| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав |
||
|
За ЦК України фізична особа здійснює свої права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Крім того, фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав (частини 1 і 2 ст. 273). Стаття 274 ЦК України містить положення щодо забезпечення здійснення особистих немайнових прав. Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якими порушені особисті немайнові права фізичної особи, є незаконними, а юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність юридичних осіб, які порушують особисті немайнові права, є неправомірною. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею, а обмеження цих прав, встановлених ЦК України та іншими законами, можливе лише у випадках, передбачених ними (ст. 275 ЦК України). Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК України, та інших способів відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було і залишається дискусійним. На думку ряду авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають доцільним відносити термін "охорона" лише до заходів, що застосовуються до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ. Красавчикова Л. О. вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист 2 у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту і відповідальності становлять суть захисної ланки1. Ромовська 3. В. звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення2. У доктрині цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином. Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами)3. Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функцію. Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприятиме також здійснення порушником дій, які були б спрямовані на відновлення порушеного права. Беручи до уваги, що неврегульованість до цього часу цивільним правом багатьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогодні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади. Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом." Будь-яка заінтересована особа має право в по- Красавчикова Л. О. Гражданско-правовая охрана личной жизни советских граждан: Автореф. ... канд. юрид. наук. - Свердловск, 1979. - С. 8. Зазнач, стаття Ромовської 3. В. / / Українське право - 1997. - число 1 (6). Цивільне право: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів: В 2 частинах. - К.: Вентурі, 1997. - Ч. 1. 2 рядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України. Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших можливих національних засобів правового захисту. Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу закріплено в ЦК України. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Особисті немайнові права, які названо у кодексі, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих не-майнових прав, вимагати відшкодування шкоди та (або) компенсації за моральну шкоду (ст. 281 ЦК України), проект передбачає ряд нових. По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього додаткового обов'язку може бути підставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ст. 277 ЦК України). По-друге, засобом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування. Тобто у ЦК України прямо передбачено презумпцію недостовірності негативної інформації, яка поширена про особу. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам (частини 1 і 2 ст. 278 ЦК України). Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо ж особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Кодекс зобов'язує відкликати документ, який прийняла (видала) юридична особа, якщо у ньому міститься недостовірна інформація(частини 4 і 5 ст. 278 ЦК України). За ЦК України якщо особисті немайнові права фізичної особи порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, вона має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв'язку з його припиненням, така від- 2 повідь та спростування мають бути оприлюдені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Прогресивним слід визнати положення, за яким спростування недостовірної інформації пропонується здійснювати незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 278 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Стаття 279 ЦК України містить санкції щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Так, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права, а якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено у газеті, книзі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, - вилучити тираж для його знищення. Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як майнового, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого немайнового права. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав" |
||
|
||