Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов'язки, фізична особа мас бути не лише правоздатною, але й дієздатною.
У найбільш простому вигляді дієздатність як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати права і створювати обов'язки. Вона може бути визначена й інакше - як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголошується на тому, що дієздатна особа сама для себе своїми власними діями набуває права і обов'язки, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.
Дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).
Наведене визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим, воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи (котра, однак, згідно із концепцією ЦК, не співпадає з поняттям дієздатності фізичної особи - див. ст. 92 ЦК).
Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:
1) можливість самостійного вчинення правочинів (право- чиноздатність);
2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (де- ліктоздатність);
3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (теста- ме нтоздатність);
4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);
5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес- дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздат- пості зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця, з одного боку, регулюванням діяльності фізичних осіб - підприємців правилами нормативно-право- вих актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50-54 ЦК) з іншого.
На перший погляд, виокремлення окремих елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте, це враження хибне.
ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, уси- новлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину - ст.ст. 32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування - ст. 33). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31), то транс- дієздатність, як випливає зі ст. 242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може реалізовуватися через представника (ст. 1234 ЦК). Така сама вимога щодо повної дієздатності як загальне правило висунута в ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість - віковою межею є "нетиповий" для норм ЦК вік - 16 років. Тому слід визнати, що розрізняння вказаних елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи"
  1. 2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин
    поняття тут виступають як єдине ціле, а отже йдеться про цивільну право- суб'єктність зазначених суб'єктів. Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є постійним і може змінюватися внаслідок
  2. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    елементів цієї сукупності). Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нормі і являє собою явища одного порядку. Наприклад, ст.ст. 229-231 ЦК передбачають, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом помилки, обману, насильства тощо. У цьому випадку маємо групу юридичних фактів, кожен з яких окремо тягне визнання правочину недійсним. Юридична
  3. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). Тому слід мати На увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК. Крім того, підставами виникнення цивільних прав і
  4. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    поняття "право спадкування" можна розглядати в 2 значеннях: об'єктивному та суб'єктивному. Право спадкування у об'єктивному сенсі - це сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов'язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов'язків тощо. За своєю суттю
  5. § 1. Поняття та елементи заповіту
    елементом цивільної дієздатності, котрий іноді іменують "теста- ментоздатністю". Тестаментоздатність можна визначити як право складати заповіт, спадкувати за заповітом та бути свідком при складанні заповіту. Має тестаментоздатність лише повністю дієздатна фізична особа, тобто така, що досягла 18 років (ст. 34) або така, якій була надана повна цивільна дієздатність до досягнення нею повноліття
  6. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    поняття "особисті права" вживається для визначення різних за своїм змістом суб'єктивних прав, які належать громадянинові чи соціальному утворенню, в даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи, такі, як ім'я, життя, здоров'я тощо'. Абсолютний характер особистих прав, про що зазначалося вище, відрізняє їх від майнових, які в своїй переважній більшості
  7. Стаття 23. Право на шлюб
    поняття, як «право на шлюб», хоча і не надає його визначення. У зв'язку з цим виникає необхідність звернутися до відомих сімейно-правових категорій. Хоча в Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 р. поняття «право на шлюб» не закріплювалося, в літературі право особи вступати у шлюб піддавалося юридичному аналізу і розглядалося в площині сімейної правосуб'єктності. Можна вважати спільною думку
  8. Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість
    поняття, які визначають місцезнаходження фізичної особи в залежності від тривалості перебування фізичної особи на території адміністративно-територіальної одиниці. Фізична особа, відповідно до ст. 3 вказаного Закону, має право визначати як своє місце проживання, так і місце перебування. Місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад
  9. Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
    елементом права дитини на належне батьківське виховання, але правовий механізм його здійснення встановити досить важко. Це обумовлено тим, що неналежне виконання батьками своїх батьківських обов'язків є порушенням прав дитини. Дитина може захистити свої права у юрисдикційному порядку, який передбачений частинами 3 та 4 коментованої статті або шляхом самозахисту. Під правом фізичної особи на
  10. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    поняття права, що належить певній особі. У зв'язку з цим можна дійти висновку, що таке акцентування уваги на "суб'єктивності" або "об'єктивності" права поступово має втрачати сенс, оскільки вже з самого контексту відповідних відносин цілком зрозуміло, чи йдеться про право окремої особи на певну поведінку, чи про сукупність норм та правил поведінки, що встановлені для певної категорії осіб.