Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 2. Цілі покарання


Без урахування цілей не можна визначити соціально-правове призначають-чення покарання і, отже, його ефективність. Специ-фічность цілей покарання багато в чому впливає на методику справно-лення засудженого.
Питання про ефективність кримінального права значною мірою зводиться до питання про ефективність кримінального покарання і залежить від правильного визначення його цілей. Відбулися в кримінальному законодавстві зміни зробили актуальними питання: в чому укладено соціальне призначення покарання? Що має переважати при призначенні покарання: його каральний елемент або спрямованість на попередження злочину? Перетворення держави в правове вимагає перетворення

кримінальної політики в соціальну політику попередження злочинності.
Визначення цілей покарання - один з найбільш принципи-альних питань кримінального права. «Від його рішення залежить не тільки побудова багатьох інститутів цієї галузі права, але і цілеспрямоване застосування самого кримінального законодав-ства» 1.
Ч. Беккаріа писав: «Мета покарання полягає не в катуванні і муках людини і не в тому, щоб зробити неіснуючим вже скоєний злочин ... Мета покарання полягає тільки в тому, щоб перешкодити винному знову завдати шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж »2.
Н.С. Таганцев, визначаючи мету покарання, вказував: «Будучи особистим стражданням, заподіюється винному за вчинене їм діяння, покарання має бути організоване так, щоб воно служило чи могло служити тим цілям, які переслідує дер-дарства, караючи» 3.
У юридичній літературі перших років після Жовтневої ре-волюции 1917 багато уваги приділялося питанню про цілі і завдання покарання. Складність цієї проблеми приводила до то-му, що окремі автори, вдало сформулювавши ту чи іншу задачу покарання - виправну, попереджувальну або ж охоронну, у ряді випадків вважали її єдиною, ніж спотворювали дійсну роль покарання. У розглянутий період ще тільки починали оформлятися положення послерево-люціонной теорії кримінального права про співвідношення понять
«кара» і «виховання».
Цілі покарання впливають на суть кари і формують на спрямованість покарання, головне його призначення. Визначаючи ці цілі, покарання, законодавець вказує на оптимально можли-вий і бажаний результат вираженої в законі погрози наказа-ням та практики його застосування в боротьбі зі злочинністю. Для суден, що застосовують і виконуючих кримінальне покарання, вони
1 Ной І.С. Указ. соч. С. 52.
2 Беккаріа Ч. Про злочини і покарання. М., 2004. С. 373.
3 Таганцев Н.С. Указ. соч. С. 97.

Стають орієнтиром ефективності їх практичної діяч-
ності.
Цілі покарання визначені у ч. 2 ст. 43 КК: «Покарання при-змінюється з метою відновлення соціальної справедливості, а також з метою виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів».
Суттєвою новелою є вказівка закону (на першому місці) на мету відновлення соціальної справедливості. З цього випливає, що покарання має не тільки відповідати-вать скоєного і особи винного, а й відновлювати в очах потерпілих та їхніх близьких, державних та інших органів, а також суспільства справедливість. Під соціальною справедливості покарання слід розуміти його трактування в ст. 6
КК, тобто ми можемо говорити про справедливість, коли особі, з-вершити злочинне діяння, призначається покарання, відповідні тяжкості злочину, обставинам його здійснений-ня і особи винного, коли покарання не призначається дваж-ди за одне і те ж злочин (ст. 50 Конституції РФ, ч. 2 ст. 6 КК). Призначення конкретної міри покарання закон ставить в залежність від характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, особи винного, пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, передбачуваного впливу призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім'ї (ст. 60
КК). Міра покарання залежить також від форми вини (ст. 53 КК), стадії злочинної діяльності (ст. 66 КК). КК визначає особливі правила призначення покарання при співучасті (ст. 67 КК), рецидив (ст. 68 КК), а також за сукупністю злочинів або вироків (ст. 69, 70 КК), встановлює умови призначення покарання нижче меж, зазначених у санкції статті Особливої частини (ч. 2 ст. 60, ст. 64 КК).
Ефективність передбачених у законі заходів кримінального покарання багато в чому залежить від його призначення і виконання. Призначення покарання - найскладніший етап у здійсненні правосуддя. Ефективність призначеного покарання визначає-ся тим, наскільки вірно суд виконує вимоги закону про уче-ті всіх обставин справи. У судовій практиці, як і в теорії кримінального права, облік цілей покарання пов'язаний з необхідністю дотримання принципу справедливості.

