| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди членам сім'ї померлого. |
||
|
По-перше, народження дитини після смерті потерпілого. Наприклад, на день смерті потерпілого на його утриманні перебували син 7 років і працездатна дружина 32 років, яка не працювала. Заробіток потерпілого становив 96 грн. Право на відшкодування має неповнолітній син. Частина заробітку загиблого, що припадає на сина, дорівнює 32 грн. (96 грн. : 3 = 32 грн.). Через чотири місяці після смерті потерпілого його вдова народила дочку. В цьому разі має бути перерахована частина заробітку потерпілого, що припадає на кожного члена сім'ї, який має право на відшкодування. Після народження дитини право на відшкодування мають: дитина, яка народилася; дружина потерпілого незалежно від віку і стану здоров'я, яка доглядає за дитиною потерпілого, що не досягла восьми років. Як і раніше має право на відшкодування неповнолітній син потерпілого: 96 грн. : 4 = 24 грн. Отже, кожний із членів сім'ї загиблого, який має право на відшкодування, після проведеного перерахунку має право вимагати від заподіювача 24 грн. По-друге, припинення (призначення) виплати суми відшкодування одному з батьків, дружині або іншому члену сім'ї, який не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками потерпілого до досягнення ними 8-річного віку. Частка вдови потерпілого становить 24 грн. Коли дочці виповнилося 7 років, вдова влаштувалася на роботу. Виплата суми відшкодування їй була припинена. В цьому разі частина заробітку потерпілого, що припадає на сина і дочку, підлягає перерахунку. Тепер право на відшкодування мають двоє дітей, бо дружина працездатна і своєю працею заробляє засоби до існування. З урахуванням частки, що припадає на самого потерпілого, частка дітей дорівнює 96 грн. : З = 32 грн. Вищезазначений Закон № 1105-XIV змінив режим відшкодування шкоди, завданої працівникові в зв'язку з виконанням трудових обов'язків на підставі трудового договору. Ушкодження здоров'я працівника є підставою виникнення правовідносин між ним, як застрахованою особою, і страховиком. Нині є Фонд соціального страхування - некомерційна, самоврядна організація, що має статус юридичної особи. Роботодавець, який заподіяв шкоду здоров'ю працівника, не відповідає перед ним. Його обов'язок сплачувати страхові внести до Фонду соціального страхування. Отже, організація-страхувальник є чистим страхувальником і не несе жодного обов'язку з відшкодування заподіяної ним шкоди - ушкодження здоров'я перед потерпілим працівником. Зазначені правовідносини регулюються нормами права соціального забезпечення, в тому числі нормами Закону № 1105-XIV, який становить частину законодавства щодо соціального забезпечення, яке за своєю природою є публічним. Відмова від цивільне правових (приватне правових) відносин між потерпілим працівником і заподіювачем шкоди і узаконення іншої правової конструкції: по- терпілий працівник і Фонд соціального страхування в якості страховика навряд чи є доцільним і вигідним для потерпілого працівника. Крім осіб, що працюють на умовах трудового договору, сфера дії Закону № 1105-XIV поширюється на учнів та студентів навчальних закладів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів, залучених до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах, осіб, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. За наявності добровільного страхування від нещасного випадку дія розглядуваного Закону поширюється на священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, що забезпечують себе роботою самостійно, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Прийняття Закону № 1105-XIV зумовило певні зміни в цивільному законодавстві. Скорочено сферу застосування ст. 456 ЦК УРСР, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (з наступними змінами) про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків1. ЦК України сприйняв традиційні особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті. Специфікою об'єкта посягання зумовлено застосування спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійне захворювання", "професійна або загальна працездатність", "додаткові витрати". Збережено обчислення розміру відшкодування шкоди за допомогою середньомісячного заробітку, відсотків професійної або загальної працездатності, врахування вини потерпілого у відсотках за відповідних обставин. В ньому також передбачені нормативні новели. Вони доповнили значні і серйозні прогалини ЦК УРСР щодо відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю фізичної особи. Вперше сформульовано правило про підстави відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок каліцтва під час виконання нею договірних зобов'язань. Така шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах (ст. 1185 ЦК України) або незалежно від вини заподіювача шкоди (ст. 1206 ЦК України). В кодекс включені норми, що поширюються на особу, яка на момент завдання їй шкоди не працювала. В такому випадку її середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за її бажанням, виходячи з її заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника її кваліфікації у цій місцевості. В інтересах потерпілого встановлено правило, за яким, якщо заробіток потерпілого до його каліцтва змінився, що поліпшило його матеріальне становище, при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни. Вперше передбачається визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва фізичної особи-підприємця. При цьому розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби. Див. постанову Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 807. ЦК України передбачає також нові оптимальні норми відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Йдеться щодо розширення кола осіб, які мають право на відшкодування в разі смерті потерпілого. До них відносяться фізичні особи, які були на утриманні потерпілого і стали непрацездатними протягом п'яти років після його смерті. Збільшено строк догляду з боку відповідних осіб за дітьми, онуками, братами, сестрами померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років, а не восьми, як це зазначено в ЦК УРСР. Внесені зміни і до порядку відшкодування шкоди. За відповідних обставин сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки наперед. До новел слід також віднести норму про обов'язок держави з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлена особа, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1225 ЦК України). Крім того, потерпілий вправі претендувати на збільшення відшкодування в зв'язку зі зміною соціально-економічних обставин у державі. За кодексом такими обставинами є підвищення вартості життя і збільшення розміру мінімальної заробітної плати. За заявою потерпілого в разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди підлягає індексації на підставі рішення суду. В разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати потерпілий також може звернутися до суду із заявою про збільшення розміру відшкодування, що провадиться за рахунок заподіювана шкоди. Розглядувана норма забезпечує стабільність матеріального становища потерпілих. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди членам сім'ї померлого." |
||
|
||