Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття та юридичне значення об'єкта злочину


Проблема об'єкта злочину має у кримінальному праві надзвичайно велике значення. Встановлення об'єкта дає мож-ливість визначити соціальну та юридичну сутність пре-ступления, виявити суспільно небезпечні наслідки, пра-вильно вирішити питання про межі дії кримінально-правової норми, кваліфікації діяння і відмежування його від суміжних злочинів. Досить відзначити, що ще римські джерела всі злочинні діяння ділили на crimen publica і delictum рrivata залежно від того, чи були вони спрямовані проти прав пуб-особистих або приватних.
Саме об'єкт злочину покладено в основу законодав-котельної класифікації злочинів в Особливій частині Уго-ловного кодексу. Будучи самостійним елементом складу злочину, об'єкт разом з тим значною мірою впливає на зміст його інших об'єктивних, а також суб'єктивних при-знаків. Специфіка об'єкта злочину лежить в основі харак-тера суспільної небезпеки деянія1.
Відповідно до ст. 2 КК одним із завдань, що стоять перед кримінальним законодавством, є охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля та конститу-ційного ладу, миру і безпеки людства. Ця вказівка являє собою не що інше, як формалізований і обоб-щенний перелік об'єктів кримінально-правової охорони, або об'єк-тів злочину. Формалізованим він є тому, що навіть поверхневий погляд на утримання Особливої частини Уго-ловного кодексу дозволяє прийти до думки, що в ст. 2 КК пере-чисельні далеко не всі об'єкти, охорона яких від суспільно
1 Пленум Верховного Суду РФ у постанові від 11 червня 1999 р. № 40
«Про практику призначення судами кримінального покарання »вказував, що ха-рактер суспільної небезпеки злочину залежить від встановленого судом об'єкта злочину (див.: Відомості Верховної Ради. 1999, № 9. С. 54). Незважаючи на те що ця постанова вже втратило чинність у зв'язку з приня-тием нової постанови від 11 січня 2007 р. № 2 (РГ, 24 січня 2007 р.,
№ 13), зазначене роз'яснення зберігає свою актуальність.

Небезпечних посягань є завданням кримінального права. Так, юридичним захистом забезпечені інтереси правосуддя, відно-ності у сфері військової служби, нормальна управлінська діяль-ність в комерційних та інших непублічних організаціях і т.п. Інакше кажучи, представити повний перелік об'єктів пре-ступления можна лише на основі детального вивчення та аналізу всієї сукупності кримінально-правових норм.
У російській мові термін «об'єкт» вживається в декількох значеннях. Об'єктом вважається, по-перше, те, що існує поза нами і незалежно від нашої свідомості, тобто зовнішній світ, навколишнє дійсність, по-друге, явище, на яке на-правлена яка діяльність; і по-третє, те, що є місцем небудь деятельности1. Для розуміння об'єкта пре-ступления становлять інтерес перші два значення цього тер-міна. Перше показує, що об'єкт протистоїть особі, вдосконалення-шує злочин (суб'єкту), на нього, тобто зовні по відно-шенню до власної персони, винний спрямовує свої протиправні зусилля. Друге значення дозволяє зрозуміти, що об'єкт є сферою докладання цих зусиль, саме він пре-терпевает негативні зміни (шкода) або ставиться в непо-безпосередніх загрозу заподіяння шкоди. Тому в найзагальнішому вигляді об'єктом злочину є те, на що спрямована пре-ступнях діяльність особи, і чому об'єктивно злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди.
Кожен злочин посягає на який-небудь об'єкт. Поет-му об'єкт злочину є одним з чотирьох обов'язкових елементів складу злочину.
Наведене вище визначення поки дозволяє зробити ви-вод лише про те, що об'єкт злочину - це якийсь феномен, якій злочином заподіюється шкода. У вітчизняній юридичній літературі приділено достатньо уваги тому, щоб конкретизувати це первісне знання, глибше і чет-че зрозуміти природу і сутність об'єкта злочину.
У російській дореволюційному кримінальному праві спеціальної уваги дослідженню об'єкта злочину не приділялося, хоча багато видатні вчені у своїх курсах порушували цю проблему.
1 Див: Ожегов С.І. Словник російської мови. М., 1987. С. 354.

