| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав |
||
|
174.1. Об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: а) об'єкт нерухомості; б) об'єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна; в) об'єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права; г) сума страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця-учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення; ґ) готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю. 174.2. Об'єкти спадщини оподатковуються: 174.2.1. за нульовою ставкою: а) вартість власності, що успадковується членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення; б) вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б», «ґ» пункту 174.1 цієї статті, що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б» пункту 174.1, що успадковуються дитиною-інвалідом; в) грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем; 174.2.2. за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу, вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім' ї спадкодавця першого ступеня споріднення; 174.2.3. за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу, для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента. 174.3. Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини. 174.4. Нотаріус щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. Нотаріус видає спадкоємцю-нерезиденту свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об'єкта спадщини. 174.5. У разі успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) відповідно до статті 1228 Цивільного Кодексу України податковим агентом є такий банк (небанківська фінансова установа). У разі переходу права на отримання страхових виплат згідно із статтею 1229 Цивільного Кодексу України податковим агентом є страхувальник-фінансова установа. 174.6. Оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб. Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини. 174.1.а. Див. коментар до ст. 172. 174.1.б. Кодекс не містить визначення поняття «рухоме майно». У ст. 181 Цивільного кодексу задекларовано, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Згідно зі ст. 2 Закону від 18.11.2003 р. № 1255-ГУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Відповідно до п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» рухоме майно трактується як матеріальні об'єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю. На підставі Кодексу, з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, варто керуватися визначенням поняття «рухоме майно», наведеним у Цивільному кодексі та постанові КМУ, оскільки зміст підпунктів в), г), г) унеможливлює використання трактування згідно зі згаданим вище Законом. 174.1.в. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Групи та види цінних паперів охарактеризовані у ст. 195 Цивільного кодексу. В Україні відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і впровадження професійної діяльності на фондовому ринку, регулює Закон від 23.02.2006 р. № 3480-ІУ «Про цінні папери та фондовий ринок». Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов' язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону ощадний (депозитний) сертифікат -цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та процентів, визначених сертифікатом, у банку, який його видав. Згідно зі ст. 1 Закону від 19.06.2003 р. № 979-ІУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний сертифікат - іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Також визначення поняття «іпотечний сертифікат» наведено у пп. 14.1.87 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу. Визначення поняття «корпоративні права» наведено у пп. 14.1.90 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу. Значення поняття «інтелектуальна власність» розкрите у пп. 14.1.120 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу, де наведено трактування поняття «нематеріальні активи». Одночасно, згідно з п.1 ст. 418 Цивільного кодексу, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. У п. 1 ст. 420 Цивільного Кодексу визначені такі об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Оскільки з метою оподаткування об' єкти спадщини поділяються на різні види, то при вирішенні питання оподаткування спадщини, одержаної у вигляді земельного сертифіката, потрібно керуватися ст.1 Указу Президента від 08.08.1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», де встановлено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою. Відповідно до ст. 17 розділу X Земельного кодексу сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Згідно із Земельним кодексом сертифікат на право на земельну частку (пай) підлягає обміну на державний акт про право власності на землю. Саме після одержання такого державного акта вважається, що фізична особа одержала право власності на землю (нерухоме майно в розумінні Кодексу). Отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує не право власності на земельну ділянку (нерухомість), а лише право вимоги, тобто майнове право його власника (глави 12 та 13 Цивільного кодексу). Майнові права з метою реалізації розділу IV Кодексу є комерційною власністю. 174.1.г. Згідно зі ст. 1 Закону від 09.07.2003 р. № 1087-П^ «Про недержавне пенсійне забезпечення» індивідуальний пенсійний рахунок - персоніфікований рахунок учасника пенсійного фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку з метою обліку накопичених на користь учасника пенсійних коштів. У цьому Законі пенсійні депозитні рахунки визначаються як вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законодавством, для накопичення заощаджень на виплату пенсії. Відповідно до ст. 1 Закону від 09.01.2003 р. № 1058-^ «Про загальнообов' язкове державне пенсійне страхування» накопичувальний пенсійний рахунок - частина персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи в накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Накопичувальний пенсійний фонд - цільовий позабюджетний фонд, який акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у певних випадках - членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі. 174.2.1.а. Визначення поняття «члени сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу. Зауважимо, що ст. 1261-1265 Цивільного кодексу встановлено п'ять черг спадкування за законом, але з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб застосовується визначення ступеня споріднення, задеклароване цим Кодексом. 174.2.1.б. Згідно зі ст. 1 Закону від 13.01.2005 р. № 2342-ПГ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота - дитина, у якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв' язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов' язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов' язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти. Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, -визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування. Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Згідно з п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 07.04.2004 р. № 183 інвалідність як міра втрати здоров' я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров' я України. Залежно від ступеня втрати здоров' я інвалідність поділяється на три групи (І, II та III). Відповідно до пп. 2.1 п. 2 вказаної вище Інструкції до І групи належать особи з найважчим станом здоров' я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій. 174.2.1.