ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Дерегулювання підприємницької діяльності

Із змісту регуляторної політики випливає розуміння делегування. Під дерегулюванням слід розуміти сукупність спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва заходів. Воно, зокрема передбачає:
­ спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;
­ скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;
­ лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб'єктів господарювання, скорочення перевірок; спрощена система митного оформлення вантажів тощо (далі - Закон).
Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання, спрямовані на дерегулювання, визначені Законом України : «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09. 2003р.
Метою дерегулювання, згідно з цим Законом, є формулювання оптимального співвідношення між ринковими механізмами і державним регулюванням господарської діяльності при обмежені втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання з метою нівелювання адміністративних економічних, правових та інших перешкод на шляху розвитку ринкової економіки. Маються на увазі перешкоди, пов'язані із початком господарської діяльності, доступом до основних ресурсів економічної активності; спрощення правил, пов'язаних із регулюванням господарських відносин з органами державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення оптимальності, стабільності, гласності та відстеження результативності та за її наслідками перегляд регуляторних актів.
Одним з напрямів оптимізації правового регулювання економічних відносин і дерегулювання є визначення меж державного втручання в господарську діяльність. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таку діяльність, відповідно до ч. 3 ст. 8 ГК, може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вона визначена такими двома параметрами, як контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів і визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю. Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно з пунктами 7-9 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами. Зокрема, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання регулюються Законом України від 05.04.07р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, щодо яких він вперше визначив принципи, вимоги, консультаційну підтримку, громадський захист і право на одержання їх рішень. Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів відповідно абзац 4 ч. 2 с. 5 цього Закону затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).
Так на його виконання Кабінет Міністрів України постановою від 14.11.2007р. затвердив Порядок розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища, щодо пожежної безпеки (далі - Порядок). За цим Порядком суб'єкти господарювання за ступенем ризику їх діяльності щодо пожежної безпеки розподілені на три категорії: з високим, середнім та незначним ступенем пожежного ризику. Відповідно установлено, що планові перевірки суб'єктом господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім - один раз на три роки, з незначним - один раз на п'ять років.
При складанні плану графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання державна податкова адміністрація України (далі - ДПА) керується переліком критеріїв із 17 пунктів. Так, у список перевірок підприємництва включаються, якщо:
1. рівень зростання податків неадекватний рівню зростання валових доходів або рівень сплати податків неадекватний рівню сплати податків по відповідній галузі, або рівень податкової віддачі менше 1 відсотка, якщо середній рівень податкової віддачі по галузі перевищує 1 відсоток;
2. наявність сумнівних або значних фінансово - господарських операцій;
3. заявлені до відшкодування суми ПДВ за попередній рік перевищують 1,2 млн. грн.;
4. одноразове декларування сум ПДВ до відшкодування у значних обсягах (понад 100 тис. грн.);
5. декларування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток;
6. сума сумнівної (безнадійної) заборгованості підвищує 10 відсотків суми скоригованих валових витрат;
7. сума інших витрат перевищує 10 відсотків суми скоригованих витрат;
8. обсяги операцій із пов'язаними особами або неплатниками податку на прибуток перевищує 1 млн. грн.;
9. сума з відшкодованих з бюджету сум з ПДВ перевищує сплату податку на прибуток;
10. обсяг податкових пільг по податку на прибуток перевищує 1 млн. грн.;
11. здійснення експортних операцій товарів, нетипових основному виду діяльності підприємництва (нетиповий експорт);
12. здійснення зовнішньоекономічних операцій через нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах;
13. наявність інформації підрозділів податкової міліції про ухилення суб'єкта господарювання та/або своєчасного погашення податкового боргу;
14. наявність інформації підрозділів боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, про надходження узагальнених матеріалів від Держфінмоніторингу України;
15. наявність інформації правоохоронних органів, підрозділів податкової міліції, юридичних підрозділів, органів державної податкової служби щодо взаємовідносин із суб'єктами господарювання, реєстрація яких скасована в судовому порядку, щодо яких порушено кримінальну справу чи заведено оперативно - розшукову справу;
16. адреса суб'єкта господарювання збігається з адресою, яка занесена до інформаційної бази як «адреса масової реєстрації» платників податків (до створення такої бази відбір здійснюється за результатами аналізу реєстраційних даних платників);
17. інші показники, що характеризують діяльність суб'єкта господарювання або свідчать про можливість заниження податків зобов'язань.
Отже, система ризиків розроблена ДПАУ, дає змогу перевіряти лише ті підприємства, де є підозра на податкове зловживання і не турбувати ті, де ризики відсутні.
Державні органи не можуть здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи його заступника. Посадовій особі органу державного нагляду (контролю) забороняється здійснювати державний нагляд (контроль) щодо суб'єктів господарювання, з якими (або із службовими особами яких) посадова особа перебуває в родинних стосунках. У разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання. Органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.
Посадові особи органу державного нагляду (контролю) з метою з'ясування обставин, які мають значення для повноти проведення заходу, здійснюють у межах повноважень, передбачених законом, огляд територій або приміщень, які використовуються для провадження господарської діяльності, а також будь-яких документів чи предметів, якщо це передбачено законом. Плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Перед початком здійснення державного нагляду (контролю) посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис до відповідного журналу суб'єкта господарювання (за його наявності). Діяльність органів державного нагляду (контролю), пов'язана зі збором інформації, метою якого є отримання відомостей про масові явища та процеси, що відбуваються у сфері господарської діяльності, не вважається заходами державного нагляду (контролю). Під час здійснення державного нагляду (контролю) посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані зберігати комерційну таємницю суб'єкта господарювання. Інформація, доступ до якої обмежено законом, одержана посадовою особою органу державного нагляду (контролю) під час здійснення державного нагляду (контролю), може використовуватися виключно в порядку, встановленому законом. Органи державного нагляду (контролю) забезпечують спеціальний режим захисту та доступу до інформації, що є комерційною таємницею, згідно з вимогами закону.