Так, автор першого російського підручника з кримінального права В.Д. Спасович вказував, що злочин являє собою протизаконне посягання на чиє-небудь право, настільки суще-ственное, що держава, вважаючи це право одним з необхід-екпортувати умов гуртожитку, при недостатності інших охрани-них засобів убезпечує непорушним його покаранням. Це злочинне діяння повинно містити посягання на извест-ні суспільні відносини. Змістом ж цих громадськості них відносин В.Д. Спасович вважав суб'єктивні права і юри-дичні обов'язки. Він писав: «Злочин є посягання-ство на чиєсь право, а так як кожному праву в одній особі відповідає відома обов'язок в інших особах, то переступив-ня можна б інакше назвати: заперечення відомої зобов'язане-сті. Юридичне право і юридичний обов'язок завжди перед-вважають співвідношення між двома, принаймні, особами »1. Таким чином, ще в середині XIX в. об'єктом злочину вважалися права конкретних осіб, але взяті не самі по собі, а як змістовні елементи відомої соціальної зв'язку. Інший видатний російський криміналіст І.Я. Фойницкий трохи інакше підходив до вирішення проблеми об'єкта злочину. Не зі-Глаша з розумінням об'єкта як конкретного блага чи суб'єктивного права, він вважав, що власне об'єктом пре-ступного діяння «повинні бути шановані норми або заповіді, які мають своїм змістом відомі відносини, со-ставлять умови гуртожитку (« Не убий », «Не залишай в небез-ності» тощо) »2.
У російському післяреволюційному кримінальному праві погляд на об'єкт злочину як на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини утвердився як преобладающе-го. Так, ще в 1925 р. відомий вітчизняний криміналіст А.А. Піонтковський писав, що об'єктом всякого злочину є суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правового прінужденія3. Слід зауважити, що подібна
1 Підручник кримінального права, складений В. Спасович. Т. 1. СПб.,
1863. С. 84, 85.
2 Фойницкий І.Я. Курс кримінального права. Посмертне сьоме видання,
доповнене і переглянуте А.А. Жижиленко. Петроград. 1916. С. 5.
3 Див: Піонтковський А.А. Кримінальне право РРФСР: Частина загальна. М.,
1925. С. 129-130. Він же. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом. М., 1961. С. 132.

Трактування було не тільки науково обгрунтованої, а й базірова-лась на досить міцному юридичній підставі, оскільки Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 визна-виділяється злочин саме як «порушення порядку гро-ських відносин , охоронюваних кримінальним правом ». У далекій-Шем це теоретичне положення було визнано переважною більшістю фахівців в галузі кримінального права і знайшло майже повсюдне відображення в навчальній літературе1. Велика частина досліджень конкретних злочинів, проведених в останні роки, також виходить з розуміння об'єкта переступив-лення саме як громадських отношеній2.
Підтримання і розвиток суспільних відносин є об'єктивною необхідністю існування будь-якого людського ського суспільства і досягається застосуванням багатьох засобів соці-альної регуляції, але в першу чергу - за допомогою права. Саме право є основним і найбільш дієвим регу-лятором суспільних відносин.
Суспільні відносини являють собою певні види і форми поведінки індивідів і соціальних груп, організацій, органів публічної влади в процесі виробництва, загально-ня і пізнання. У філософській і соціологічній літературі найбільш поширений погляд, що складовими елементами любо-го громадського відносини є: 1) носії (суб'єкти)
1 Див: Дурманов Н.Д. Поняття злочину. М., 1948; Трайнін А.Н. Со-ставши злочину за радянським кримінальним правом. М., 1951; Нікіфо-рів Б.С. Об'єкт злочину за радянським кримінальним правом. М., 1960; Гельфер М.А. Об'єкт злочину / / Радянське кримінальне право: Частина загальна. Вип. 5. М., 1960; Коржанський М.І. Об'єкт і предмет кримінально-правової охорони. М., 1980; Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину за радянським кримінальним правом. Харків, 1982; Кримінальне право Росії. Про-щая частина / За ред. А.І. Рарога. М., 1997; Кримінальне право. Загальна частина / За ред. Н.І. Вєтрова. М., 1997; Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина / За ред. А.І. Марцево. Омськ, 1998; Кримінальне право Рос-сийской Федерації. Загальна частина / За ред. Б. В. Здравомислова. М., 1999; Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога. М., 2002, і ін
2 Див: Лопашенко Н.А. Злочини у сфері економічної діяльності
ності: поняття, система, проблеми кваліфікації та покарання. Саратов,
1997. С. 12; Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Злочини у сфері економічної діяльності. М., 1998. С. 17; Бородін С.В. Злочини проти жит-ні. М., 1999. С. 48; Дьяков С.В. Державні злочини (проти ос-нов конституційного ладу і безпеки держави) і державна злочинність. М., 1999. С. 13, та ін

