Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 11. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові


Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті встановлені залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно шкоду. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина:
1) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК УРСР);
2) відповідальність за ушкодження і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст. 457 ЦК УРСР);
Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. Із змінами від 25 грудня 1992 р. // 36. постанов Пленуму Верховного Суду України. - К., 1995. - Ч. 1. - С. 86.
3) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст. 461 ЦК УРСР);
4) відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього (ст. 462 ЦК УРСР).
Отже, чинне законодавство передбачає чотири види зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадянина. Встановлення зазначених деліктних зобов'язань зумовлено специфкою об'єкта посягань: йдеться про заподіяння ушкодження здоров'я, заподіяння смерті. Це в свою чергу викликало необхідність застосування спеціальних правил, що регулюють визначення розміру відшкодування. Крім зазначених статей ЦК УРСР, при визначенні розміру відшкодування можливе субсидіарне використання Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV1 (далі - Закон № 1105-XIV). Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування зазначеного цивільного законодавства передбачені в постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р.
Необхідність відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, зумовила запровадження спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійна непрацездатність", "професійне захворювання" тощо, які будуть розкриті у процесі характеристики відповідних зобов'язань. Між собою зобов'язання із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи різняться суб'єктним складом, методами обчислення розміру відшкодування, про що буде сказано далі.
Право громадян на їх матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням працівників, допомогою з тимчасової непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ та організацій. Власники підприємств, установ, організацій, які сплачують внески на соціальне страхування, є страхувальниками. Такий самий обов'язок покладається на релігійні організації, якщо вони використовують за договором працю окремих осіб. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового договору, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є членами творчих спілок, інші особи, які підлягають соціальному страхуванню, є застрахованими особами.
Зазначену термінологію - страхувальник, застрахована особа - можна включити в назву зобов'язань із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи, і тому їх назва значно скорочується: а) відповідальність страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи; б) відповідальність нестраху-вальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 11. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові"
  1. § 4. Підстави деліктної відповідальності
    Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 440 ЦК УРСР, ст. 1185 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду,
  2. § 2. Окремі способи припинення зобов'язань. Виконання зобов'язань
    Серед способів припинення зобов'язань з волі сторін належне місце займає виконання зобов'язань (ст. 216 ЦК). Виконання зобов'язання є нормальним способом припинення зобов'язання, досягненням мети, заради якої воно створювалося. Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а належним його виконанням. Вимоги, що визначають належне виконання зобов'язань, містяться в законах,
  3. § 1. Поняття та елементи зобов'язань із заподіяння шкоди
    Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно зі ст. 440 ЦК УРСР (ст. 1185 ЦК України) є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої угоди, адміністративного акта), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди делікто-здатною особою.
  4. Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди членам сім'ї померлого.
    Частина заробітку потерпілого, що обчислена на день його смерті відповідно до чинного законодавства і припадає на непрацездатних утриманців та інших осіб, які мають право на відшкодування, надалі перерахунку не підлягає. Винятком є такі випадки. По-перше, народження дитини після смерті потерпілого. Наприклад, на день смерті потерпілого на його утриманні перебували син 7 років і працездатна
  5. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    § 2. Особливості відшкодування шкоди різних
  6. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  7. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  8. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    Захист права спільної власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомоч-ностей співвласниками та правові засоби вирішення можливих спорів між ними. Так, у співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у спільному майні (його поділу). Згідно зі ст. 115 ЦК України кожний з
  9. Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження
    1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя,- карається позбавленням волі на строк від
  10. Система зобов'язань з відшкодування шкоди.
    ЦК України інститут відшкодування шкоди поділяє на три частини: загальні положення про відшкодування шкоди (ст. 1166-1194 ЦК України); відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 1195-1208 ЦК України); відшкодування 'На думку Ю.К. Толстого, у разі настання обов'язку відшкодувати шкоду, завдану правомірними діями, деліктна відповідальність відсутня, а має