| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Міжнародно-правовий режим, встановлений Договором про Антарктику |
||
|
Ініціатором початку переговорів з метою укладення Договору про Антарктику виступили СШ ^. 2 травня 1958 СШ ^ направили країнам, що проводив наукові дослідження в Антарктиці в рамках МГГ (СРСР, Австралія, Англія, Аргентина, Бельгія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція, Чилі, Японія, Південно-Африканський Союз), запрошення брати участь у Міжнародній конференції, що скликається СШ ^ для укладання Договору про Антарктику. Конференція відкрилася 15 жовтня 1959 і завершилася підписанням Договору про Антарктику, який визначає сучасний міжнародно-правовий режим цього великого району планети. Договір набув чинності 23 червня 1961 після його підписання 12 державами - початковими учасниками. Станом на січень 2010 р. в число учасників договору входять 46 держав (у тому числі Російська Федерація), 28 з яких є консультативними сторонами. З 1967 р. договір розвинувся в систему, що складається з самого договору, трьох конвенцій (Міжнародна конвенція з регулювання китобійного промислу 1946 р., Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 р., Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р.) та великої кількості рекомендацій консультативних нарад. Договір про Антарктику є головною складовою частиною даної системи. Згідно ст. 1 Договору, Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі, як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, випробування будь-яких видів зброї. Водночас Договір не перешкоджає використанню військового персоналу або оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей. Договір проголошує свободу наукових досліджень в Антарктиці і співробітництво в цих цілях, як вони застосовувалися протягом МГГ, коли не існувало правових обмежень свободи наукових досліджень в Антарктиці в мирних цілях. Будь-яка держава та її громадяни, а також міжнародні організації могли безперешкодно вести наукові дослідження в антарктичних районах. Договір закріпив цей важливий принцип. Для сприяння міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях в Антарктиці: - проводиться обмін інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці, щоб забезпечити максимальну економію коштів і ефективність робіт; - проводиться обмін науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями і станціями; - проводиться обмін даними і результатами наукових спостережень в Антарктиці та забезпечується вільний доступ до них. Територіальна проблема (стаття IV). Аналіз цієї статті дозволяє зробити висновки про те, що учасники Договору: - не визнають суверенітету жодної з держав в якому б то не було районі Антарктики і, більше того, не визнають яких би то не було висунутих або можуть бути висунутими з боку будь-якої держави претензій, які стверджують тут його територіальний суверенітет; - не вимагають від будь-якої з договірних сторін відмови від раніше заявлених нею прав чи претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці; - виходять з того, що жодне з положень Договору не повинно розглядатися як завдає шкоди позиції кожною з договірних сторін щодо визнання або невизнання нею права чи претензії, або основи для претензії будь-якого іншого держави на територіальний суверенітет в Антарктиці. Отже, конструкція, створена ст. IV Договору, може характеризуватися як затвердження фактичного положення Антарктики в якості територіального простору, відкритого для безперешкодного використання будь-якою державою, в тому числі не є учасником цієї угоди. Це дозволяє розглядати Антарктику як міжнародну територію, тобто що має юридичний статус, подібний певною мірою зі статусом відкритого моря, повітряного простору над ним, а також космічного простору. Будь-які ядерні вибухи в Антарктиці і видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються (ст. V). Але Договір не передбачає заборони на використання тут ядерного устаткування або ядерної техніки. Зважаючи на ці обставини на американській базі в Мак-Мердо була споруджена і функціонувала в 60-х рр.. і першій половині 70-х атомна електростанція (АЕС). Потім американські дослідники виявили, що при роботі з цієї АЕС відбувається витік радіоактивних відходів. АЕС довелося демонтувати, а забруднений нею район ретельно очистити. Мабуть, через труднощі рішення в умовах Антарктики проблеми повної ядерної безпеки інші проекти створення атомних установок в Антарктиці здійснені не були. Для сприяння досягненню цілей і для забезпечення дотримання положень Договору кожна договірна сторона має право призначати спостерігачів для проведення будь інспекції. Кожен призначений спостерігач має повну свободу доступу в будь-який час в будь-який або всі райони Антарктики. Всі райони Антарктики, включаючи всі станції, установки та устаткування в цих районах, а також всі морські та повітряні судна в пунктах розвантаження і вантаження вантажу або персоналу в Антарктиці завжди відкриті для інспекції будь-якими призначеними спостерігачами. Спостереження з повітря може проводитися в будь-який час над будь-яким або всіма районами Антарктики кожною договірною стороною, має право призначати спостерігачів. Кожна з договірних сторін по вступі для неї чинності цим Договором інформує інші договірні сторони і надалі повідомляє їх завчасно: - про всі експедиції в Антарктику або в межах Антарктики, скоєних її судами або громадянами, і всіх експедиціях в Антарктику, що організуються на її території або направляються з її території; - про всі станціях в Антарктиці, які займають її громадянами; - про будь військовому персонал або оснащення, призначеному для направлення нею в Антарктику. Договір про