в. Питання компенсації та повернення знецінених грошових заощаджень регулюється Законом від 21.11.1996 р. № 537/96-ВР "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Статтею 1 цього Закону встановлені зобов'язання держави щодо компенсації громадянам, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, вміщені в період до 02.01.1992 р. в установи колишнього Ощадбанку СРСР, що діяли на території України. На виконання ст. 5 Закону установи Ощадного банку провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що обліковуються на позабалансовому рахунку Ощадбанку, видали вкладникам ощадні книжки. Відповідно до ст. 8 Закону у разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть у разі пред' явлення ощадної книжки вкладника або страхового свідоцтва та свідоцтва про смерть одержати в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху за місцезнаходженням вкладу або страхового внеску частину проіндексованого вкладу чи страхового внеску для організації похорону та проведення необхідних відповідно до національних традицій, поминально-ритуальних заходів, сума якої визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно зі ст. 7 Закону Кабінет Міністрів щороку встановлює порядок здійснення компенсаційних виплат за знеціненими грошовими заощадженнями у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Так, у 2009 році Кабінет Міністрів прийняв Постанову від 20.05.2009 р. № 481 «Про виплату в 2009 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР». Відповідно до таких постанов, зокрема наведеної вище, виплати проводяться всім громадянам-вкладникам у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 1 000 гривень за одним рахунком кожного вкладника, а спадкоємцям вкладників - у межах залишку проіндексованого вкладу спадкодавця, але не більше 500 гривень. 174.2.2. Зміст поняття «члени сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу. 174.2.3. Зміст поняття «нерезиденти» наведено у пп. 14.1 122 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу. Зміст поняття «резиденти» наведено у пп. 14.1.215 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу. Статтею 29 Цивільного кодексу визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Згідно зі ст. 1 Закону від 11.12.2003 р. № 1382-^ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому відповідно до ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. У разі, коли фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні. У разі, коли особа має місце постійного проживання в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. При цьому достатньою, але не виключною умовою для встановлення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи-іноземця є місце постійного проживання членів її сім'ї та/або отримання переважної частини доходу. Відповідно до практики застосування міжнародного, у тому числі європейського, законодавства держава може вимагати від фізичної особи надання доказів отримання принаймні 75 % прибутку (доходу) у цій державі. Пороговий критерій 75 % загального оподатковуваного доходу свідчить про те, що фізична особа отримує основну частину свого прибутку в даній країні і перебуває в подібній до резидентів ситуації. Згідно з міжнародними нормами при визначенні центру життєвих інтересів ураховуються в сукупності сімейні, соціальні зв' язки, політична, культурна чи інша діяльність, місцезнаходження бізнесу. У разі, якщо державу, у якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше ніж 183 дні (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Наявність цієї ознаки має бути документально підтверджена відмітками прикордонної служби про в' їзд (виїзд) в Україну та/або зазначеними у візовій етикетці датами, якими обмежується дозвіл на перебування на території України. 174.3. Відповідно до Розпорядження КМУ від 26.03.2008 р. № 527-р «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» фізичні особи - платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунка), який оподатковується за нульовою ставкою, не зобов'язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунка) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації. 174.4. Умови, порядок та строки прийняття спадщини визначені у ст. ст. 1268-1270 глави 87 Цивільного кодексу. Згідно з главою 89 Цивільного кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов' язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Тобто остаточним моментом, який підтверджує прийняття у спадщину нерухомого майна, є одержання свідоцтва про право на спадщину. Саме з урахуванням наведених норм цивільного законодавства Кодекс зобов' язує нотаріуса надсилати до податкового органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину, тобто про виникнення у фізичної особи доходу у вигляді успадкованого майна. Відповідно до ст. 19 Закону від 02.09.1993 р. № 3425-ХП «Про нотаріат» державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством, а згідно зі ст. 31 цього Закону приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, Указом Президента від 10.07.1998 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Справляння державного мита регулюється Декретом КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», порядок його обчислення та сплати - Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженою наказом ДПА від 22.04.1993 р. № 15. Згідно з розділом І Інструкції № 15 державне мито сплачується до подання заяви чи вчинення дій, за які воно справляється, а у відповідних випадках - при видачі документів. Так, до 1 січня 2010 року, згідно з пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету КМУ, ставка державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину одному із подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, братам, сестрам, діду, бабі та іншим спадкоємцям становила 0,5 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю), а саме: одному з подружжя, батькам, неповнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі державне мито справлялося у розмірі 0,1 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) іншим спадкоємцям державне мито було визначено у розмірі 0,5 % від суми спадщини. В умовах реформування податкової системи справляння державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину переглянуто і встановлено у розмірі покриття витрат держави на видачу відповідного документа. З цією метою Верховною Радою прийнято Закон від 05.03.2009 р. № 1110-ІУ «Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» щодо розміру державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину». Указаним Законом пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93 викладено у новій редакції, а саме: за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справляється у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, якщо протягом 2009 року за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справлялося у відсотковому співвідношенні до суми спадщини і залежно від ступеня споріднення громадян, то, починаючи з 1 січня 2010 року, за вказані дії держмито справляється зі спадкоємців незалежно від ступеня їх споріднення зі спадкодавцями та незалежно від вартості отриманої спадщини у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів громадян. 174.5. Згідно з пп. 1 і 2 ст. 1228 Цивільного кодексу вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. У випадку успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) податковим агентом визначено установу банку, оскільки перехід права власності на майно, відмінне від нерухомості, не підлягає обов'язковій державній реєстрації (див. коментар до п. 174.4). Відповідно до п. 1. ст. 1229 Цивільного кодексу страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Одночасно у п. 2 ст. 1229 вказано, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини. Тому у разі виплати страховими компаніями сум страхового відшкодування при настанні страхового випадку фізичним особам, які за договором особистого страхування визначені як вигодонабувачі, такі страхові компанії зобов'язані нарахувати, утримати і сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі, встановленому Кодексом. Тобто при виплаті страхових сум спадкоємцю у результаті смерті страхувальника податок стягується у джерела виплати, а не за результатами декларування. 174.6. Відповідно до ст. 720 Цивільного кодексу сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти). Якщо дарування йде від фізичної особи, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Кодексом для спадщини. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав" |
||
|
||