| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Поняття піратства. Право переслідування по гарячих слідах |
||
|
- захоплення піратського судна або піратського літального апарату (ст. 105); - несанкціоноване мовлення з відкритого моря (ст. 109); - право на огляд (ст. 110); - право на переслідування по гарячих слідах (ст. 111). Визначення піратства дано в ст. 101 Конвенції, згідно з якою під ним розуміється будь неправомірний акт насильства, затримання або будь грабіж, що чиниться з особистими цілями екіпажем або пасажирами будь-якого приватновласницького судна або приватновласницького літального апарату і спрямований проти іншого судна або літального апарата або проти осіб або майна, що знаходяться на їх борту, у відкритому морі або в місці поза юрисдикцією якого б то не було держави (наприклад, в повітряному просторі над відкритим морем). Судно або літальний апарат вважаються піратськими, якщо вони призначаються особами, що мають над ними владу, для вчинення будь-якого із зазначених вище дій. До зазначених піратським діям прирівнюються ті ж дії, вчинені військовим кораблем, державним судном або державним літальним апаратом, екіпаж якого підняв заколот і захопив контроль над цим кораблем, судном або літальним апаратом. Переслідування піратства спочатку регламентувалося національним правом. Першим законом Англії, котра надала право переслідувати піратство, був Адміралтейський закон про юрисдикції 1391 У 1536 р. був прийнятий закон «для покарання піратів і грабіжників у море». Закон оголошував, що зради, тяжкі злочини, грабежі, вбивства і змови, вчинені в межах адміралтейською юрисдикції, підлягали розслідування спеціальними комісарами, які мали призначатися короною, і діяли так, як «якби такі злочини були скоєні на суші». У Російській Федерації покарання за піратство вперше передбачено в КК 1996 р., положення якого в основному відповідають тим статей Конвенції, які відносяться до піратства. Проте міжнародне право вважає піратськими ті дії, які здійснені у відкритому морі або в місці поза юрисдикцією якого б то не було держави. Адже в Конвенції 1982 р. мова йде про універсальний характер юрисдикції будь-якої держави захопити піратське судно або піратський літальний апарат, заарештувати на них людей. Але воно не може це робити у внутрішніх морських водах або у територіальному морі іноземної держави. Разом з тим в останні роки розбійні дії в морських районах в значно більшому ступені (більше 90%) відбуваються не у відкритому морі, а в територіальному морі та портах, протоках і на інших морських шляхах. За таким діям кримінальне переслідування може здійснюватися не будь-якою державою, а тільки прибережним. Захоплення за піратство може відбуватися тільки військовими кораблями або військовими літальними апаратами або іншими судами або літальними апаратами, які мають чіткі зовнішні знаки, що дозволяють упізнати їх як перебувають на урядовій службі, і уповноважені для цієї мети. В останні роки набуло поширення так зване «радіопіратство» - практика незаконного мовлення на територію держави з суден або установок, що знаходяться за межами територіальних вод цієї держави. Правда, важко погодитися, що мова йде про піратство в точному сенсі слова, оскільки тут відсутня неодмінна ознака всякого піратства - протиправне застосування сили чи загроза силою. Женевська конвенція про відкрите море 1958 р. не містила норм про несанкціонований мовленні з відкритого моря. У 1965 р. під егідою Європейського Союзу було укладено Європейська угода про запобігання радіомовлення зі станцій, що знаходяться за межами національних територій [57]. Учасники Угоди оголошують караним зі свого законодавству таке мовлення, здійснюване як своїми, так і іноземними громадянами. Разом з тим Угода обмежує юрисдикцію держав їх територією, судами, літаками і т.п. Найважливіший внесок у боротьбу з несанкціонованим мовленням внесла Конвенція 1982 р., яка в ст. 109 дає визначення даного поняття. Несанкціоноване мовлення означає передачу, в порушення міжнародних правил, звукових радіо-чи телевізійних програм з судна або установки у відкритому морі, призначених для прийому населенням, за винятком, однак, передачі сигналів лиха. Будь-яка особа, що займається несанкціонованим мовленням, може бути притягнута до відповідальності у суді: - держави прапора судна; - держави реєстрації установки; - держави, громадянином якої є ця особа: - будь-якої держави, де можуть прийматися передачі; - будь-якої держави, санкціонованої радіозв'язку якої чиняться перешкоди. Таким чином, встановлена «конкуруюча юрисдикція». Конфлікт юрисдикції має вирішуватися, очевидно, на основі угод держав про правову допомогу у кримінальних справах і угод про видачу (екстрадицію). У відкритому морі держава, що має відповідну юрисдикцію, може заарештувати будь-яка особа або судно, що займається несанкціонованим мовленням, і конфіскувати передавальну апаратуру. Стаття 110 Конвенції надає право військовому кораблю або будь-якого іншого належним чином уповноваженому судну або літальному апарату піддати у відкритому морі огляду іноземне судно, що не володіє повним імунітетом, якщо у них є розумні підстави підозрювати, що: - це судно займається піратством; - це судно займається работоргівлею; - це судно займається несанкціонованим мовленням; - це судно не має національності; - хоча на ньому піднятий іноземний прапор або воно відмовляється підняти прапор, це судно