| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Первісне суспільство і додержавні форми соціального управління |
||
|
За довгий термін свого існування первісне суспільство пройшло великий шлях розвитку, в ході якого значні зміни зазнав його соціокультурний та господарський образ. У сучасній науці використовуються різні періодизації найдавнішої історії людства (культурологічна, археологічна та ін.) Але для розуміння соціальних та економічних передумов виникнення держави і права принципове значення має виділення в первісному суспільстві двох основних стадій: привласнюючого господарства і виробляє господарства, межа між якими доводиться на епоху неоліту (так звана неолітична революція). Її зазвичай відносять до VIII-III тисячоліття до н.е. На першому з цих стадій йшов ще процес становлення самої людини як біосоціальної істоти (лише з XL-XXV тисячоліття до н.е. склався неантропам, тобто людина сучасного типу). Люди використовували найпростіші кам'яні знаряддя й існували головним чином за рахунок присвоєння готових продуктів природи (збиральництво, полювання, рибальство). Вони вели бродячий спосіб життя, об'єднувалися в невеликі локальні та ізольовані групи під керівництвом ватажків. Ця найпростіша форма соціальної організації і регуляції (невпорядковані статеві зв'язки і т.д.), що відображала низький рівень розвитку як культурно-виробничих, так і суспільних відносин, в літературі нерідко називається праобщіне або первісним стадом. Незважаючи на гадану хаотичність внутрішнього життя праобщіни, в ній все більше виявлялися не тільки спонтанні, а й регульовані процеси, зумовлює заздалегідь встановленими правилами, заборонами, стандартами та іншими поведінковими стереотипами. Внутрішньогрупові відносини носили егалітарний характер. Рівність особливо проявлялося в процесі розподілу мізерних продовольчих та інших ресурсів. В основі цієї рівності лежав притаманний таким колективам еквівалентний (реципрокний) обмін (дружинами, їжею, знаряддями праці). Уже в ранніх людських колективах реально складалася влада вожака над іншими членами групи. Вони сприймали його волю як норму, якої необхідно підкорятися по тому ж принципу еквівалентного обміну. Таким чином, в процесі тривалої еволюції праобщіни природні інстинкти поступилися своє місце соціокультурним стереотипам, тобто системі суспільних зв'язків, що зробило можливим існування і поступальний розвиток людського суспільства. Подальше ускладнення соціальних зв'язків, викликане істотними змінами в шлюбно-статевих відносинах (введення екзогамії, тобто заборона шлюбних зв'язків усередині кровноспоріднених об'єднань, встановлення шлюбних класів), а потім і неолітична революція, що означала перехід до виробляє економіці, привели на зміну праобщіне виникнення стійких сімейно-кланових груп (родових громад). Сукупність цих груп у літературі зазвичай називалася родовим ладом. В основі сімейно-кланової групи лежали родинні стосунки. Такі групи включали в себе кілька поколінь родичів, які відбувалися від спільних предків, у ряді випадків і чужаків, прийнятих до складу громади. Залежно від конкретних умов родообщінние відносини будувалися на принципах матрилинейности або патрилинейной. Неолітична революція і перехід до виробляє економіці забезпечили не просто виживання людей, а й створення регулярного виробництва продуктів харчування та інших предметів, необхідних для задоволення потреб колективу. Це підготувало перехід до осілого способу життя і до встановлення контролю сімейно-кланових груп над певною територією. Таким чином, рання родова громада споживачів (мисливців, збирачів, рибалок) змінюється більш міцними, чисельно разросшимися, як правило, пов'язаними з певною територією громадами виробників. Така система сімейно-родових груп представляла собою більш розвинену форму соціальної організації, засновану на порівняно стійких системах самоврядування та саморегуляції. У сімейно-кланової громаді складалася строго фіксована система праці, розподілу їжі і шлюбно-сімейних відносин. У ній отримали подальший розвиток принципи рівності, егалітарності та еквівалентність. Це не виключало того, що в міру зростання виробництва розподіл видобутку і споживання їжі здійснювалися з урахуванням рольових функцій (за принципом статі, віку і т.д.). На певні переваги в сімейно-клановий колективі (в родовій громаді) міг претендувати і лідер групи, особливо якщо він успішно здійснював владно-управлінські функції і забезпечував надійне існування групи. За принципом еквівалентного внутрішньогрупового обміну лідер отримував у такому випадку безумовну підтримку членів групи, які за надані їм від вождя блага визнавали його авторитет і владу. Ця влада виступала як догосударст-венная, потестарная. Сам вождь, як і інші члени сімейно-кланової громади, повинен був керуватися колективними традиціями і дотримуватися практику реципрокних роздач. В іншому випадку він міг бути зміщений і замінений іншим. Існуюча в родовому суспільстві егалітарність, в тому числі виборність і змінюваність вождів, не дозволяє ще говорити в категоричній формі про існування родової демократії. У сімейно-кланових громадах існувала жорстка дисципліна праці та поведінки, духовний конформізм. У сімейно-родових громадах на базі культів, обрядів, традицій і т.п. склалися нескладні правила поведінки, дотримання яких було обов'язковим для всіх членів групи. Ці родові норми, які мали міфологічно-символічну оболонку і були часто пов'язані з тотемістичними ритуалами, відображали природні умови життя первісної общини. Вони були пройняті духом колективізму, передбачали взаємну підтримку членів родової громади, регулювали господарську діяльність і шлюбні відносини, встановлювали різні табу (заборони) і жорсткі рамки поведінки для членів громади. Суворої регламентації піддавався порядок розподілу видобутого громадою продукту, а також і сам ритуал його споживання, поділ у зв'язку з цим всіх членів групи на ранги. До найважливіших функцій вождя відносилася практична реалізація таких розподільних, дистрибутивних норм. Общинно-родові норми мали синкретично характер і містили в собі одночасно релігійні, моральні та інші соціальні імперативи. У міцних сімейно-кланових групах общинні норми відбивали самоналагоджувальні соціальні відносини, які підтримувалися силою інтересів, релігійних уявлень та інших нормативно-ціннісних установок. Це не виключало владного характеру цих норм і випливає з цього примусовості. У разі небажання підкорятися правилам життя сімейно-кланової групи, вчинення тяжкого проступку порушник міг бути підданий побиттю, вигнанню або навіть смертної кари за волею сімейно-родового колективу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Первісне суспільство і додержавні форми соціального управління " |
||
|
||