Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
В. В. Місяці. Злочинність XX векаміровие, регіональні та російські тенденції, 2005 - перейти до змісту підручника

§ 2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАЦІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СРСР


До 1986 р. про міжнаціональні конфлікти на території СРСР привселюдно нічого не говорилося. Вважалося, що в ньому національне питання було остаточно вирішене. І треба визнати, що великих відкритих міжнаціональних зіткнень в СРСР не було. На побутовому рівні існували багато міжнаціональних тертя, відбувалися одиничні злочини на цьому грунті, які ніколи окремо не враховувалися і не відстежувалися.
Разом з тим ішов інтенсивний процес русифікації неросійських народів. Небажання вивчати російську мова не тягло яких-небудь санкцій, як це намагаються зробити в Естонії, Латвії чи Молдові, але саме його вивчення було поставлено в ранг природно необхідного. У той же час знання російської мови як державної відкривало перед неросійськими народами великі можливості для навчання, професіоналізації й самореалізації. Російська мова дозволяла прилучитися до культури всіх народів СРСР, а також до світової культури. Він виконував і виконує ту ж функцію, яка випала на долю англійської мови в міжнародних общениях. Було б блюзнірством забувати також і те, що околиці Союзу, будучи більш відсталими, розвивалися за рахунок ущемлення інтересів народів Центральної Росії.
Все це, однак, не виключало формування латентних етноконфлікт-них ситуацій, обумовлених збитковою національною політикою радянської влади. Проголошення більшовиками привабливого, але лукавого для того часу політичного гасла про право націй на самовизначення спричинило за собою лавиноподібний процес суверенізації територій. Ще в період Громадянської війни було утворено 35 республік червоних режимів і 37 - білих. Ця тенденція посилилася після перемоги більшовиків. Однак її повна реалізація була неможливою. Та більшовики і не збиралися перетворювати її в життя.
Виходячи з принципу «розділяй і володарюй», вони дали формальну самостійність у вигляді національного найменування території лише «опорним» націям. Тому з більш ніж 130 національностей, що населяють СРСР, близько 80 не одержали ніяких національних утворень. «Видача» державності здійснювалася дивним чином. Естонці, наприклад, загальне число яких в цілому по країні, згідно з переписом населення 1989 р., становило 1027 тис., мали союзно-республіканську державність; татари, чисельність яких більш ніж у 6 разів перевершувала число естонців (6649 тис.), - автономію, німці (2039 тис.) після скасування республіки не мали ніяких національних утворень, а поляки (1126 тис.) її ніколи не отримували.
Фіктивні федералізація й автономізація країни з чотирма нерівноправними рівнями національно-державних і національно-адміністративних утворень (союзна республіка, автономна республіка, національна область, національний округ) на волюнтаристськи нарізаних територіях, на яких історично проживали й інші народи, заклали під національне питання в СРСР величезну бомбу уповільненої дії. Наступні вольові зміни границь національних утворень і передача величезних територій (наприклад, Криму і особливо Севастополя) з одного освіти в інше без згоди народу, без урахування історичних та етнічних особливостей, депортація цілих народів з рідних земель і розселення їх серед інших національностей, величезні міграційні потоки , пов'язані з масовим виселенням людей по політичних мотивах, із великими будівництвами, підняттям цілини і іншими процесами, остаточно перемішали народи СРСР.
За оцінками Управління верховного комісара ООН у справах біженців, в результаті розвалу СРСР понад 60 млн людей опинилися за кордоном, з них 34 млн - росіяни, українці і білоруси, які живуть в інших республіках. За переписом 1989 р., одних тільки росіян проживає за межами Росії 25 млн 290 тис. осіб. Крім росіян за межами Росії виявилося 3 млн російськомовних представників інших народів. У Росії в 1989 р. проживало 4,5 млн українців, 1, 2 млн білорусів, 640 тис. казахів, 530 тис. вірмен, 340 тис. азербайджанців, 175 тис. молдаван і т.д. А скільки росіян і російськомовних громадян, перебуваючи всередині Росії, зі своїми споконвічними землями були приєднані до територій інших національно-державних утворень або прибули туди з якого-небудь «заклику», в яких вони незалежно від своєї частки (у дев'яти республіках з 21 титульні народи не становлять більшості населення, а ще у восьми республіках число росіян, українців та інших нетитульних націй складає від 30% і більше) значаться в числі національних меншин з усіма витікаючими звідси наслідками.