На зв'язок проголошених в законі цілей покарання з прин-ципом справедливості зазначено в постанові Пленуму Вер-ховного Суду РФ від 11 січня 2007 р. № 2 «Про практику при-значення судами Російської Федерації кримінального покарання» 1.
Законодавець обмовив також мета виправлення засудженого. Так, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 19 жовт-ня 1971 «Про судову практику умовно-дострокового освобо-ждения засуджених від покарання і заміни невідбутої частини нака-зания більш м'яким» вказував, що «доказами виправлення засуджених служать зразкову поведінку і чесне ставлення до праці, а для неповнолітніх - і до навчання »2.
Мета виправлення полягає в тому, щоб засуджений став
законослухняним, добропорядним громадянином, поважає працю і правила співжиття.
Сформульована в законі мета виправлення засудженого, мабуть, досягається внаслідок виконання, наприклад, штрафу, позбавлення права займати певні посади або права займатися певною діяльністю - у тих випадках, коли це робить невигідним вчинення корисливих преступле - ний або видаляє людини з відповідної сфери. Однак тре-буется уточнити суть виправлення стосовно до таких видів покарання, як довічне ув'язнення (або смертна кара).
Буквальне тлумачення тексту ч. 2 ст. 43 КК свідчить про те, що законодавець не розмежував спеціальне і загальне попередження. Проте видається, що їх наявність подра-зумевает спочатку. Згідно закону покарання має пре-дупреждать вчинення нових злочинів. Причому в теорії розрізняють попередження: порушень кримінально-правових за-заборон, які можна очікувати від самого засудженого (спеці-ально попередження); вчинення злочинів іншими особами (загальне попередження). Загальне попередження обра-щено до всіх, спеціальну - до індивіда. Інститут покарання реалізує функцію соціального контролю з точки зору як загальної, так і приватної превенції. Ефективність соціального контролю у формі кримінального покарання багато в чому залежить
1 БВС РФ. 2007. № 14.
2 БВС СРСР. 1971. № 6. С. 20.

Від правильного обліку соціальних змін при законодавчій регламентації кримінально-правових санкцій, при їх застосуванні та виконанні.
Загальне попередження здійснюється вже з моменту опуб-лікування закону. Вважається, що загроза кримінального покарання, що міститься в законі, надає превентивний вплив на нестійких громадян і в той же час виховує всіх членів суспільства в дусі непримиренності до злочинних посягань. А конкретні факти покарання злочинців, стаючи достоїть-ням громадськості, з ще більшою переконливістю ориенти-руют громадян на дотримання закону.
Общепредупредітельное роль покарання не зводиться до кара-котельної загрозі, а передбачає моральне, моральне від дії. Як справедливо зазначає норвезький криміналіст І. Анденес, покарання «включає в себе не тільки мотивуюча дія страху перед покаранням, але також і моральне (або виховне) і формує звичку вплив уголов-ного права» 1.
Таким чином, основним критерієм, що визначає ефективність покарання в будь-якому суспільстві, є його общепревен-активне вплив, яке пов'язане з багатьма чинниками. Еф-тивність покарання залежить, насамперед, від того, наскільки послідовно його цілі виражені в законі - зокрема в конструкції окремих інститутів, визначенні відпові-ності за конкретні види злочинів. У цьому сенсі важливо правильна побудова санкцій статей Особливої частини КК. Вони повинні бути викладені таким чином, щоб орієнтувати на більш ефективне виконання цілей покарання.
Механізм спеціального попередження у різних видів на-казания неоднаковий. Деякі з них усувають саму можли-ність порушення в майбутньому кримінально-правової заборони: устра-няют взагалі (смертна кара і довічне позбавлення волі) або на час (позбавлення волі на певний строк, утримуючи-ня у дисциплінарної військовій частині, арешт, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися визначений-ної діяльністю). Але й вони часто не можуть стримати
1 Анденес І. Покарання та попередження злочинів. М., 1979. С. 22.

