Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 1, 1996 - перейти до змісту підручника

Ранньофеодальна монархія.

У першій третині X-XII ст. Німеччина являла собою відносно єдину державу. Слабкий розвиток феодалізму, зовнішня загроза та активна політика централізації перших німецьких королів сприяли утвердженню ранньофеодальної монархії, тимчасовому посиленню королівської влади. Королям вдалося створити державні об'єднання з колишніх племінних герцогств. Разом з тим відсутність етнічної спільності, слабкі економічні зв'язки між окремими герцогствами робили єдність цієї держави відносним.
У цей період відбулося значне територіальне розширення німецької держави. В результаті приєднання частини Італії, Бургундії, Чехії та утворення Бранденбурзький, Східної та інших марок виникла велика імперія. Німецькі королі з Х в. отримали титул імператорів "Священної Римської імперії".
Тимчасовому посиленню королівської влади сприяла діяльність Оттона I (936-973 рр..), Який у боротьбі з герцогами намагався спертися на церковне землеволодіння та церковні установи. Його заходи відносно місцевої церкви отримали назву "оттонівських привілеїв". Оттон I обмежив права герцогів по відношенню до церкви, частково передав герцогські функції єпископам, створив в областях незалежні, володіють імунітетом, єпископські території за рахунок передачі під управління єпископів герцогських земель або їх частин. Духовні феодали були підпорядковані виключно королівській владі. Верховенство короля в церковних справах забезпечувалося тим, що у прелатів були відсутні спадкові права на землі, а також практикою королівської інвеститури (подання духовного сану світською владою). "Єпископська система" Оттона I дозволила йому за власним бажанням призначати єпископів, заміщати єпископські кафедри, користуватись частиною прибутків з церковних земель.
Ці доходи становили матеріальну основу відносно сильної королівської влади, так само як і доходи від інших виключно королівських прав (регалій), головною з яких було право на здійснення вищого суду. Німецький король "творив справедливість", видавав імперські закони та навіть церковні канони.
Єпископальна політика Оттона I знайшла своє логічне завершення в захопленні Риму, як центру католицької церкви. Використавши феодальні чвари в Італії, Оттон I коронувався в 962 р. в Римі імператором. Цей акт повинен був означати відновлення імперії, що розпалася Карла Великого і символізувати спадкоємність корони німецьких королів від римських цезарів. При коронації Оттон I визнав претензії папи на світські володіння в Італії, але із збереженням суверенітету імператора над ними. Крім того, від римського папи вимагалося принесення васальної присяги імператору. З Оттона I німецькі імператори стали розпоряджатись церковними кафедрами в Італії, понижуватиме і зводити на престол пап, контролювати їх обрання. Проте з кінця XI в. посилюється папство починає поступово звільнятися від опіки німецьких імператорів і домагатися верховенства в боротьбі з ними.
Центральний апарат у Німеччині в Х-XII ст. зберігав у собі риси палацово-вотчинної системи управління, властивої епосі Каролінгів. Обирався феодалами імператор постійно роз'їжджав зі своїм двором по імперії, підтримуючи свою владу в різних її частинах. Вищі слуги палацу (канцлер, маршал тощо) виконували найважливіші державні функції. Їх посади поступово стають спадковими і покладаються на найбільших духовних і світських князів - герцога Саксонського, архієпископів Майнцского, Трірського та інших, безконтрольно керували німецькими землями в періоди тривалої відсутності імператорів. З початку XI в. при імператорі створюється королівський рада (гофтаг), що розглядає найважливіші державні справи. Рішення щодо них часто приймалися і на загальних з'їздах феодалів при вирішальному голосі князів.
З XII в. починається поступовий процес розкладу системи королівської адміністрації на місцях. Колишні королівські чиновники - графи - перетворюються в спадкових ленников. Вони створюють власний апарат управління своїми володіннями, захищений привілеями та імунітетами від втручання центральної влади. Таким чином, починаючи з XII ст. діяльність центрального та місцевого апарату Німеччини все менше залежала від волі і бажання імператора і все більше визначалася політичними інтересами та привілеями князів.
Особливий апарат був створений для управління Італією. Його очолював канцлер, який був одним з вищих духовних князів Німеччини. Крім нього існували імператорські посланці з адміністративними і військовими повноваженнями, пфальцграфи - завідувачі імператорським майном, префекти міст.
Військові сили імперії поділялись на імперські та князівські. Королівське (імператорська) військо складалося з військових контингентів, що поставляються його васалами, хоча перший час імператор міг спиратися також на министериалов, керівників його маєтками і зобов'язані служити імператору "кінно і оружно". Число воїнів, яких були зобов'язані приводити світські і духовні князі, встановлювалося імператором, проте умови участі у військових походах визначались феодальним звичаєм та рішеннями феодальних з'їздів. В італійських кампаніях участь усіх васалів в поході було обов'язковим, але на ділі не завжди дотримувалася.
Верховним головнокомандувачем був імператор. Командування контингентами доручалось князям, які здійснювали його через графів і сотників. До XII в. у разі нападу на країну в ополчення могли призиватися селяни.