відносини; 2) предмет, з приводу якого існує ставлення-ня, тобто фактори, що опосередковують його виникнення і істота-вання; 3) соціальний зв'язок як зміст відносини, представ-ляющая собою суспільно значиму діяльність суб'єктів.
Суспільні відносини як об'єкт злочину - не є щось раз і назавжди дане і незмінне. Оскільки гро-ються відносини - категорія соціальна, вони схильні до змін, адекватним сучасному стану життя в суспільством. Тому перелік і зміст об'єктів злочину змінюється із зміною економічної, суспільно-політичної та соціально-культурної обстановки. Методом юридиче-ського оформлення цих змін виступають два взаємопов'язаний-них процесу: криміналізація і декриміналізація. У процесі криміналізації оголошуються злочинними будь раніше не відомі кримінальному законодавству діяння. Частіше за все не-обходимость у криміналізації обумовлена потребою в кримінально-правовий захист нових суспільних відносин. Так, КК поставив під охорону суспільні відносини у сфері управлінської діяльності в комерційних та інших організа-ціях (гл. 23 КК), відносини у сфері комп'ютерної інформації-ції (гл. 28 КК). Декриміналізація має місце тоді, коли відпадає необхідність кримінально-правової охорони того чи іншого суспільного відношення. Це може бути пов'язано з тим, що законодавець більш не вважає охорону такого ставлення-ня справою кримінального права або взагалі не вважає це ставлення-ня заслуговуючим якої правової захисту. У будь-якому випадку відповідна кримінально-правова норма підлягає виключенню з Кримінального кодексу.
Далеко не всі існуючі в даний момент суспільні відносини є об'єктами злочинів. Об'єктом Престо-ння стає тільки життєво важливе, об'єктивно необ-димое і що має високим ступенем соціальної цінності суспільне ставлення (відносини, що складаються по пово-ду життя, здоров'я, статевої недоторканості особи, її свободи, зовнішньої і внутрішньої безпеки держави і т.п.). Деякі суспільні відносини захищаються тільки уголов-ним правом (наприклад, відносини з приводу статевої непрікос новения особистості); інші - і іншими галузями (наприклад,

відносини власності). В останньому випадку суспільні відносини є об'єктом кримінально-правової охорони не завжди, а лише при найбільш небезпечних порушеннях - наприклад, коли способами цивільно-правового захисту власності (скажімо, віндикації) відновити їх не представляється віз-можним1.
Оскільки самі суспільні відносини являють собою вид соціального зв'язку, вони недоступні для безпосередньо-го впливу. Тому шкода об'єкту злочину заподіюється шляхом пошкодження, знищення або спотворення одного з його елементів. Способи впливу на об'єкт злочину сле-дмуть:
1) вплив на суб'єктів громадського відносини (лю-дей), яке може бути психічним (наприклад, образа) і фізичним (наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю, підміна дитини, згвалтування);
2) вплив на предмет ставлення (наприклад, в переступив-лениях проти власності), яке може супроводжуватися пошкодженням цього предмета, якщо він матеріальний (знищення або пошкодження чужого майна), але може і не супроводжуватися таким (наприклад, розкрадання);
3) розрив соціального зв'язку, тобто змісту суспільного відношення. У даному випадку можливі такі варіанти:
зміну свого соціального статусу шляхом виключення себе з громадського відносини. Так, при втечі з місця позбавлення волі, з-під арешту або з-під варти (ст. 313 КК) винний посягає на суспільні відносини з реалізації судового чи іншого процесуального акта шляхом самовільного виключення себе з розглянутого відносини;
видання неправомірного акту. Наприклад, якщо дізнавач, виносячи обвинувальний акт, привертає до кримінальної відпові-ності людини, явно, явно не причетного до скоєння конкретного злочину (ст. 299 КК), тим самим він порушує
1 В юридичній літературі запропоновано властивостями об'єкта переступив-лення вважати цінність, ступінь захищеності та інтенсивність потребно-сті в захисті (див.: Кримінальне право Росії. Т. 1. Загальна частина. М., 1998. С. 102, 103).