Від вчинення нових злочинних посягань, що призводить до пенітенціарної злочинності.
Торкаючись істоти мети, треба відзначити, що механізм її дос-тижения полягає в каральної стороні покарання і випробу-ванні його засудженим. Якщо ж згодом засудженого утри-жива від злочинної діяльності досвід пережитого покарання, то це свідчить про приватний превенції. Не має значення, що могло більше позначитися: залякування, страждання, випробування кари, усвідомлення своєї провини, перебудова установок або ж ис-правління в справжньому сенсі.
Не всі покарання в однаковій мірі сприяють приватному попередження. Скажімо, така виняткова міра, як смертна кара, повністю знешкоджує засудженого. Правда, роль страти суперечлива. Видається, що примі-ня даного виду покарання залишає можливим констатувати вать лише кару засудженому і загальну превенції іншим громадянам. Вступ Росії в 1996 р. до Ради Європи припускає-лага приведення цілей покарання у відповідність з Європейською конвенцією про захист прав людини та Протоколом № 6 до цієї Конвенції щодо скасування смертної кари. Стаття 3 Конвенції говорить: «Ніхто не повинен зазнавати тортур, або біс-людяним або принижує його гідність, поводженню або покаранню». Статтею 1 згаданого Протоколу встановлено:
«Смертна кара скасовується. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений »1.
Важливою акцією ООН слід визнати виключення смертної
кари з переліку санкцій, застосовуваних Міжнародним карного судом (МУС) (таке рішення прийнято 17 липня 1998 в Римі і закріплено ст. 77 Статуту МКС). З 1999 р. число країн, які відмовилися від смертної кари, вперше помітно превалювало:
108 країн юридично і де-факто відмовилися від смертної кари;
87 країн зберегли цю міру в законі і на практиці.
Позбавлення волі як покарання більше спонукає ресурсу-ми приватного попередження, але ці ресурси діють під час його відбування. В якості запобіжного спеціального попередження
1 Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод.
СПб., 1996.

Позбавлення волі, як відомо, має суперечливий характер: ставлячи перед собою завдання максимально пристосувати людини до життя в суспільстві, його відокремлюють від цього товариства; бажаючи замінити у свідомості людини шкідливі звички та подання правильними, його поміщають в кримінальне середовище. Покарання, не пов'язані з позбавленням волі, в тій чи іншій мірі посилюючи-ють соціальний контроль за засудженими, і ця обставина служить меті приватного попередження. Таким чином, не всі полягає в тому, як відчує покарання засуджений. Багато що залежить і від зовнішніх обставин його відбування, і від того, як споруджуються «бар'єри» на шляху можливого здійснений-ня ним нових злочинів. Таким чином, частнопревентів-ні ресурси покарання змикаються з заходами спеціально-крим-технологічної профілактики.
На закінчення зупинимося на аналізі загальної превенції в ли-тературе. В одних випадках питання ставиться широко, загальне пре-дупреждения звернено до всіх громадян, до всіх членів загально-ства. Кримінальне покарання є стимулом правослухняної поведінки. Його застосування до конкретних осіб, які вчинили злочин, попереджає всіх, які наслідки порушення-ня кримінально-правової заборони. У той же час загальна предупре-ждение несе в собі виховну функцію, впроваджуючи в свідомість ня членів суспільства на неприпустимості порушення кримінальних за-конів і переконаність у невідворотності кримінальної відповідальності і покарання.
Не можна, однак, розширено тлумачити поняття загального попередження. По-перше, тут має місце відоме сме-шення виховної і запобіжної ролей кримінального права в цілому і одного з його основних інститутів - покарання зокрема. Головне ж полягає в тому, що переважна частина членів суспільства законослухняна не тому, що певна особа (або особи) понесло кримінальне покарання за конкретне пре-ступление, а в силу свого світогляду, переконання, принципів і т.п. Злочин неприйнятно для них як явище, несовмес-тімое з їх ставленням до життя.
Стримуючий початок в загальному попередженні обумовлений-ється поданням про небажані наслідки переступив-лення: за кожне злочинне діяння встановлена кримінальна