Основна проблема полягає в тому, що титульні нації при будь-якій своїй чисельності претендують на винятковий контроль державних інститутів і власності, нерідко створеної руками «прийшлих» народів і за рахунок союзного бюджету, як це було в Естонії, Латвії, Литві, Казахстані. У ряді випадків російськомовне населення залишається заручником націоналістичних злочинних авантюр, як це відбулося з 250-тисячним російськомовним населенням у Чечні в 90-і рр..
Таким чином, національна політика, що проводиться в багатонаціональному СРСР і продовжує нині в Росії (шляхом створення нерівноправних суб'єктів РФ) і інших країнах пострадянського простору, сформульована ще Ленін на фактично формальному принципі «право націй на самовизначення» , зруйнувала староросійскую адміністративно-територіальну систему і поставила в главу кута не людини з його невід'ємними правами і законними, у тому числі і національними, інтересами, а окремі нації з їх особливими правами й особливими національними владно-територіальними претензіями, реалізованими на шкоду іншим народам, нерідко століттями проживаючим на тій же території, на шкоду загальновизнаним правам людини. Національно-культурна автономія, визнана в усьому світі і дозволяє без заподіяння збитку іншим народам задовольняти свої національно-культурні потреби в єдиному загальноправовому просторі, була відкинута більшовиками, швидше за все, не випадково, бо при такому вирішенні питання важче було б управляти країною. Федеральний закон «Про національно-культурної автономії» в Росії був прийнятий лише в 1996 р.
При цілісності жорстко централізованого і фактично унітарної радянської держави міжнаціональні відносини, не викликали особливої ??тривоги. З одного боку, людина будь-якої національності усвідомлював себе громадянином усього федерального простору, з іншого - партійні та державні структури твердо утримували народи в рамках інтернаціоналізму. Навіть окремі націоналістичні висловлення деяких керівників у союзних і автономних республіках нещадно припинялися. Ослаблення союзних «обручів» у процесі розпочатої перебудови, гласності й суверенізації національно-територіальних утворень оголило багато пороків комуністичного режиму, його національної політики та актуалізувало дрімаючі міжнаціональні тертя.
Націоналістично налаштовані і прагнуть до влади і власності групи, як правило з колишньої партгосхозноменклатури, у багатьох союзних і автономних республіках відразу стали національними героями, кинулися пояснювати всі народні біди діями союзних органів і експлуататорським інтернаціоналізмом. І в цьому була частка правди. Однак, як при будь-якому масовому психозі, в міжнаціональних відносинах стали домінувати крайності. Російський філософ Г. П. Федотов пише: «Момент падіння комуністичної диктатури, звільняючи національні сили Росії, в той же час був і моментом найбільшої небезпеки».