  відносини, що забезпечують реалізацію конституційних прин-
  ципов здійснення правосуддя;
  невиконання обов'язку, покладеного на винного зако-ном, положенням, наказом чи випливає з його соціального статусу як учасника охороняється відносини небудь з його собст-венного попереднього поведінки. Так, ненадання допомоги хворому (ст. 124 КК) є невиконання обов'язку здійснений-ня певних дій учасником громадського ставлення-ня, існуючого з приводу забезпечення здоров'я больного1.
  Нормальне функціонування суспільних відносин може бути порушене як «ззовні», так і «зсередини». У першому слу-чаї шкода заподіюється особою, яка не є суб'єктом нару-Шаєм громадського відносини (наприклад, при вбивстві, хи-вищі, згвалтуванні, порушенні авторських прав). У другому посягання на об'єкт здійснюється самим учасником ох-ранить законом суспільних відносин, яка не ви-полняет або неналежним чином виконує покладені на нього обов'язки. Таке заподіяння шкоди характерно для пре-ступленій зі спеціальним суб'єктом (порушення правил охорони навколишнього середовища при виробництві робіт; перевищення посадових повноважень; винесення завідомо неправосудного су-дебного акта).
  Отже, об'єктом злочину є охоронювані уголов-
  вим законом суспільні відносини, яким преступлени-ем заподіюється шкода або створюється безпосередня загроза заподіяння шкоди. Ці відносини представляють собою історія-но мінливу категорію. Шкоду об'єкту злочину при-чиняться допомогою суспільно небезпечного впливу на один з елементів його структури; він може бути заподіяна як суб'єктом охоронюваного відносини («зсередини»), так і посто-роннім особою («ззовні»).
  Поряд з розумінням об'єкта злочину як суспільних відносин в теорії кримінального права висловлені й інші погляди. Так, в останні роки в ряді джерел теорія суспільного ставлення піддана розгорнутої критиці і запропоновані інші
  1 Детальніше про способи впливу на об'єкт злочину див.: Кор-
  жанскій Н.І. Указ. соч. С. 73-141; Тацій В.Я. Указ. соч. С. 66.

  варіанти вирішення проблеми об'єкта злочину. Одні авто-ри пропонують вважати об'єктом злочину «реально суще-ствующий і згадуваний злочином феномен, в визна-ленном стані якого і відповідно у захисті якого суспільство зацікавлене», правову ценность1, інші - пра-вовое благо (інтерес), повертаючись тим самим на позиції класичної школи кримінального права 2, треті - окремих фізичних осіб, безліч осіб, у тому числі юридичних, і соціум 3.
  Не маючи на сторінках підручника можливості полемізувати з питання про природу об'єкта злочину і визнаючи наукову цінність зазначених поглядів, вважаємо трактування об'єкта як суспільних відносин досить універсальною, вірною по суті і відповідної законодавству.
  У назвах двох глав Особливої частини Кримінального кодексу (гл. 23 і 30) є вказівка на спрямованість злочинів проти відповідних інтересів (інтересів служби в ком-мерческих та інших організаціях; інтересів державної служби та служби в органах місцевого самоврядування). Вказівка на інтереси є і в диспозиціях деяких кримінально-правових норм (ст. 163, 201, 202, 285 та ін КК), а також у примі-чаніі до ст. 201 КК. У цьому зв'язку необхідно відзначити, наскільки поняття інтересу відповідає розумінню об'єкта злочини ня як суспільних відносин. У психологічній литерату-ре інтересом прийнято вважати специфічну пізнавальну спрямованість особистості на предмети і явища навколишньої дійсності, вибіркове ставлення до потреб і прагнення їх задовольнити. У Кримінальному кодексі вказівку на інтереси має ширше значення. У найменуваннях зазначених глав і в диспозиціях деяких норм під інтересом розуміється відношення соціального блага до його суб'єкта - носія, оформлене від імені держави і нарушаемое
  1 Див: Кримінальне право Росії. Т. 1. Загальна частина. М., 1998. С. 104.
  2 Див: Наумов А.В. Російське кримінальне право. Загальна частина. Курс лек-
  ций. М. 1999. С. 157-159; Курс кримінального права. Загальна частина. Т. 1. М.,
  2002. С. 209).
  3 Див: Новосьолов Г.П. Вчення про об'єкт злочину. Методологічні-
  ські аспекти. М., 2001. С. 60.

