Головна |
« Попередня | Наступна » | |
8. ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ І УСТАНОВ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЧИ ОБРАННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ АБО УЧАСТЬ У ЦИХ ПРОЦЕДУР |
||
Насамперед різний сам коло державних органів або посадових осіб, в наділенні повноваженнями яких беруть участь парламенти або їх палати. Далі, різні форми і способи цієї участі: а) обрання або призначення на власний розсуд (наприклад, чеська Парламент обирає Президента Республіки на спільному засіданні обох палат - ч. 2 ст. 54 Конституції Чеської Республіки 1992 року); б) обрання або призначення за поданням інших органів чи посадових осіб (наприклад, словацька Національна рада обирає суддів за пропозицією Уряду - пропозиція першого ч. 1 ст. 145 Конституції Словацької Республіки 1992 року) ; в) формування органу цілком без визначення його керівників (наприклад, австрійський Національна рада обирає Колегію народної правозахисту - пропозиція перший ч. 2 ст. 148 Федерального конституційного закону); г) формування органу з обранням або призначенням його керівників (наприклад, сербська Народна скупщина обирає і зміщує Голови, заступників Голови та міністрів Уряду - п. 10 ст. 73 Конституції Республіки Сербії 1990 року); д) обрання або призначення тільки керівника органу або також його заступників (наприклад, північнокорейське Верховне народне зібрання обирає та відкликає голови Центрального суду, а решті його складу обирається та відкликається Постійним радою ВНС - п. 8 ст. 76 та п. 9 ст. 87 Конституції КНДР); е) формування частини органу (наприклад, з 9 суддів румунського Конституційного суду троє призначаються Палатою депутатів і троє - Сенатом - ч. 2 ст. 140 Конституції Румунії 1991 року); ж) участь парламенту або палати у складі більш широких колегій, що формують орган (наприклад, німецький Бундестаг входить до складу Федеральних зборів, яке обирає Федерального президента, - ч. 3 ст. 54 Основного закону); і) дача парламентом або палатою попереднього або наступного згоди на формування органу або призначення посадових осіб (наприклад, Голова іспанського Уряду призначається Королем, тільки якщо отримає довіру абсолютної більшості членів Конгресу депутатів - ч. 3 ст. 99 Конституції). У соціалістичних країнах, виходячи з принципу повновладдя представницьких органів, який заперечує поділ влади, конституції зазвичай передбачають формування цими органами найбільшого числа державних органів, а також призначення (обрання) найбільшого числа посадових осіб, включаючи керівників так званих вищих колегіальних органів державної влади, що заміщають парламенти. На практиці (це не заважає ще раз повторити) вибори і призначення здійснюються верховними представницькими органами чисто формально: дійсні рішення прийняті заздалегідь політбюро центральних комітетів комуністичних партій або навіть одноосібно їх генеральними (першими) секретарями. Будь-які колегіальні органи в цих країнах є такими лише за назвою: їх перші керівники здійснюють компетенцію цих органів практично одноосібно. Наведемо ще ряд прикладів парламентських повноважень з формування інших державних органів. Перш за все мова піде про вибори глави держави в країнах з республіканською формою правління. Як вже зазначалося, в парламентарних республіках глава держави - президент - обирається або парламентом, або більш широкою колегією за участю парламенту. Наприклад, грецький парламент - Палата депутатів - обирає Президента Республіки (ч. 1 ст. 30, ч. 1, 3-5 ст. 32 Конституції Греції). В Індії Президент та Віце-президент обираються спеціальною колегією, до якої входять обрані члени обох палат Парламенту, а також обрані члени законодавчих зборів штатів, причому кожен член колегії володіє таким числом голосів, яке пропорційно чисельності представленого ним населення, завдяки чому досягаються єдиний принцип представництва штатів і рівність представництва штатів і Союзу (ст. 54, 55 Конституції). Парламенти беруть участь у виборах глави держави часом навіть у президентських республіках. Так, в США згідно з поправками XII і XX до Конституції якщо жоден кандидат у Президенти не отримав