Головна
Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Цивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Деліктна відповідальність: поняття та зміст

Вище вже зазначалося, що потерпілий і заподіювач до заподіяння шкоди перебували в абсолютних правовідносинах. Абсолютні правовідносини є формою реалізації абсолютних прав: права власності, права на життя, права на охорону здоров'я, права на честь і гідність, права на ділову репутацію тощо. В результаті дослідження юридичного змісту, тобто абсолютних прав і абсолютних обов'язків, цих правовідносин, було визначено критерій їх відмежування від інших цивільних правовідносин, а саме: коло зобов'язаних осіб щодо уповноважених суб'єктів. Абсолютність суб'єктивного права, як елемента абсолютних правовідносин, перш за все полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного. За образним висловом В.К. Райхера, одного із перших прибічників наведеної класифікації цивільно-правових відносин, в абсолютних правовідносинах "право випромінює енергію з однієї точки хвилеподібне в усі сторони соціального середовища", і тому зв'язок між уповноваженими зобов'язаними суб'єктами встановлюється за типом "бездротового" зв'язку, який з'єднує дану точку простору з абсолютно невизначеною кількістю всіх "інших точок". Крім того, здійснення абсолютного права основано на власних діях уповноваженої особи. Достатньо сказати, що власник, як правило, сам, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і, отже, самостійно здійснює належне йому право власності2.
Цивільно-правове регулювання абсолютних відносин забезпечує їх розвиток за нормальних умов використання суб'єктом належних йому абсолютних прав. Поряд з цим цивільно-правові норми встановлюють правила про способи захисту абсолютних правовідносин у разі порушення їх. Законодавство, практика, наука передбачають деліктні (позадоговірні) способи захисту абсолютних правовідносин, це речово-правові і зобов'язально-правові. Критерієм їх розмежування є характер і зміст порушення абсолютного права. Якщо порушення абсолютного майнового права пов'язано з втратою тих чи інших повноважень і не поєднується зі знищенням або пошкодженням об'єкта права - майна, то застосовуються речово-правові способи захисту. До них належать: право вимоги майна в натурі з чужого незаконного володіння шляхом подання віндикаційного позову; право вимоги усунення будь-яких порушень абсолютного права, не поєднаних з позбавленням володіння через пред'явлення негаторного позову; право вимоги визнання абсолютного майнового права за допомогою позову про визнання.
Смирнов В.Т., Собчак А А. Общее учение о деликтньїх обязательствах в советском граждан-ском праве. - Л., 1983. - С. 7, 18, 42-50, 99-105;
Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. - Харьков, 1996. - С. 5-20.
Райхер В.К. Абсолютнше й относительньїе права // Известия зкон. Ленинград. политехн. ин-та. - Л., 1928. - Вьш. 1. - 21. - С. 303.
Зобов'язання із заподіяння шкоди
У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засгби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків, і він має право пред'явити позов про збитки. Праву потерпілого, як зазначалося вище, відповідає обов'язок заподіювана шкоди відшкодувати заподіяну шкоду.
З'ясування юридичної природи цього обов'язку пов'язане з розкриттям суті деліктної відповідальності. У врегулюванні соціальної можливості (суб'єктивного права) потерпілого неважко знайти риси методу цивільно-правової регламентації. Суб'єктивне право потерпілого має однобічно дозвільний характер. Диспозитивне начало цивільно-правового регулювання у цьому випадку виявляється в тому, що потерпілий використовує своє право вимоги на свій розсуд: він може пред'явити або не пред'явити вимогу про відшкодування збитків запо-діювачеві. Інша справа щодо суб'єктивного обов'язку заподіювача. Питання не лише в тому, що суб'єктивний обов'язок заподіювача, на відміну від пасивного обов'язку особи в абсолютних правовідносинах, є активним, тобто спрямованим на відшкодування заподіяної шкоди. Цей обов'язок істотно відрізняється від обов'язків, що виникають внаслідок правомірних дій, зокрема укладення договору. Останні обов'язкові, але не примусові, тоді як обов'язок заподіювача за своєю природою, сутністю примусовий. Він є елементом юридичного змісту цивільно-правового примусу1. Цивільно-правовий примус є видовим поняттям щодо родового поняття державного примусу як одного з методів здійснення державної влади в суспільстві.
У юридичній літературі немає єдності думок з приводу поняття державного примусу. На наш погляд, оптимальним є визначення примусу як фактичного стану, який виключає рішення людини з ланцюга детермінації, бо примус для того, кого примушують, виключає вибір між виконанням і невиконанням обов'язку. Наведене визначення державного примусу має бути поширено і на цивільно-правовий примус. А це означає, що обов'язок заподіювача є заходом примусу незалежно від того, чи він виконується добровільно чи в судовому порядку. Його виникнення і зміст передбачені в імперативній нормі ст. 440 ЦК УРСР незалежно і проти волі, бажань заподіювача. Відмова законодавця в даному разі від таких звичайних засобів цивільно-правового регулювання, як диспо-зитивність і правова ініціатива учасників правовідносин, зумовлена певними причинами. Це необхідність гарантувати усунення порушення абсолютних прав і їх наслідків, забезпечити безперешкодне функціонування механізму правового регулювання захисту абсолютних прав, запобігти порушенню прав у майбутньому.