Силою утримати міжнаціональні конфлікти було вже неможливо, а досвіду самостійних цивілізованих рішень без участі сильного центра в народів не було. Не без допомоги націоналістичних екстремістів багатьом з них, що миттєво позабули дійсну інтернаціональну допомогу інших народів, стало раптом здаватися, що їх убоге життя обумовлене тим, що саме вони на шкоду собі "годують" центр та інші народи. Через деякий час багато республік, «наковтавшись суверенітетів» (за висловом Н. Назарбаєва), стануть поступово усвідомлювати щирі причини своїх лих, а на початку перебудови націоналістична ейфорія була домінуючою. Поступовий розпад СРСР спустив курок обвальним міжнаціональним конфліктам у багатьох союзних і автономних республіках. Після легального розпаду СРСР його територія стала зоною етнічного нещастя.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАЦІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СРСР "
  1. Стаття 123. Обсяг боргу іноземних держав та (або) іноземних юридичних осіб перед Російською Федера-цією
    (в ред. Федерального закону від 26.04.2007 N 63-ФЗ) 1. Зовнішні боргові вимоги Російської Федерації формують борг іноземних держав та (або) іноземних юри-ських осіб перед Російською Федерацією. 2. Під обсягом боргу іноземних держав та (або) іноземних юридичних осіб перед Російською Федерацією розуміє-ся: номінальна сума боргу іноземних держав та (або) іноземних
  2. 67. Система захисту авторських і патентних прав у країнах СНД
    У всіх державах - суб'єктах колишнього СРСР прийняті свої законодавчі норми, що передбачають охорону інтелектуальної власне сти юридичних і фізичних осіб у цих державах, і утворені різні державні органи, що здійснюють таку охорону. При цьому виник ряд проблем, що ускладнюють здійснення цієї охорони: необхідність забезпечення дії охоронних документів СРСР і
  3. 9. Євразійська патентна організація
    Євразійська патентна організація (ЕАПО) - організація, що діє на основі патентного відомства колишнього СРСР і включає до свого складу республіки колишнього СРСР, підписавши Євразійську патентну конвенцію. Членами ЕАПО є всі договірні організації. Депозитарієм Конвенції є Генеральний директор ВОІВ, який також виступає в якості посередника при виникненні какоголибо
  4. § 9. Інші міжнародні договори, які містять положення, присвячені питанням охорони авторських та суміжних прав
    Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) 1967 р., стала надалі спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй (ООН), має в основному організаційний характер. Всесвітня організація інтелектуальної власності нараховує нині 179 держав-членів та здійснює адміністративні функції щодо 23
  5. Італія в перші десятиліття XX в. до встановлення фашистської диктатури.
    У Новий час Італія в силу ряду історичних причин вступає відсталою, політично роздробленою країною. Лише в XIX в. під впливом революцій в інших країнах Європи в Італії створилися передумови для об'єднання країни і переходу її на капіталістичний шлях розвитку; державне об'єднання йшло важким шляхом національно-визвольних воєн і повстань проти французького та австрійського
  6. Стаття 423. Застосування законів та інших нормативних правових актів
    1. Частиною 1 коментованої статті передбачається дію на території РФ законів та інших нормативних правових актів РФ, а також законодавчих актів колишнього Союзу РСР до приведення їх у відповідність із ТК. При цьому вони застосовуються в частині, що не суперечить ТК, що повинно визначатися в кожному окремому випадку шляхом відповідного тлумачення. Приведення їх у відповідність з ТК необхідно
  7. В. В. Місяці. Злочинність XX векаміровие, регіональні та російські тенденції, 2005

  8. Стаття 122. Зовнішні боргові вимоги Російської Федерації
    (в ред. Федерального закону від 26.04.2007 N 63-ФЗ) 1. Зовнішніми борговими вимогами Російської Федерації є фінансові зобов'язання іноземних держав і (або) іноземних юридичних осіб перед Російською Федерацією як кредитором, включаючи боргові вимоги, що виникли у зв'язку з наданням банком - агентом Уряду Російської Федерації державних експортних кредитів
  9. 7. Міжнародні договори як джерела права інтелектуальної власності
    Згідно з Конституцією РФ загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Це означає, що правова система РФ включає в себе не тільки внутрішнє законодавство, а й міжнародне право, яке застосовується поряд з російським. Крім того, якщо міжнародним договором РФ встановлено інші правила,
  10. 60. Зовнішні боргові вимоги Російської Федерації.
    Татьяна 122. Зовнішні боргові вимоги Російської Федерації 1. Зовнішніми борговими вимогами Російської Федерації є фінансові зобов'язання іноземних держав і (або) іноземних юридичних осіб перед Російською Федерацією як кредитором, включаючи боргові вимоги, що виникли у зв'язку з наданням банком - агентом Уряду Російської Федерації державних експортних
  11. Стаття 423. Застосування законів та інших нормативних правових актів
    Надалі до приведення законів та інших нормативних правових актів, що діють на території Російської Федерації, в соот-відповідне з цим Кодексом закони та інші правові акти Російської Федерації, а також законодавчі та інші нормативні пра-вові акти колишнього Союзу РСР, що діють на території Російської Федерації в межах і порядку, які передбачені Кон-проституцією Російської