абсолютної більшості голосів вибірників, то Палата представників обирає Президента з трьох кандидатів з найбільшою кількістю отриманих голосів, а якщо виявився необраним Віце-президент, то Сенат обирає його з двох кандидатів з найбільшою кількістю отриманих голосів. У соціалістичних країнах верховний представницький орган обирає одноосібного главу держави (президента, голови) або колегіальний орган (президія, державна рада, постійний комітет або рада тощо), що виконує повністю або частково функції глави держави, а заодно діючий замість верховного представницького органу в періоди між її сесіями. Останнім часом взяла гору тенденція поєднувати обидва інститути - одноосібний і колегіальний при тому, що одноосібний іноді за посадою є першим керівником колегіального. Так, Всекитайські збори народних представників обирає Голову та заступника Голови КНР (п. 4 ст. 62 Конституції КНР), а також осіб, які входять до складу Постійного комітету ВЗНП (частина третя ст. 65 Конституції КНР). Тут залишається відкритим питання про те, ким обираються керівники Постійного комітету (ПК) - Всекитайским зборами або самим Постійним комітетом. З ст. 13 Закону про організацію Всекитайських зборів народних представників 1982 випливає, що керівники ПК ВЗНП - Голова, його заступники та Начальник секретаріату - обираються Всекитайским зборами: кандидатури Голови ПК ВЗНП, його заступників, Начальника секретаріату висуваються президією - робітникам керівним органом сесії ВЗНП. У КНДР Верховне народне зібрання (ВНС) обирає Президента КНДР і за його поданням Віце-президентів, Секретаря та членів Центрального народного комітету (ЦНК) - вищого керівного органу країни, очолюваного Президентом (п. 3, 4 ст. 76, ст. 91, 101, частина перша ст. 102 Конституції КНДР). Крім того, ВНС обирає свій Постійна рада (ПС) у складі Голови, його заступників, Керуючого справами і членів; Голова ПС ВНС та його заступники виконують ті ж функції в самому Зборах (п. 5 ст. 76, ст. 86 Конституції КНДР) . Найбільш частий випадок - участь парламенту або палати у формуванні уряду. Це має місце навіть у деяких президентських республіках. Наприклад, в США Президент відповідно до частини другої розд. 2 ст. II Конституції призначає, зокрема, членів свого Кабінету за порадою і за згодою Сенату (у Бразилії ж - іншою президентської республіки, навпаки, призначення і зсув державних міністрів належать згідно п. I ст. 84 Конституції до виключної компетенції Президента). У парламентарних республіках і монархіях і в змішаних республіках парламент або його нижня палата активно бере участь у формуванні уряду. Форми і способи такої участі також бувають різними. Так, в Італії призначене Президентом Республіки Уряд повинен отримати довіру обох палат Парламенту і з цією метою представляється палатам не пізніше 10 днів після свого сформування (частини перша і третя ст. 94 Конституції). Приблизно подібний порядок передбачений ст. 49 Конституції Франції, однак довіру Уряду тут потрібно тільки від нижньої палати Парламенту - Національних зборів. В обох країнах, незважаючи на відмінність у формі правління, президент при призначенні глави і членів уряду орієнтується на парламентську більшість (у Франції - на більшість Національних зборів). У Німеччині Бундестаг сам обирає главу уряду - Федерального канцлера (перше речення про кандидатуру вносить Федеральний президент з урахуванням розстановки партійних сил в палаті), а потім вже Федеральний президент виробляє призначення на посади та самого Федерального канцлера, і за його пропозицією інших членів Федерального уряду (ст. 63, ч. 1 ст. 64 Основного закону). Приблизно так само формується японський уряд: палати Парламенту висувають Прем'єр-міністра, якого потім призначає Імператор, а Прем'єр-міністр призначає державних міністрів з імператорським підтвердженням (частина перша ст. 6, частина шоста ст. 7, ст. 67, частина перша ст. 68 Конституції). Згідно п. 5 ст. 62 Конституції КНР Всекитайські збори народних представників за поданням Голови КНР стверджує кандидатуру глави уряду - Прем'єра Державної ради, а за його поданням затверджує кандидатури заступників Прем'єра, членів Державної ради, міністрів, голів