  при вчиненні конкретного преступленія1. Таким чином, в даному контексті інтерес можна розглядати як си-ноніма громадських отношеній2.
  Юридичне значення об'єкта злочину полягає в наступному.
  По-перше, об'єкт злочину є обов'язковою елементом і ознакою складу злочину і в цьому якість не-обходимо при вирішенні питання про наявність або відсутність основа-ня кримінальної відповідальності. Це означає, що діяння, причи-няющее збиток якого об'єкта, не вказаною в кримінальному законі або подразумеваемому їм, не є злочином і не тягне кримінальної відповідальності.
  По-друге, об'єкт злочину безпосередньо впливає на харак-тер суспільної небезпеки діяння як його якісну сторону і в цьому сенсі багато в чому зумовлює віднесення злочини ня до тій або іншій категорії. Встановити об'єкт злочину - значить визначити, якому саме відношення, що поставленому під охорону кримінального закону, заподіяна (міг бути завдано) шкоду. Значимість цих відносин не однакова. Так, у Конституції РФ сказано: людина, її права і свободи являють-ся вищою цінністю (ст. 2). Крім того, об'єкт злочину відіграє велику роль при відмежуванні злочинних діянь один від одного, тому його встановлення є необхідним умовою правильної кваліфікації. У першу чергу по об'єкту відрізняються такі злочини, як викрадення людини та за-хват заручника (ст. 126 і 206 КК); умисне знищення чужого майна, терористичний акт, приведення в негідника-ність об'єктів життєзабезпечення, приведення в непридатність неф-тепроводов, нафтопродуктопроводів і газопроводів і диверсія (ст. 167, 205, 2152, 2153 і 281 КК) та ін
  1 Див: Каіржанов Є.К. Інтереси трудящих і кримінальний закон. Алма-Ата, 1973. С.47; Він же. Основні теоретичні проблеми об'єкта кримінально-правової охорони в СРСР. Автореф. дісс ... докт. юрид. наук. Київ, 1975. С. 19.
  2 У юридичній літературі висловлено й інша думка: категорії інте-Реса і суспільних відносин принципово різні, а вказівка в нормах закону на порушувані інтереси є глибоко помилковою (див.: Глістін В.К. Проблема кримінально-правової охорони суспільних відносин (об'єкт і кваліфікація злочинів). Л, 1979).

  По-третє, об'єкт злочину дозволяє відмежувати його від інших правопорушень та аморальних діянь, оскільки сущест-вують об'єкти виключно кримінально-правової охорони (на-приклад, статева недоторканість особи).
  По-четверте, об'єкт злочину покладено в основу законо-давальний угруповання злочинів Особливої частини КК за розділами і главам.
  Значення правильного встановлення об'єкта злочину в практичній діяльності правоохоронних органів та суду може бути проілюстровано наступним прикладом. Борісог-лебський міським судом Воронезької області В. засуджена за ч. 1 ст. 201 КК. Вона визнана винною в тому, що, працюючи ді-ректором муніципального торгового комерційного підприємства
  № 2 «Юпітер», розташованого на території колгоспного ринку у м. Борисоглібську, і будучи особою, яка виконує організаці-Онно-розпорядчі та адміністративно-господарські функ-ції на цьому підприємстві, зловживала своїми повноваженнями в корисливих цілях: для отримання незаконних доходів для себе здавала в оренду приміщення магазину «Будматеріали», входити-дящего до складу керованого нею підприємства, і прилеглу до нього міську землю без належного оформлення зазначений-них договорів; отримані від орендарів гроші вона в касу не здавала, а привласнювала, заподіявши тим самим істотну шкоду інтересам підприємства і міста. У період з травня 1997 р. по ап-рель 1998 В. привласнила 9800 деномінованих рублів. Орга-нами слідства скоєне В. було кваліфіковано за п. «в» ч. 2 ст. 160 КК як привласнення особою чужого майна з вико-ристанням свого службового становища. Суд визнав помилковою таку кваліфікацію, вказавши таке. Хоча одним з дже-ників формування майна муніципального підприємства є оренда основних фондів, а одержуваний підприємством прибуток витрачається на виплату податків, інших обов'язкових платежів і на створення фондів підприємства, В., наділена пра-вом укладання договорів оренди, офіційно їх не оформляла і гроші за оренду в касу підприємства не вносила, а отримувала особисто. Враховуючи, що за змістом закону привласнення як форма розкрадання являє собою дії винного по вилученню ввірених йому товарно-матеріальних цінностей та обігу

