Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 7. Господарські організації - органи господарського керівництва

Особливе місце у системі державних органів щодо вирішення питань господарського керівництва займає Верховна Рада України. Підтверджується тим, що вона відіграє провідну роль у встановленні правових норм про систему державних органів, їх компетенцію у галузі організації та здійснення господарської діяльності.
Забезпечуючи політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність (ст. 15 Конституції України) і гарантуючи кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). Верховна Рада України як єдиний законодавчої влади має повноваження вирішувати соціально - економічні питання. Зокрема щодо організації господарювання, відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами Верховної Ради вирішуються питання використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, конкуренції та норм антимонопольного регулювання тощо. Окрім цього, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь - які видатки держави на загально - суспільні потреби, розмір і цільове формування цих видатків, у тому числі на розвиток економіки.
Організаційно - господарські повноваження Кабінету Міністрів України передбачені ст. 116 Конституції України та в п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України від 16 травня 2008 р. «Про Кабінет Міністрів України». Відповідно до цієї конституційного повноваження віднесенні до сфери економіки та фінансів, а саме:
­ забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;
­ забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;
­ визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;
­ здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання;
­ забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
­ сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи, щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;
­ забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;
­ забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;
­ забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;
­ визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;
­ забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;
­ забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;
­ розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
­ приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;
­ обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей;
­ організовує державне страхування;
­ забезпечує проведення державної політики цін, здійснює державне регулювання ціноутворення;
­ забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
­ організовує та забезпечує здійснення митної справи;
­ бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;
­ виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Широкими повноваженнями наділений Кабінет Міністрів України щодо регулювання питань власності. Відповідно до ст. 5 Закону України від 21.09.2006 р. «Про управління об'єктами державної власності», він як суб'єкт управління визначає об'єкти управління власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України відповідальний тільки перед Верховною Радою України.
Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва.
У системі господарювання розрізняють дві категорії міністерств (відомств): функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо); галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство зв'язку, Міністерство транспорту та ін.).
Господарське міністерство (відомство) - це господарська організація (орган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.
Компетенція господарських міністерств та державних комітетів визначається Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України, затвердженим Указом Президента України від 12.03.1996 р. та положеннями про конкретні міністерства.
Основні риси господарського міністерства (відомства):
­ господарська організація, яка здійснює управління господарською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі;
­ господарська організація унітарного типу;
­ підпорядкованість Кабінету Міністрів України;
­ установчий документ - положення, розроблене відповідно до загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;
­ наявність статусу юридичної особи;
­ частка державного майна необхідна для здійснення міністерством
(відомством) своїх функцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління;
­ наявність функцій двох видів: щодо загальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, формування та розміщення державного замовлення на продукцію галузі і укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) з окремих видів діяльності, затвердження державних стандартів, норм та правил на продукцію (роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольно політики у відповідній галузі, подання висновку щодо доцільності та обґрунтованості створення ПФГ та ін.);
­ щодо управління майном державних підприємств, які належать до сфери відповідного міністерства (прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію державних підприємств, установ і організацій у відповідній галузі, затвердження статутів державних підприємств галузі, укладення і розірвання контрактів з керівниками цих підприємств, здійснення контролю за ефективністю використання закріпленого за підприємствами державного майна, подання згоди Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутних фондів яких включається державне майно, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підвідомчих державних підприємств, на вихід структурних підрозділів зі складу підвідомчих Державних підприємств, на вступ (і вихід) державних підприємств у добровільні господарські об'єднання та ін.).
Крім Кабінету Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств і відомств, центральним органом виконавчої влади щодо забезпечення формування й реалізації державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держкомпідприємництво). Напрямки його діяльності, функція і компетенція визначені Положенням про нього, затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. № 667.Основними завданням якого є:
­ формування та реалізація державної політики у сфері розвитку і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності;
­ координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням та реалізацією заходів щодо розвитку і підтримки підприємництва в Україні;
­ узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготовка пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;
­ підготовка пропозицій про усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;
­ сприяння розвитку малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки;
­ підготовка пропозицій про впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва;
­ підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва;
­ формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень серед підприємств недержавної форми власності, в тому числі на конкурсній основі;
­ координація формування системи підготовки і перепідготовки кадрів для підприємництва, а також спеціалістів з цих питань для органів виконавчої влади всіх рівнів;
­ взаємодія з міжнародними організаціями з питань сприяння розвитку підприємництва.
Відповідно до покладених на нього завдань, до його компетенції відноситься 66 напрямків діяльності з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.
Для їх виконання Держкомпідприємництво має такі права.
У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства України видавати накази, організовувати і контролювати їх виконання у випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та підприємцями-громадянами.