  відповідальність; ступінь строгості (покарання) визначається ступенем тяжкості злочину; відповідальність у разі з-вершенія злочину реальна і невідворотна.
  Слід мати на увазі, що реальність міститься в уго-ловного законі загрози покарання виявляється лише при фактіче-ському його застосуванні. У таких випадках покарання буде сприйматися нестійкими елементами як неминучий наслідок злочину, невигідне для них за своїми негативних послід-ствиям.
  Стосовно до загального попередження істотне значення має фактор залякування. Категорії осіб, яким ад-ресован цей фактор, різні:
  першу категорію складають люди, для яких залякування не має мотивуючого значення, так як вони не вчиняють злочинів у силу свідомості або інших обставин, взагалі не пов'язаних з кримінальним забороною;
  другу категорію складають особи, для яких залякування не має мотивуючого значення, так як вони здійснюють пре-ступления, незважаючи на загрозу несприятливих кримінально-правових наслідків;
  третю категорію складають особи, для яких залякування має мотивуюче значення, так як вони не вчиняють пре-ступления зі страху перед несприятливими кримінально-правовими-ми наслідками. Вони-то і представляють головний об'єкт пре-венції.
  Відомо, що страхітливий ефект покарання залежить від тих поневірянь, яким піддається караний. Однак справа не тільки в самих нестатки, а й у тому, як ці позбавлення сприйнятий-маються. Ступінь кари і, отже, страхітливий ефект покарання різняться в залежності від того, в яких умовах живуть люди.
  Значення загальної превенції змінюється у зв'язку зі зміною кола діянь, які декларуються злочинами: чим менше серед них діянь, суворо засуджуваних панівної мораллю, тим більше роль загального попередження. Це співвідношення мене-ється також і під впливом динаміки злочинності: чим нижче злочинність, тим більше значення надається спеціальної превенції.

