| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 940. Форма договору страхування |
||
|
§ 1. У п. 1 ст. 940 реалізована можливість, передбачена п. 2 ст. 162 ЦК, - вказівка в законі на недійсність угоди внаслідок недотримання простої письмової форми. Державне страхування взагалі може проводитися без укладення договору (ст. 927 ЦК), однак якщо договір укладається, то і в цьому випадку повинна бути дотримана письмова форма. Недотримання простої письмової форми при укладенні договору державного страхування позбавляє сторони права використовувати показання свідків (п. 1 ст. 162 ЦК), але не тягне його недійсності. У звичайному випадку, коли за законом потрібно письмова форма договору, приймаються тільки письмові докази її укладення (п. 1 ст. 162 ЦК). Однак оскільки для договору страхування коментована стаття допускає усну заяву страхувальника, то факт наявності або відсутності усної заяви може підтверджуватися і показаннями свідків. § 2. Процедура укладання договору страхування, описана в коментованій статті (підписання одного документа або вчинення інших передбачених у статті дій), може вважатися укладенням договору в більшості випадків чисто формально у зв'язку з тим, що зазвичай договір набирає чинності в момент сплати премії (п. 1 ст. 957 ЦК). У таких випадках завершення згаданої процедури не тягне вступу договору в силу і страхових відносин не виникає, хоча договір формально вважається укладеним. Незважаючи на те що для вступу договору страхування в силу, як правило, потрібно сплата грошей, договір все ж не можна вважати реальним (п. 2 ст. 433 ЦК), так як в реальному договорі від передачі майна залежить саме укладення договору. Однак процедура укладення договору страхування не включає в себе передачу речі, а вимагає лише узгодження умов сторонами. Отже, договір страхування є консенсусним. Мається інша точка зору, яка детально розглянута М.І. Брагинським "*". Відповідно до неї, відповідно до п. 1 ст. 957 ГК, договір страхування за замовчуванням є реальним, але волевиявленням сторін може бути перетворений на консенсусний. Однак норма п. 1 ст. 957 ГК говорить не про момент укладення договору, а про його вступ в силу. Незважаючи на те що ст. 425 ЦК встановлює в якості загального правила збіг цих моментів, цивільному праву відомі угоди, коли момент укладення договору і момент його вступу в силу не збігаються. Таким властивістю володіють, наприклад, умовні угоди. Таким же властивістю законодавець наділив і договір страхування, встановивши норму п. 1 ст. 957 ГК, і це абсолютно не означає, що правова природа договору страхування (його реальність чи консенсуального) може залежати від волевиявлення сторін. --- "*" Див: Брагінський М.І. Договір страхування. М., 2000. С. 77, 78. Взагалі ідея про те, що договір може включати положення, що перетворює його з реального в консенсуальної, містить в собі внутрішнє протиріччя. Дійсно, адже питання про реальність або консенсуальності договору - це питання про те, який юридичний факт тягне укладення договору. Якщо однією з умов договору є умова про це юридичний факт, то відповідь на питання про те, який юридичний факт тягне укладення договору, буде залежати від того, укладено договір чи ні. Отже, відповідь на питання про те, укладено договір чи ні, залежатиме від того, чи укладений він. У наявності, таким чином, порочне коло. § 3. Норма п. 2 коментованої статті дозволяє погоджувати умови договору шляхом вчинення послідовності дій, спрямованих на укладення договору страхування (конклюдентних дій): письмове або усне заяву - видача поліса - прийняття поліса. Однак це не означає, що узгодження умов договору страхування не може проводитись іншими способами, передбаченими для письмової форми договору (п. 2 і 3 ст. 434 ЦК). Незалежно від того, які дії проводяться, важливо, щоб у результаті вчинення цих дій була дотримана письмова форма і виявилися узгодженими всі істотні умови договору страхування (ст. 432 ЦК). Тому часто зустрічаються випадки розбіжності між тим, що записано страхувальником в заяві, і тим, що значиться в страховому полісі, не можуть кваліфікуватися інакше, ніж відсутність договору. Істотними умовами договору страхування є не тільки умови, перелічені в ст. 942 ГК, а й умови, які вважає суттєвими хоча б одна зі сторін договору (ст. 432 ЦК). Страховики, як правило, розробляють стандартну форму договору (поліса), в якій залишаються прогалини для узгодження конкретних умов. Ці порожні місця не можна кваліфікувати інакше, ніж умови договору, які вважає суттєвими страховик. Часто деякі з цих порожніх місць залишаються незаповненими, отже, і договір не можна вважати укладеним. § 4. Заява страхувальника, як цілком обгрунтовано помітили В.