Одним з видів заходів примусу є цивільно-правова відповідальність. У цьому розумінні примусовий обов'язок заподіювача з відшкодування шкоди можна розглядати як вид цивільно-правової деліктної відповідальності. В зазначеному аспекті цивільно-правова деліктна відповідальність являє собою оснований на імперативній нормі цивільного права новий (поряд з порушеним або замість нього) суб'єктивний відносний обов'язок правопорушника (заподіювача) перетерпіти міри державного примусу, що включають у себе осудження його поведінки або
Ем Владимир. Категория обязанности в гражданском праве. (Вопросн теории): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М, 1981.
стимулювання його до соціальне необхідних дій у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру з метою поновлення порушених абсолютних правовідносин чи поновлення майнового стану потерпілого за наявності умов, зазначених у законі.
Запропоноване визначення цивільно-правової деліктної відповідальності максимально охоплює як загальні предметно-галузеві ознаки (обов'язок - як результат цивільно-правового врегулювання поведінки), так і специфічні ознаки регулювання деліктних зобов'язань (порушення абсолютного обов'язку і у зв'язку з цим виникнення відносного обов'язку, зміст якого полягає в пере-терпінні мір державного примусу, осудженні поведінки зобов'язаної особи чи стимулюванні до соціальне необхідних дій, форми осудження або стимулювання у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру, поновлення порушених абсолютних правовідносин - функціональне значення деліктної відповідальності). Це визначення також відповідає змісту нормативної конструкції деліктної відповідальності, що закріплена в ст. 440 ЦК УРСР. Ця сама конструкція збережена в ст. 1185 нового ЦК України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Деліктна відповідальність: поняття та зміст"
  1. § 6. Припинення зобов'язань
    деліктних зобов'язань, якщо до цього сторони не знаходилися у відносних правовідносинах. Правомірні дії, що припиняють зобов'язання, за своїм характером частіше за все є правочинами (договорами). Такий висновок слідує з аналізу ст. 525 ЦК, яка забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язань і односторонню зміну умов договору. Разом з тим, законом можуть бути встановлені винятки. Так,
  2. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    відповідальність -- відповідальність, передбачена сторонами договору за невиконання чи неналежне виконання його умов. Донорство - - повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів і репродуктивних клітин. Дочірня організація - організація, створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини
  3. § 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
    деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне. У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій
  4. § 1. Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди
    деліктної відповідальності можуть притягуватись й інші особи (батьки малолітнього чи неповнолітнього, опікуни, піклувальники та ін.). У деяких випадках, зокрема при суброгації і регресі, відбувається заміна як боржника, так і кредитора. Прикладом суброгації є ст. 1282 ЦК України, за якою спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в
  5. § 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
    деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне. У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій
  6. § 1. Поняття та елементи зобов'язань, що виникають зі створення небезпеки
    деліктну відповідальність центр ваги необхідно перенести зі шкідливого результату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпечні властивості. Це припускає покладання цивільно-правової деліктної відповідальності не тільки за спричинену шкоду, а й за "делікт створення небезпеки". Саме таким деліктом є створення небезпеки
  7. § 1. Поняття та елементи зобов'язань із заподіяння шкоди
    деліктними (від лат. delictum - правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин. Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не
  8. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    відповідальністю посадових осіб, застосуванням договірних форм тощо), сполучаються з усіма іншими підрозділами гуманістичного права, але це не змінює самої природи публічного права (С. Алексеев, В. Аверьянов). При цьому незмінним ядром, стрижнем предмету правового регулювання публічного права залишаються владні відносини, вони є його виключною сферою, тоді як інші відносини є суміжними,
  9. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    відповідальністю, акціонерного товариства (пайового товариства) - ст.ст. 276-366. Просте товариство являло собою звичайний договір товариства, відомий ще римському і пізнішим системам права (див., наприклад, параграфи 705-740 Німецького цивільного кодексу). Інші його види, згадані в ЦК, є юридичними особами ("господарськими товариствами" - якщо користуватися сучасною термінологією). Слід звернути
  10. 2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин
    відповідальність за вчинене цивільне правопорушення; 3) трансдієздатність - здатність бути представником та тим, кого представляють, тобто здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність приймати на себе права і обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб; 4) бізнесдієздатність - здатність займатися підприємницькою діяльністю; 5) тестаментоздатність
© 2014-2022  yport.inf.ua