комітетів, головного ревізора, начальника секретаріату. У період же між сесіями ВЗНП рішення щодо кандидатур міністрів, голів комітетів, головного ревізора та начальника секретаріату приймаються за поданням Прем'єра Державної ради Постійним комітетом ВЗНП (п. 9 ст. 67 Конституції). Слід мати на увазі, що ВЗНП регулярно проводить одну сесію на рік тривалістю в два-три тижні, внаслідок чого виходить, що в інший час обрати, наприклад, заступника Прем'єра неможливо без скликання позачергової сесії. Конституція КНДР передбачила дещо іншу модель формування уряду. Верховне народне зібрання за поданням Президента КНДР обирає лише главу уряду - Прем'єра Адміністративної ради, а решта складу цього органу призначається за поданням Прем'єра вищезазначеним Центральним народним комітетом (п. 6 ст. 76, п. 7 ст. 103 Конституції). Парламенти в тій чи іншій формі нерідко беруть участь у формуванні судової влади. Наприклад, розд. 2 ст. II Конституції США передбачив право Президента призначати суддів Верховного суду за порадою і за згодою Сенату. У Франції обидві палати Парламенту обирають на паритетній основі зі свого складу Високий суд правосуддя - спеціальний судовий орган для розгляду справ про державну зраду Президента і більшу частину Суду правосуддя Республіки, який розглядає справи про посадові злочини і проступки членів Уряду (ст. 67 і 68-2 Конституції). У Німеччині законодавчі палати - Бундестаг і Бундесрат - обирають у рівному числі суддів Федерального конституційного суду, а Бундестаг, крім того, вибирає половину складу Комітету з виборів суддів, спільно з яким компетентні федеральні міністри призначають суддів інших верховних федеральних судів (пропозиція другому ч. 1 ст. 94 та ч. 2 ст. 95 Основного закону). Угорський парламент - Державні збори згідно п. «k» ч. 3 § 19 Конституції Угорської Республіки 1949 року в редакції 1990 обирає членів Конституційного суду, голови Верховного суду і генерального прокурора. Всекитайські збори народних представників обирає голову Верховного народного суду, а ПК ВЗНП за пропозицією голови Верховного народного суду призначає заступників голови, суддів і членів Судового комітету Верховного народного суду, генерального прокурора Верховної народної прокуратури, а також голів військових судів (п. 7 і 8 ст. 62, п. 11 ст. 67 Конституції КНР). У В'єтнамі верховний представницький орган - Національні збори обирає головного суддю Верховного народного суду і генерального прокурора Верховної народної прокуратури, а заступники головного судді та судді Верховного народного суду призначаються Президентом Держави (п. 7 ст. 84, п. 8 ст. 103 Конституції СРВ) . У Болгарії за італійським наприклад парламент - Народні збори обирає 1/3 суддів Конституційного суду (ч. 1 ст. 147 Конституції). У ряді країн парламенти беруть участь у формуванні також інших органів та установ і в призначенні чи обранні інших посадових осіб. Наприклад, в Намібії Національні збори призначає за пропозицією Президента склад Комісії публічної служби, покликаної, зокрема, давати Президенту та Уряду поради та робити доповіді Національним зборам з кадрових питань (ч. 1 і 3 ст. 112 Конституції). У США посли та інші дипломатичні, а також консульські представники призначаються Президентом за порадою і за згодою Сенату (частина друга розд. 2 ст. II Конституції). У деяких країнах, частіше в соціалістичних, парламенти беруть участь у формуванні особливих органів військово-політичного керівництва. Так, в Китаї згідно п. 6 ст. 62 Конституції ВЗНП обирає Голову Центральної військової ради і за його поданням затверджує кандидатури інших членів ЦВС. У Німеччині згідно ч. 1 ст. 53-а, внесеної до Основного закону в 1968 році, Бундестаг і Бундесрат обирають зі свого складу членів Спільного комітету (Gemeinsamer Ausschuss у нас перекладається і як Загальний комітет, і як Об'єднаний комітет), який у разі стану оборони виконує функції обох органів, якщо вони не можуть зібратися або діяти. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 8. ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ І УСТАНОВ, ПРИЗНАЧЕННЯ ЧИ ОБРАННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ АБО УЧАСТЬ У цих процедур " |
||
|