3 метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність був прийнятий Указ Президента України від 23.07.1998 р. «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», який установив, що органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності (далі - контролюючі органи), проводять планові та позапланові виїзні перевірки.
Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта чи за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Вона проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами. Право на проведення такої перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення. Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
­ за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;
­ суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;
­ виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;
­ суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;
­ у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;
­ проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства - проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.
Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Також за власної ініціативи вищестоящий контролюючий орган може перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Також він вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.
Таким чином, чинним законодавством України передбачені тільки такі види перевірок: планові, позапланові. Всі інші перевірки з правової точки зору є незаконними, але вони передбачені у документах органів контролю, а саме: повторні, оперативні, систематичні, контрольні, цільові, комплексні, інспекційні, самостійні, спільні, камеральні.
Одним з напрямів регуляторної політики, оптимізації правового регулювання економічних відносин є визначення меж державного втручання в економічну діяльність. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зазначено у ч. З ст. 8 ГК. Зокрема, межі державного втручання в економічну діяльність визначені такими двома параметрами:
1. контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів;
2. визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю.
Зокрема, держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання тільки у таких сферах:
­ збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин (за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності);
­ фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин (за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, дотриманням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни);
­ цін і ціноутворення (з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги);
­ монополізму та конкуренції (з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства);
­ земельних відносин (за використанням і охороною земель);
­ водних відносин і лісового господарства (за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів);
­ виробництва і праці (за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності);
­ споживання (за якістю і безпечністю продукції та послуг);
­ зовнішньоекономічної діяльності (з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки).
Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно зі ст. 92 Конституції України, визначаються виключно її законами.
Державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю здійснюються органами державної влади та уповноваженими на це посадовими особами, їх статус, загальні умови і порядок здійснення контролю та нагляду визначаються законами. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно та оперативно, дотримуючись вимог законодавства поважаючи права і законні інтереси цих суб'єктів. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом. Водночас він має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через 30 днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Дерегулювання підприємницької діяльності"
  1. § 3. Фінансування заходів державної підтримки підприємництва
    дерегулювання? 4. Які Ви знаєте напрямки дерегулювання підприємницької діяльності? 5. Які види перевірок підприємців передбачені чинним законодавством? 6. Які Ви знаєте підстави позапланових виїзних перевірок? 7. Які види фінансової підтримки підприємництва Ви знаєте? 8. Які Ви знаєте форми підтримки? 9. Як впливає на розвиток малого підприємництва спрощена система оподаткування,
  2. Стаття 202. Порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг
    дерегулювання підприємницької діяльності» №817 від 23 липня 1998 р. Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Затверджене указом Президента України № 292/2003 від 4 квітня 2003 р. Перелік органів ліцензування. Затверджений постановою КМ № 1698 від 14 листопада 2000 р. Постанова КМ «Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської
  3. § 1. Господарська діяльність: поняття та види
    дерегулювання. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таку діяльність може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зазначено у ч. 3 ст. 8 ГК. Вона визначається такими двома параметрами, як контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів та
  4. § 5. Поняття і система господарського законодавства
    дерегулювання господарської діяльності та посилення ролі уповноваженого органу державної влади у сфері державної регуляторної політики; ­ визнання таким, що втратив чинність, Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію»; ­ забезпечити прийняття Податкового кодексу України та Законів України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської
  5. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    підприємницької діяльності, галузева належність яких на сьогодні викликає гострі дискусії. Тут при визначенні характеру взаємовідносин підприємців з державою, встановленні державних гарантій здійснення такої діяльності, оподаткуванні підприємців, визначенні наслідків недобросовісної конкуренції тощо застосовуються публічно-правові засади. Отже враховується, передусім, сукупний колективний
  6. § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
    підприємницької діяльності тощо. Разом із тим, звернення до таких загальнолюдських цінностей - "громадянське суспільство", "правова держава", "суверенітет особи", "приватне та публічне право", "ринкові відносини", відновлення відомого ще римському праву принципу "дозволено все, що не заборонено законом" та інших зумовлювали доцільність використання надбань попередніх цивілізацій незалежно від
  7. § 4. Засади цивільного права
    підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає закріплення у законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємницькою діяльністю, а також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права. Стаття З ЦК розмежовує підприємницьку діяльність, заборонену законом, таку, що не заборонена законом. Перша з них є правопорушенням і тому не належить до сфери
  8. § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
    підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається. Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які не досяглії 14 років (ст. 31 ЦК іменує їх також "малолітніми особами"), їхня дієздатність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто, правочини, шо шловольняюгь побутові потреби особи, відповідають
  9. §11. Фізична особа як підприємець
    підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Отже, самостійно займатися підприємницькою діяльністю може не кожна фізична особа, а лише та, що досягла 18 років (повноліття) і не обмежена у дієздатності (ст.ст. 34, 36 ЦК). Фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою діяльністю і досягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію
  10. § 3. Правосуб'єктність юридичної особи
    підприємницької діяльності. Представництва створюються для представництва і захисту інтересів юридичної особи поза її місцем знаходження. Частіше такі представництва створюються великими підприємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів. Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка