Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
С.С. Бичкова. Цивільне право України (договірні та недоговірні зобовязання), 2006 - перейти к содержанию учебника

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи

. Фізична або юридична особа, яка
завдала шкоди фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я, зобов'язана відшкодувати потерпілому майнові збитки та моральну шкоду.
Майнові збитки потерпілого складаються з:
- заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;
- додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
До втраченого заробітку (доходу):
- включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку;
- не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України).
Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається:
- у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я;
- з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я чи втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).
Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Однак розмір заробітку (доходу) потерпілого перед отриманням ушкодження здоров'я міг збільшитися (йому підвищили заробітну плату за посадою, перевели на вищеоплачувану роботу, прийняли на роботу після закінчення освіти тощо). У такому разі при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який потерпілий одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК України).
Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем, а також фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (наприклад, адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю), визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
Розмір такого доходу обчислюється виходячи з розміру доходу у сумах, нарахованих до вирахування податків, на підставі даних органу державної податкової служби (ст. 1198 ЦК України).
За бажанням потерпілого, який на момент завдання шкоди не працював, середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК України).
На розмір втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу) впливає і ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Професійна працездатність - здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом)1.
'Див.: Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 р. № 212.
Під загальною працездатністю розуміється здатність до виконання некваліфікованої роботи, яка не потребує наявності у особи спеціальних знань та навичок.
Втрата працездатності буває тимчасовою або тривалою (стійкою). Тимчасова втрата працездатності засвідчується листком непрацездатності. Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності проводиться медико-соціальними експертними комісіями (далі - МСЕК) Міністерства охорони здоров'я України (п. 1 Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221), з урахуванням Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 серпня 1998 р. № 238 (наприклад, повна відсутність язика може бути визнана втратою 70 % професійної працездатності)1. При проведенні експертизи МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги.
Отже, будь-яке каліцтво або інше ушкодження здоров'я, що знизило здатність особи до професійної праці, призводить до встановлення відповідного відсотка втрати професійної працездатності. При цьому слід враховувати, що одні й ті ж самі наслідки ушкодження здоров'я по-різному впливають на працездатність осіб різних професій. За відсутності у особи певної професії (фаху) встановлюється ступінь втрати нею загальної працездатності.
Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної
'На нашу думку, визначати конкретні розміри втрати професійної працездатності без урахування особливостей певної професії, як це робить законодавець, недоцільно. Визначаючи ступінь втрати професійної працездатності, МСЕК у кожному конкретному випадку має виходити з можливостей потерпілого виконувати в тому або іншому обсязі роботу за своєю професією або роботу, рівну їй по кваліфікації та оплаті. Тому встановлювати конкретні розміри можна лише для визначення ступеня втрати загальної працездатності.
особі у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ст. 1195 ЦК України).
Якщо така шкода завдана внаслідок умислу потерпілого, то вона не відшкодовується. Однак вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат (ст. 1193 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1202 ЦК України, стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів
тощо).
Після призначення суми відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, можуть виникнути обставини, завдяки яким потрібно буде зробити перерахунок такої суми у бік збільшення або зменшення.
Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування:
1) якщо працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);
2) у разі підвищення вартості життя1 (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
3) у випадку збільшення розміру мінімальної заробітної плати
(ч. 2 ст. 1208 ЦК України);
4) в інших випадках, передбачених договором або законом (ч. 4 ст. 1195 ЦК України).
Розмір відшкодування може бути зменшено:
1) якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК України);
2) залежно від матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, крім випадків завдання шкоди вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України);
'Вартість життя визначається за допомогою такої категорії як прожитковий мінімум. Визначення прожитковому мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дається у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р.
3) якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України).
Свою специфіку має визначення розміру відшкодування у разі завдання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітній чи неповнолітній особі (ст. 1199 ЦК України).
Уразі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати лише додаткові витрати, оскільки малолітня особа ще не працює. Однак після досягнення нею чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням працездатності потерпілого, виходячи з розміру вста-новленої законом мінімальної заробітної плати.
Коли ж потерпілим є неповнолітня особа, то, якщо на момент ушкодження здоров'я вона мала заробіток, шкода має бути відшкодована, виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації такі потерпілі мають право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням їх професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників їх кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У разі смерті потерпілого про відшкодування йому завданої шкоди, звичайно, йтися не може. У такому випадку право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Вичерпний перелік непрацездатних осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, та строки виплати їм такого відшкодування встановлюються у ч. 1 ст. 1200 ЦК України. Шкода, зокрема, відшкодовується:
1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
2)чоловіку, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;
3) інвалідам - на строк їх інвалідності;
4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Зазначеним особам шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК України).
Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає випадки зміни сукупного розміру відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.
Так, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК
України). Сукупний розмір відшкодування зменшується також у разі припинення виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).
Відповідно до статей 1200, 1208 ЦК України, сукупний розмір відшкодування підлягає збільшенню у разі:
1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;
2) призначення виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого;
3) підвищення вартості життя;
4) збільшення розміру мінімальної заробітної плати;
5) збільшення розміру відшкодування законом.
При цьому розмір же відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахунку, крім таких випадків:
1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;
2) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.
На особу, яка завдала шкоди смертю потерпілого, покладається також обов'язок відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, і такі витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується (ст. 1201 ЦК України).
Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи а їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож у цій місцевості (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № б "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 p.).
Потрібно звернути увагу на те, що у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та відшкодування витрат на поховання вина потерпілого не враховується (ч. З ст. 1193 ЦК України).
Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину. Питання відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, вже розглядалися вище (див. § 7 гл. 29). У цьому параграфі ми зупинимося саме на особливостях відшкодування такої шкоди при завданні каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті фізичній особі.
За загальним правилом шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується особою, яка її завдала. Однак у двох випадках така шкода відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, державою:
1) якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин;
2) якщо вона є неплатоспроможною (ч. 1 ст. 1207 ЦК України). При цьому умови та порядок відшкодування державою шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються спеціальним законом. Однак його ще не прийнято.
Покладення такого зобов'язання на державу обумовлюється спрямованістю її діяльності на захист прав і свобод людини, на його гарантування. Держава не змогла належним чином забезпечити правопорядок. Це спричинило завдання шкоди, за яку немає кому нести відповідальність. Тоді держава повинна відповісти за невиконання свого головного обов'язку, передбаченого ст. З Конституції України.
У разі відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, державою, остання має право зворотної вимоги до особи, винної у вчиненні злочину, однак лише у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину (ч. 2 ст. 1191 ЦК України).
За загальним правилом витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину зобов'язана відшкодувати особа, яка цей злочин вчинила, крім двох випадків:
1) завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони;
2) завдання шкоди у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч. 1 ст. 1206 ЦК України).
Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178,1179 ЦК України.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" від 7 липня 1995 р. закладу охорони відшкодовуються тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування) не відшкодовуються.
Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та витрат на його лікування в день (п. 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545).
При цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи"
  1. Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
    відшкодування шкоди, завданої цим благам. Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, є специфічним видом деліктних зобов'язань, що характеризується певною низкою особливостей. Найважливіше значення має одна з них: життя і здоров'я - особисті немайнові блага, які не підлягають грошовій оцінці, тому завдана шкода не може бути відшкодована в
  2. § 6. Припинення зобов'язань
    відшкодування заподіяної шкоди можна розглядати як одностороннє волевиявлення порушника, спрямоване на припинення зобов'язань із заподіяння шкоди. Проте він непридатний для характеристики виконання договірних зобов'язань. Контрагент за договором, виконуючи його умови, не здійснює правочину (волевиявлення), а виконує покладені на нього обов'язки. Якщо вважати виконання договору одностороннім
  3. § 3. Договір банківського рахунка
    відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів; - у другу чергу - грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором; - у третю чергу - грошові кошти на підставі інших рішень
  4. § 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
    відшкодування від держави. Особа-рятувальник не повинна мати відповідних повноважень на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Відповідними повноваженнями особа може наділятися, зокрема, в силу виконуваних нею функцій. Іншими словами, особа не повинна бути професійним рятувальником, який відповідно до Закону України від 14 грудня 1999 р. "Про аварійно-рятувальні служби" визначається як
  5. § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
    відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного
  6. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    відшкодування шкоди різних
  7. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно. Згідно зі ст. 1170 ЦК у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно,
  8. § 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
    відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за 12 або за 3 останні календарні місяці роботи, що передували
  9. Що таке захист цивільних прав та інтересів?
    відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності; - компенсація моральної шкоди; - визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено
  10. Що розуміють під зобов'язаннями за завдання шкоди?
    відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Зокрема, обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких була б поновлена майнова сфера до