в дійсності має ту ж національність, що і даний військовий корабель. У цих випадках підозрювану судно зупиняється і проводиться перевірка права судна на його прапор. З цією метою до нього надсилається шлюпка під командою офіцера військового корабля. Якщо після перевірки підозри залишаються, проводиться подальший огляд на борту цього судна. Якщо підозри виявляються необгрунтованими, оглянутих судну повинні бути відшкодовані будь-які заподіяні збитки або шкоду (наприклад, пов'язані з неможливістю виконати рейс за розкладом). Вилученням з виключній юрисдикції держави прапора у відкритому морі є і встановлене Женевською конвенцією про відкрите море 1958 р. і модифіковане Конвенцією 1982 р. право прибережних держав здійснювати переслідування по гарячих слідах іноземних суден у відкритому морі за порушення законів і правил прибережної держави. Є три необхідні умови правомірності такого переслідування: - таке переслідування може бути розпочато, якщо у компетентних влади прибережної держави є достатні підстави вважати, що судно порушило закони і правила цієї держави; - переслідування повинне початися тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у внутрішніх морських водах, в Архіпо-лажной водах, в територіальному морі або в прілежащеі зоні переслідує держави; - переслідування може тривати за межами територіального моря і прілежащеІ зони тільки за умови, якщо воно не переривається. У даному випадку не потрібно, щоб у той час, коли іноземне судно, яке плаває в територіальному морі або прілежащеі зоні, отримує наказ зупинитися, судно, котре надає цей наказ, також перебувало в межах територіального моря або прілежащеі зони. Якщо іноземне судно перебуває в прілежащеІ зоні, то переслідування може початися тільки у зв'язку з порушенням прав, для захисту яких встановлена ця зона. Відповідно до п. 2 ст. 111 Конвенції право переслідування по гарячих слідах застосовується mutatis mutandis («із змінами, що випливають з обставин», «з необхідними змінами») до порушень у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі, включаючи зони безпеки навколо установок на континентальному шельфі, законів і правил прибережної держави, застосовних згідно з цією Конвенцією, щодо виключної економічної зони або континентального шельфу, включаючи такі зони безпеки. Право переслідування по гарячих слідах припиняється, як тільки переслідуване судно входить в територіальне море своєї держави або в територіальне море небудь третьої держави. Переслідування може бути почато тільки після подачі сигналу зупинитися, зорового або звукового, з дистанції, що дозволяє іноземному судну побачити або почути цей сигнал. Право переслідування по гарячих слідах здійснюватися тільки військовими кораблями або військовими літальними апаратами, які мають чіткі зовнішні знаки, що дозволяють упізнати їх як складаються на прави-тельственноІ службі, і уповноважені для цієї мети. Якщо судно було зупинено або затримано поза територіального моря в умовах, які не виправдовують здійснення права переслідування по гарячих слідах, йому повинні бути відшкодовані будь-які заподіяні збитки або шкоду. Крім зазначених вище випадків, огляд або затримання іноземного судна тут можуть мати місце на основі конкретної угоди між державами. Як приклад назвемо діючу Міжнародну конвенцію про охорону підводних телеграфних кабелів 1884 р. [84], яка надає військовим і патрульним судам держав, що беруть участь у Конвенції, зупиняти невійськові судна під прапором держав - учасниць Конвенції за підозрою в пошкодженні підводного кабелю, а також складати протоколи про порушення Конвенції. Такі протоколи передаються державі, під прапором якої плаває судно-порушник, для його притягнення до відповідальності. Конвенція ООН з морського права встановила, що морські води за межами територіального моря і міжнародний район морського дна резервуються для використання в мирних цілях. Це щонайменше означає, що у вказаних морських районах державами не повинні допускатися будь агресивні, ворожі або провокаційні дії один проти одного. Забезпеченню мирної діяльності і мирних відносин на морях і океанах сприяє і ряд інших міжнародних угод, які частково або повністю спрямовані на вирішення цієї проблеми. До них належать, зокрема, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі й під водою 1963 р., Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 , Конвенція про заборону військового чи іншого ворожого впливу на природне середовище 1977 р., а також Договір про створення без'ядерної зони у південній частині Тихого океану 1985 Тут діють укладені ще Радянським Союзом двосторонні угоди з СШ ^, Великобританією, ФРН, Італією, Францією, Канадою та Грецією про запобігання інцидентів на морі за межами територіальних вод. Ці угоди наказують військовим кораблям учасників угод у всіх випадках знаходитися на достатній відстані один від одного, щоб уникати ризику зіткнень, вони зобов'язують військові кораблі та повітряні судна не вживати імітацій атак або імітацій застосування зброї, не проводити маневрів у районах інтенсивного судноплавства, а також не допускати деяких інших дій, що можуть повести до виникнення інцидентів на морі і в повітряному просторі над ним. Заборонені угодами дії не повинні застосовуватися і щодо невійськових морських і повітряних суден. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Поняття піратства. Право переслідування по гарячих слідах " |
||
|
||