С. Білих і І.В. Кривошеєв, не є офертою, оскільки в оферті повинні міститися всі істотні умови договору "*". Цього немає і не може бути в заяві страхувальника (особливо усному), так як багато умови, що є істотними, на думку страховика (п. 2 ст. 432 ЦК), містяться в Правилах страхування, які страхувальнику в більшості випадків незнайомі. --- "*" Див: Бєлих В.С., Кривошеєв І.В. Указ. соч. С. 138. Взагалі, конструкція укладення договору страхування по типу "заява - поліс - прийняття поліса", описана в п. 2 коментованої статті, насилу вписується в загальну конструкцію "оферта - акцепт", передбачену в гол. 28 ГК. Поліс, що видається страховиком, строго кажучи, також можна вважати офертою лише з великою часткою сумніву, так як в деяких випадках частина істотних умов договору міститься в заяві. Якщо ж вважати поліс офертою, то факт його прийняття страхувальником мало схожий на акцепт, описаний у ст. 438 ГК. На мій погляд, передбачена в коментованій статті конструкція "заява - поліс - прийняття поліса" є спеціальною конструкцією, розробленої тільки для укладення договорів страхування, і саме тому вона детально описана в коментованій статті та у статті немає посилань на положення гл. 28 ГК. Якщо проте намагатися використовувати загальну конструкцію "оферта - акцепт", то офертою тут слід вважати поліс "*" (свідоцтво, квитанцію), виданий страховиком, а акцептом цієї оферти - прийняття відповідного документа страхувальником . --- "*" Див: Бєлих В.С., Кривошеєв І.В. Указ. соч. С. 138. § 5. Поліс (страховий сертифікат, страхове свідоцтво, квитанція), підписаний страховиком, не є договором страхування, а лише одним з документів, що підтверджують факт його укладення. Це найважливіше правило підтверджено судовою практикою (Постанова Пленуму ВАС РФ N 5 від 28 лютого 1995 р. "*", Постанова Президії ВАС РФ N 6802/95 від 21 листопада 1995 ). --- "*" ВВАС РФ. 1995. N 5. ВВАС РФ. 1996. N 3. Для визнання факту укладення договору страхування за наявності поліса необхідно, крім того, довести, що сторонами в належній формі були узгоджені всі істотні умови договору. В даний час з'явилося дуже багато страховиків, які в результаті несумлінного угоди з такими організаціями, як пошта, залізничний транспорт, авіакомпанії та ін, використовують можливість, надану п. 2 ст. 940, ЦК для "добровільно - примусового" страхування пасажирів, поштових відправлень та ін Зазвичай це відбувається так - пасажир просить продати йому квиток, касир називає ціну, покупець її платить і отримує разом з квитком страхове свідоцтво, квитанцію і т.д. Касир вводить покупця в оману, так як у відповідь на питання про ціну квитка він повідомляє йому не ціну квитка, а суму, що дорівнює ціні квитка плюс страхова премія з добровільного страхування. Тут слід відрізняти добровільне страхування пасажирів від обов'язкового. При обов'язковому страхуванні пасажир є не страхувальником, а застрахованим вигодонабувачем, договір страхування відносно нього вже укладено між перевізником і страховиком і страховик нічого не має вручати пасажиру. Страховий внесок з обов'язкового страхування включений в ціну квитка, і тому касир, повідомляючи ціну квитка з включеним в неї страховим внеском, надходить правомірно. При добровільному страхуванні пасажир є страхувальником, і в такому випадку повинен бути укладений договір. Вручення пасажиру квитанції або свідоцтва якраз і підтверджує його висновок. Є два шляхи для заперечування такого "добровільного" договору страхування. Перший - вимагати визнання його неукладеним, так як одна з необхідних конклюдентних дій (усне або письмове заяву страхувальника) не було вчинено. Другий - вимагати визнання його недійсним, як правочину, вчиненого під впливом помилки (ст. 178 ЦК). В обох випадках отримання грошей страховиком є марна збагаченням (ст. 1102 ЦК) і страхувальник має право вимагати повернення грошей з відсотками за ст. 395 ГК. § 6. Страховик, який використовує типові форми договору страхування, повинен пам'ятати, що такий договір є договором приєднання і регулюється спеціальними нормами ст. 428 ГК. Зокрема, в ст. 428 ЦК передбачено можливість дострокового розірвання договору, якщо він містить умови, надто обтяжливі для страхувальника. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 940. Форма договору страхування " |
||
|
||