого розвитку управління. На рівні органів виконавчої влади контроль трансформується у функцію, яка може бути основною діяльністю чи виступати лише елементом більш широкої діяльності. Поняття системи контролю у сфері державного управління не вичерпується і не зводиться до системи органів. Воно набагато ширше, оскільки містить і органи, і особи, для яких контроль не є основною діяльністю, а таких органів більшість. Таким чином, система державного контролю складається з державних органів та посадових осіб, які наділені будь-якими контрольними повноваженнями щодо органів державного управління. Разом вони розглядаються як єдина система, виконуюча функцію контролю. На відміну від системи державного контролю, система органів державного контролю є вужчим поняттям. Його складають лише державні органи, для яких контроль - основна діяльність щодо конкретних питань, яка здійснюється більш глибоко і професійно. Однак незалежно від того, які органи здійснюють контрольну функцію і в якому обсязі, контрольна діяльність базується на єдиних принципах, і в її основу покладені завдання підвищення ефективності управління та його подальше вдосконалення. Побудова контрольних систем та їх діяльність здійснюється на підставі певних принципів. Існують різні точки зору щодо принципів контролю і критеріїв систематизації цих принципів. Розглядаючи контроль як важливу функцію державного управління, при побудові системи контролю та його здійсненні слід виходити із загальних принципів державного управління. Разом з тим, як самостійна функція органів контролю, специфіка якої дає змогу виділити її з числа інших функцій управління, вона керується властивими їй принципами, що доповнюють, конкретизують загальні принципи управління. Виходячи з сьогоднішніх реалій і тих завдань, які стоять перед контролем, представляється можливим виділити такі основні принципи контролю, як: об'єктивність, дієвість, гласність, систематичність, регулярність. Принцип об'єктивності контролю передбачає аналіз реальних фактів і всебічність їх розгляду. І хоча будь-яке управлінське рішення несе в собі елемент суб'єктивності, однак воно має базуватися на об'єктивних, реальних фактах. Так і контрольна діяльність має грунтуватися на дійсності, реальності, конкретності фактів. Об'єктивність контролю випливає із точного вивчення фактів і документів, заслуховування пояснень, що перевіряються зацікавленими особами, проведення необхідних підрахунків, аналізів, вимірів, співставлень, виявлення причин порушень, недоліків чи помилок. І лише узагальнення всіх отриманих таким чином даних і приводить до правильних, обгрунтованих висновків, виробляє уміння докопатися до суті заради встановлення істини. Все це дає можливість знайти правильне рішення при усуненні порушень чи попередити небажані наслідки. Дієвість контролю полягає в реальних наслідках виявлення порушень чинного законодавства, прийнятих норм і правил. На нього покладено обов'язок не тільки виявити допущені порушення, але й глибоко їх проаналізувати, зробити висновки про можливі наслідки, пустити в хід державний механізм захисту. Призначення контролю полягає у створенні передумов та здійсненні управлінської діяльності виходячи з інтересів людини і суспільства, попередженні неправомірної діяльності органів управління та посадових осіб. Принцип дієвості контролю покладено в основу реагування органів контролю, усієї системи контролю шляхом застосування відповідних заходів самостійно або передачі результатів і висновків вповноваженим органам для прийняття рішень. По своєму впливу та результативності принцип гласності в діяльності органів контролю посідає важливе місце. Освітлення напрямків діяльності органів державного управління щодо виведення країни з кризи, відповідність існуючої правової бази відносинам, до у сфері управління, створення державних програм і їх виконання, дії органів управління різних рівнів та посадових осіб направлено на ефективність управління. Контроль за станом справ у різних галузях управління та правдива інформація про таке становище, виявлення порушень, некомпетентності, змушують уряд, органи виконавчої влади шукати шляхи виходу і застосовувати радикальні заходи. Такий контроль, заснований на гласності про випадки безгосподарності, порушення інтересів людини, зловживання службовим становищем, бездіяльності органів управління, сприятиме оперативному усуненню наявних недоліків. Принцип гласності контролю передбачає не лише виявлення недоліків та обов'язкове покарання, а й постановку актуальних проблем, обговорення проектів управлінських рішень, підготовку громадської думки. При здійсненні контролю необхідно дотримання принципу систематичності, регулярності. Це вносить певний порядок і дисципліну в роботу як того, кого контролюють, так і того, хто здійснює цей контроль. Крім того, систематичний контроль дає змогу краще орієнтуватися в конкретній галузі управління та постійно аналізувати стан справ, а також виявити недоліки в управлінській діяльності, відшукати резерви або попередити непередбачені наслідки. Принцип регулярності контролю стимулює саму контрольну діяльність до підвищення ефективності та позитивного впливу на досягнення результату. Створюючи сильну дієздатну державу, не слід забувати про його основне призначення - надійно захищати інтереси та права людини. Для цього необхідно сформувати відповідний механізм, який би створював умови реалізації, способи захисту цих прав і сприяв би подальшому їх здійсненню. Однією з гарантій такого служіння інтересам людини в сфері управління може бути контроль. В Україні триває процес пошуку та становлення ефективної системи державного управління, побудови організаційної структури системи органів та їх діяльності. Відповідно з цим процесом створюється і система контролю у сфері виконавчої влади. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 22.1. Контроль як функція державного управління: поняття і основні принципи " |
||
|
||