Судова система Німеччини була успадкована від каролингской монархії. В міру складання княжого управління судова влада імператора поступово обмежувалась на користь світських і духовних князів, а судова система набувала все більш складний і багатоступінчастий характер. Феодали, які спочатку мали право судити лише своїх кріпосних, поширили свою юрисдикцію на все населення належали їм володінь. Для вільних існували станові суди, що діяли на основі принципу "суду рівних": княжі, графські, шеффенского і т.п. У залежних містах суд знаходився в руках представника сеньйора, а у звільнених створювалися міські суди, що діяли на основі норм міського права. Свої суди мали і церковні корпорації.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Ранньофеодальна монархія. "
  1. Глава 18. Середньовічне держава в Англії
    ранньофеодальних королівств (Вессекс, Сассекс, Кент, Мерсию та ін.), які в IX ст. під верховенством Вессекса утворили англосаксонське держава - Англію. На початку XI в. англійський престол був захоплений данцями, які правили аж до повернення англосаксонської династії в особі Едуарда Сповідника (1042). У 1066 р. правитель Нормандії герцог Вільгельм, маючи благословення римського папи
  2. Глава 19. Середньовічне держава в Візантії
    ранньофеодальних відносин. Держава цього періоду представляло централізовану монархію з розвиненим військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап (з кінця VII до кінця XII в.) Був періодом формування феодальних порядків. У цей час держава набуває закінчені риси своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних
  3. Контрольні запитання до розділу 4
    монархії. Види монархій. Відмінність дуалістичної монархії від монархії парламентарної. 3. Поняття республіки. Види республік. Відмінність президентської республіки від парламентарної. 4. Унітарна форма державного устрою. 5. Основні ознаки федеративної форми державного устрою. 6. Яка федерація демократичніше - централізована або децентралізована? Чему протиставляти
  4. Тема 4. Громадський і політичний лад ранньофеодальних держав-князівств на території Білорусі (1Х-Х11 ст.)
    Ранньофеодальних держав-князівств на території Білорусі (1Х-Х11
  5. § 4. Співвідношення типу і форми держави
    раннефеодальная, монархія періоду феодальної роздробленості, станово-представницька, абсолютна) та міські республіки (Венеція, Генуя, Флоренція, Новгород, Псков тощо); для буржуазного типу - демократичні республіки (парламентські, президентські, змішані) і конституційні (обмежені) монархії; для соціалістичного типу - Паризька Комуна, радянські республіки і республіки
  6. Контрольні питання
    ранньофеодальні держави Білорусі, які були представлені самостійними князівськими династіями 3. Перерахувати ознаки середньовічного міста 4. Дати характеристику договору 1229 5. Розкрити зміст стародавнього права Білорусі: дуалізм, консервативність, роз'єднаність,
  7. 3. Виникнення держави. Форма держави, основні форми правління
    монархія і республіка. Монархія - це форма правління, при якій вся державна влада зосереджена в руках однієї людини (царя, султана, імператора, короля і т. д.). Типові ознаки монархії: 1) монарх успадковує владу, здійснює її довічно і безстроково; 2) монарх виступає від імені всього народу, тим самим персоніфікуючи держава; 3) монарх виконує як функції
  8. Глава 17. Середньовічне держава в Німеччині
    держави в Німеччині в рамках імперії (X-XII ст.). 2. Територіальна роздробленість у Німеччині (XIII - початок XIX в.) І розвиток автономних німецьких князівств - держав. Після утворення самостійних князівств та юридичного оформлення олігархії великих князів-курфюрстів (XIII-XIV ст.) Німеччина аж до XIX ст. не уявляла собою єдиної держави та
  9. 4. Форми держави, основні форма правління
    монархія - верховна влада в країні належить правителю за правом спадкування на необмежений період, довічно. Монархія як форма правління присутній в наступних державах різних частин світу: Великобританія, Швеція, Голландія, Бельгія (у Європі), Саудівська Аравія, Японія (в Азії), Марокко (в Африці) та інші. Існує два види монархій: 1) абсолютна - влада монарха нічим
  10. РОЗДІЛ VI. ДЕРЖАВА І ПРАВО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ПЕРІОД ПЕРЕХОДУ ДО буржуазної монархії
    РОЗДІЛ VI. ДЕРЖАВА І ПРАВО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ПЕРІОД ПЕРЕХОДУ ДО БУРЖУАЗНОЇ
  11. Глава 16. Середньовічне держава у Франції
    монархія (IX-XIII ст.), 2) станово-представницька монархія (XIV-XV ст.), 3) абсолютна монархія (XVI-XVIII ст.). Глибока криза всієї феодальної системи привів в 1789 році до революції, результатом якої було крах абсолютизму, а разом з ним всього старого
  12. Глава 4 Київська Русь як раннє феодальна монархія
    ранньофеодального монархію. На чолі стояв київський великий князь. У своїй діяльності він спирався на дружину і рада старійшин. Управління на місцях здійснювали його намісники (у містах) і волостелі (у сільській місцевості). Відносини сюзеренітету-васалітету ставили всіх підпорядковуються князю феодалів у положення служивих людей. У найбільшій залежності від князя перебували молодша дружина і
  13. § 3. Форма державного правління
    монарх або президент), законодавчий орган, уряд. Якщо в якості критерію розглядати становище глави держави, то форми правління підрозділяються на монархії і республіки. Монархія (від грецького monarchia - єдиновладдя) - це форма правління, при якій влада повністю або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави (монарха): короля, царя, шаха,
  14. Контрольні питання до розділу 9
    монарха. 8. Способи
  15. Глава 3 виникнення державності у східних слов'ян
    раннефеодальная
© 2014-2022  yport.inf.ua