Антарктику є головною складовою частиною системи Договору про Антарктику, яка включає поряд із зазначеним Договором діючі в його рамках заходи, пов'язані з ним окремі міжнародні документи, а також діючі в рамках цих документів заходи. Так, зокрема, в рамках Договору про Антарктику і поряд з ним діє стандартна система обміну інформацією, яка встановила, зокрема, перелік питань для надання обов'язкових відомостей з широкого кола аспектів діяльності в Антарктиці і про використовуваних там з цією метою засобах. Ще в 1964 р. були схвалені консультативним нарадою принесли чималу користь і ще частково діючі «Узгоджені заходи з охорони фауни і флори Антарктики». До найбільш істотних результатів, що стали частиною системи Договору про Антарктику, потрібно віднести розроблені консультативними нарадами окремі конвенції, що стосуються збереження живих природних ресурсів, охорони навколишнього середовища Антарктики і багато в чому замінили прийняті з цих питань «Узгоджені заходи». У 1972 р. була схвалена Конвенція про збереження антарктичних тюленів [43]. Конвенція дозволила вилов тільки трьох з шести видів антарктичних тюленів. Вона визначила допустимі рівні їх видобутку, охоронювані види, відкриті та закриті для промислу райони, ліміти вилову по підлозі, розміром і віком, технічні дані знарядь лову і пристосувань, порядок надання інформації про промисел і системи інспекції. Подальший розвиток подій в галузі міжнародного рибальства сприяло прийняттю в 1980 р. в рамках консультативних нарад Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики [28]. До цього часу склалося становище, коли рибальський промисел з «обжитих» районів Світового океану почав переміщуватися у віддалені і суворі антарктичні води відкритого моря. Ця ситуація була викликана встановленням виключних економічних зон шириною до 200 морських миль, в яких за прибережними державами визнавалися суверенні права в цілях розвідки та розробки природних багатств. Над частинами відкритого моря в Антарктиці, де зберігалася і раніше свобода нерегульованого рибальства, нависла потенційна загроза виснаження рибних ресурсів та загибелі унікальних видів антарктичної фауни, для яких зазначені ресурси служать основною їжею. Конвенція 1980 запобігла таке небажаний розвиток подій. Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики включає положення, що підкреслюють її тісний зв'язок з Договором про Антарктику. Так, у ст. III Конвенції сказано: «Договірні сторони незалежно від того, чи є вони учасниками Договору про Антарктику чи ні, погоджуються, що в районі дії Договору про Антарктику вони не будуть здійснювати ніякої діяльності, що суперечить принципам і цілям цього Договору, і що в своїх відносинах один з одним вони зв'язані зобов'язаннями, що містяться в статтях I і V Договору про Антарктику ». У ст. IV Конвенції відзначається згода сторін у взаєминах один з одним дотримувати також ст. IV Договору, що стосується заморожування, невисування нових або розширення колишніх територіальних претензій, і ст. VI, що встановлює район дії Договору про Антарктику. Однак район дії Конвенції трохи ширше району дії Договору про Антарктику. Він включає в себе також морські простори північніше 60 ° південної широти до лінії конвергенції, оскільки ці простори і їхні ресурси є частиною антарктичної екосистеми. У зв'язку з цим заходи щодо збереження антарктичних ресурсів у тій мірі, в якій вони будуть зачіпати інтереси деяких держав, що мають в цьому районі володіння, суверенітет над якими не оспорюється, застосовуються в належних випадках за згодою зазначених держав. Конвенція поширює заходи щодо збереження живих ресурсів у конвенционном районі на всі популяції плавникових риб, молюсків, ракоподібних і на інші види живих організмів, включаючи птахів, тюленів і китів. Остання обставина, як сказано в Конвенції, «не применшує прав і зобов'язань Договірних сторін по Міжнародній конвенції про регулювання китобійного промислу і Конвенції про збереження тюленів Антарктики». Конвенцією заснована Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики. Її членами є всі учасники наради, на якому була прийнята Конвенція. Держава, яка приєдналася до Конвенції пізніше, має право бути членом Комісії протягом того часу, поки веде дослідження чи промисел морських живих ресурсів, до яких застосовується Конвенція. Рішення Комісії приймаються консенсусом. Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики відповідно до отриманої нею інформацією про стан і улови цих ресурсів визначає квоти вилову в районах дії Конвенції, охоронювані види популяцій, вік, розмір і стать видів, які можуть виловлюватися, сезони і зони, відкриті і закриті для промислу, методи і знаряддя лову. Вона вправі приймати інші заходи, необхідні для збереження морських живих ресурсів Антарктики. Комісія, зокрема, визначає загальний допустимий вилов окремих видів морських живих ресурсів Антарктики. Комісія розробляє і здійснює систему спостереження й інспекції, яка включає порядок відвідування судна спостерігачами й інспекторами; процедуру судового переслідування державою прапора і застосування санкцій на підставі доказів, отриманих у результаті такого відвідування і інспекції; повідомлення договірною стороною про такі заходи судового переслідування і застосованих санкції. Конвенція є безстроковою, однак будь-яка країна може вийти з числа її учасників, направивши відповідне повідомлення про це. Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики набрала сили в квітні 1982 р. і є істотним елементом міжнародно-правового режиму Антарктики. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Міжнародно-правовий режим, встановлений Договором про Антарктику " |
||
|
||