Нормативно-правові акти Держкомпідприємництва України підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
В разі потреби він видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
Держкомпідприємництву України підпорядкована Ліцензійна палата України. Голова Ліцензійної палати при здійсненні своїх повноважень підпорядковується Голові Держпідприємництва України. Він також може створювати дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів та положення про них затверджує Голова Держкомпідприємництва України.
Регіональне правове забезпечення регуляторної політики і розвитку підприємництва проводять територіальні представництва Держкомпідприємництва в Автономній Республіці Крим, в 25 областях, містах Києві та Севастополі та їх уповноваженні на громадянських засадах, що також діють за територіальним принципом.
Крім господарських міністерств і установ організаційно-господарські повноваження і, відповідно, організаційно-господарські зобов'язання виконують визначені господарські організації. Такі організації використовуються, зокрема, у найважливіших галузях економіки, де для ефективного керівництва створені національні чи державні акціонерні компанії (НАК «Надра України», НАК «Украгролізинг», ДАК «Хліб України», ДАК «Вугілля України» тощо) з мережею підпорядкованих їм дочірніх компаній, товариств і підприємств. Ці та інші господарські організації здійснюють керівництво і координацію діяльності відповідних підприємств і організацій. Так, НАК «Украгролізинг», на підставі агентської угоди з Мінагрополітики України, здійснює оперативне управління коштами державного лізингового в частині здійснення лізингових операцій щодо сільськогосподарської техніки тощо.
Контрольні запитання
1. Кого потрібно вважати суб'єктом господарювання?
2. Дайте визначення поняття «підприємство» та назвіть його види.
3. Які є види підприємств залежно від кількості працюючих і валового доходу від реалізації і продукції за рік?
4. визначте поняття та ознаки господарських товариств?
5. Назвіть види господарських товариств.
6. Які Ви знаєте види акціонерних товариств та їх статутний фонд?
7. Що таке дивіденди та за яких умов вони сплачуються?
8. Які господарські товариства не акціонерні?
9. Чим відрізняється повне товариство від командного?
10. У чому особливості правового статусу громадянина - підприємця?
11. У чому полягає особливість правового статусу господарського об'єднання?
12. Які Ви знаєте господарські об'єднання?
13. У чому відмінність кооперативу від господарських товариств?
14. Визначте правовий статус фермерського господарства?
15. В чому особливість господарської організації - органу господарського керівництва?
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 7. Господарські організації - органи господарського керівництва"
  1. § 3. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
    господарські відносини, господарсько - правова концепція визначає їх у власному (спеціальному) відносно економіки розумінні, а саме: господарськими є відносинами як між господарюючими суб'єктами, так і органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Якщо такі відносини врегульовані нормативно - правовими актами вони стають
  2. § 4. Поняття, предмет, принципи і метод господарського права
    господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. З урахуванням вище приведеного можна запропонувати таку дефініцію галузі господарське право. Господарське право - це галузь права, яка є системою господарсько - правових норм, що
  3. § 5. Поняття і система господарського законодавства
    господарські відносини, провідне місце серед яких займають кодифіковані акти: ГК і ЦК та інші закони України, що визначають основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також особливості правового регулювання в окремих галузях та
  4. § 3. Поняття та види організаційно - правових форм підприємства
    господарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Згідно з ч. 1 ст. 62
  5. § 4. Поняття і види господарських товариств
    господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (далі Закон), який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників. Згідно з цими Законами господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна для участі в
  6. Стаття 146. Визначення вартості об'єктів амортизації
    господарській діяльності, і потреби збільшувати первісну вартість основних засобів на ці витрати не буде. 146.7. Вимоги зазначеного пункту повторюють вимоги п. 9 П(С)БО 7 «Основні засоби» та врегульовують ситуацію, за якою визначається первісна вартість основних засобів, у випадку якщо вони придбані за документами загальною сумою без розподілу за об' єктами. Про відповідність цих документів
  7. Стаття 152. Порядок обчислення податку
    господарські товариства» ліквідація товариства проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходить повноваження щодо управління справами товариства. Ліквідаційна комісія оцінює майно
  8. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    господарські товариства». 26 Ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства». Наявність збитків у звітному або попередньому періодах не є підставою для ненарахування дивідендів, оскільки дивіденди не нараховуються і не виплачуються у випадку обмежень, зумовлених встановленими в Цивільному кодексі (ч. 3 ст. 155) та Законі «Про акціонерні товариства» (ч. 3 ст. 14) вимогами щодо підтримання
  9. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    господарські договори поширюються загальні положення цивільного права, проте через специфіку відносин, що складаються у процесі здійснення господарської діяльності, здебільшого правове регулювання господарських договорів здійснюється через спеціальне законодавство. Слід відзначити, що законодавством ряду зарубіжних країн, які належать як до континентальної системи права, так і до системи
  10. § 3. Право власності господарських товариств
    господарські товариства" від 19 вересня 1991 p.', який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права та обов'язки 'їх засновників і учасників. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Всі вони згідно зі ст. 1 Закону