  Назріла необхідність вирішення протиріч між НЕ-помірними каральними домаганнями держави і випадку-ми досить ліберальною оцінки конкретних злочинів, між вимогами посилення кримінальної репресії як головного середовищ-ства боротьби із злочинністю і низькою ефективністю страху перед покаранням в якості мотиву дотримання закону. Це тим більше актуально в умовах, коли загальна перспектива поступового-ного звуження державного примусу може проявлятися в більш високому стимулюючому впливі заходів заохочення в порівнянні з мірами покарання, в послідовності пом'якшення-ня кримінальної політики, в диференціації відповідальності та посилення виправного початку при виконанні каральних санкцій . У кримінальному законодавстві відображено прагнення усунути цю проблему зазначенням, що «більш суворий вид нака-зания з числа передбачених за вчинений злочин призначається тільки у випадку, якщо менш суворий вид покарання не зможе забезпечити досягнення цілей покарання» (ч. 1 ст. 60 КК) .
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Цілі покарання"
  1. § 1. Поняття цивільно-правової відповідальності
      мети покарання притягається до відповідальності особи, оскільки впливає на майнову сферу правопорушника, але ніяк не на його особу. У цивільно-правових відносинах навіть при порушенні особистих немайнових прав застосовуються заходи майнового, а не особистого характеру. Це обумовлено тим, що і при порушенні особистих немайнових прав у потерпілого, як правило, наступають
  2. Глава 18 Судебник XV? XVI ст. як пам'ятки права
      мети покарання: основними стають залякування та ізоляція злочинця. Метою властей стає демонстрація їх всесилля над обвинуваченим, над його душею і тілом. Процедура страти перетворюється на свого роду спектакль, з'являються нові види страт і покарань. Для покарань стали характерними жорстокість і невизначеність їх формулювання (що також служило цілям залякування). Вищою мірою покарання
  3. Глава 24 Формування нової системи права
      мети покарання, поняття необхідної оборони, крайньої необхідності, перелік пом'якшувальних і обтяжуючих обставин. Юридична техніка цього кодексу досить висока: законодавець вперше прагнути використовувати найбільш ємні й абстрактні юридичні формулювання і відходить від традиційної для російського права казуальної системи. Щоб окрема норма могла увібрати в себе максимально більшу
  4. Стаття 43. Поняття і цілі покарання Коментар до статті 43
      мети, законодавець показує, якого бажаного кінцевого результату прагне досягти держава, застосовуючи кримінальне покарання за вчинені злочини. Питання про цілі тісно пов'язаний з проблемою ефективності кримінального покарання, та й кримінального права в цілому. З принципу гуманізму (ч. 2 ст. 7 КК РФ) слід, що покарання не має на меті заподіяння фізичних чи моральних страждань.
  5. § 2. Співвідношення принципів кримінального законодавства з принципами кримінальної відповідальності, принципами кримінального права, принципами кримінально-правової політики та принципами кодифікації кримінально-правових норм
      мети покарання. Види покарань ", норми або окремої глави, в якій містилося б поняття кримінальної відповідальності, розкривалися її зміст (форми реалізації) та цілі * (117). Прикладом тут може послужити Кримінальний кодекс Республіки Білорусь, глава 8 якого розкриває загальні положення про кримінальну відповідальність * (118). Однак вказане вище пропозиція досить складно реалізувати
  6. § 2. Проблеми, характерні для законодавчої регламентації системи принципів кримінального законодавства
      цілі регулювання; принципи, побічно закріплені в праві, мають найменшу правову силу, вони можуть забуватися, ігноруватися * (255). На наш погляд, правильною слід визнати точку зору, відповідно до якої відмінність у прийомах законодавчого закріплення не може служити підставою для визнання або невизнання відповідного положення принципом, як не має значення для
  7. § 4. Принцип справедливості
      мети покарання, як відновлення соціальної справедливості, викликає у деяких учених цілком зрозуміле сумнів, що полягає в тому, як з багатогранного явища вичленувати "ту окрему грань, яка поширювала б свою дію на таку галузь права, як кримінальне, а тим більше спробувати представити цю грань в якості основного положення цієї галузі, тобто її принципу "* (466). Ми
  8. Стаття 73. Місця відбування позбавлення волі
      мети покарання, як виправлення засуджених. Справа в тому, що відбування покарання у вигляді позбавлення волі пов'язане з ізоляцією від суспільства, від сім'ї, рідних, трудового колективу. У період відбування покарання ці зв'язки можуть підтримуватися, наприклад при побаченнях з родичами, відправленні посилок і бандеролей, виїздах у відпустку і в інших формах. Однак така підтримка соціально корисних зв'язків
  9. Тема 8.1. Загальна характеристика кримінального права, його норми і джерела
      цілі та принципи кримінально-правового впливу на злочинність і злочинців, передумови і умови відповідальності за злочини, систему покарань, вихідні положення, умови і межі їх застосування. Принципове значення для забезпечення громадського порядку і спокою мають і норми кримінального права, що сприяють включенню осіб, покараних за скоєні злочини, в нормальну
  10. Тема 8.3. Кримінально-правова відповідальність
      цілі, мотиви, особу винного. Таким чином, рішення судом цих питань не є довільним. Суд діє строго на підставі закону, який: а) встановлює для кожного виду злочину верхній і нижній межі санкції (по виду і розміру покарання), б) вимагає в кожному конкретному випадку індивідуалізувати в рамках одного і того ж складу злочину відповідальність і покарання
© 2014-2021  yport.inf.ua