  їх на свою користь, суд дійшов висновку про відсутність в вчинено-ном В. складу даного злочину, оскільки вона привласнювала не гроші, ввірені їй засновниками муніципального підпри-ємства, а грошові суми, отримані від орендарів і не посту-полеглі в касу підприємства , тобто не які були в його собст-ності. Тому суд кваліфікував скоєне В. як зло-вживання повноваженнями за ч. 1 ст. 201 КК. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РВ з такою ква-ліфікації согласілась1.
  Як видно з даної справи, органи слідства кваліфіцірова-ли дії В. як розкрадання (привласнення), помилково вважаючи, що мало місце посягання на відносини власності. По-кільки ж грошові кошти, отримані від орендарів, що не приходовались, вони юридично не були майном підпри-ємства; отже, шкоди відносинам власності при-чінено не було.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Поняття та юридичне значення об'єкта злочину"
  1. § 1. Загальні положення
      поняття підприємницької діяльності, законодавець у ч. 3 п. 1 ст. 2 ГК підкреслив, що підприємницька діяльність здійснюється на свій ризик. [1] У контексті визначення підприємницької діяльності, закріпленому в Законі, ризик підприємця - це не тільки можливість настання несприятливих наслідків внаслідок стихійних лих, випадкового Комерційне право. Ч. I.
  2. § 2. Способи та механізм захисту прав та інтересів підприємця
      поняття способів захисту, можна зробити висновок, що до них належать, наприклад, ті способи забезпечення зобов'язань, які в разі їх реалізації при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань приводять до відновлення становища, яке існувало до порушення права: звернення стягнення на заставлене майно - ст. 349 ГК; утримання речі, що знаходиться у кредитора - ст. 359 і 360 ГК;
  3. § 2. Права, обов'язки і відповідальність платників податків
      поняття податкового та бухгалтерського обліку [8]. Представляється, що в цьому є раціональне зерно, а значить і підвищена відповідальність платників податків повинна бути встановлена за порушення порядку ведення саме податкового обліку, що спричинило несплату, неповну або несвоєчасну сплату податків. Держава надає великого значення обов'язки платників податків вести облік доходів і витрат,
  4. § 3. Основні інститути цивільного права зарубіжних держав
      поняття пасивної (passive capacity) і активної правосуб'єктності (active capacity), відповідні правоздатності та дієздатності відповідно. Правосуб'єктністю в ряді випадків наділені особи, що не існують на момент закріплення за ними правомочностей. По англійському праву згідно з Актами 1929 і 1976 рр.. дитина ще до свого народження отримує певну правову захист в області
  5. § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
      поняття рівноцінними. У зв'язку з цим у літературі іноді відзначається, що "єдиною підставою недійсності угод є невідповідність закону або іншим правовим актам (ст. 168 ГК РФ)" * (533). Це зайвий раз підкреслює умовність поділу недійсних угод на зазначені групи, зокрема виділення серед них угод з вадами змісту, які іноді називають незаконними
  6. § 6. Похідні підстави набуття права власності
      поняття "повзуча експропріація" (creeping expropriation), тобто прихована націоналізація, коли спеціального закону не приймається, проте створюються настільки нестерпні умови для ведення бізнесу в конкретній країні, що інвестори самі шукають можливість позбутися своїх активів на користь держави. В даний час спеціальний федеральний закон про націоналізацію в Росії не прийнятий. Згідно ст.
  7. § 1. Поняття і значення цивільно-правового договору
      понять, які позначаються терміном "договір". Так, до договору-угоди застосовуються загальні норми про умови дійсності таких договорів, складі угоди, підстави та наслідки недійсності угод і т.п. Якщо ж мова йде про договір-правовідносинах, то до нього застосовуються загальні норми про зобов'язання. До відносин з приводу договору-документа застосовні норми про форму та реквізити
  8. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття суто економічне, її формальний показник - суспільно необхідні витрати праці. Вони формують суспільну вартість товару, яка, в свою чергу, впливає на його ринкову ціну. Відплатність - поняття економічне за змістом і юридичне за функціями, її формальний показник - ціна (ст. 424 ЦК). Еквівалентність обміну припускає тільки таке зустрічне надання,
  9. § 2. Страхове правовідношення
      юридична особа. Передумовою укладення договору на стороні страхувальника служить наявність у нього або особи, на користь якої укладено договір (вигодонабувача), страхового інтересу, тобто інтересу особи в ненастанні страхового випадку та в усуненні несприятливих наслідків, викликаних настанням страхового випадку. Якщо страхувальник укладає договір страхування за відсутності у нього або
  10. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття товару не обмежується і не вичерпується колом речей (предметів матеріального світу), а охоплює й інші майнові блага, здатні одночасно задовольняти суспільні потреби і обмінюватися на ринку (енергія, інформація, майнові права та інші.). До того ж хоча речі - це предмети матеріального світу, аж ніяк не всякий предмет матеріального світу повинен розумітися як
© 2014-2022  yport.inf.ua