Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття особи злочинця

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб'єкта діяльності (суб'єкта його вчинення)71 . Для позначення його поняття в юридичній літературі вживаються різні терміни: «особа злочинця», «злочинна (чи криміногенна) особа», «особа винного», «особа, яка вчинила злочин». Незважаючи на певні відмінності, ці терміни використовуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості.
Особа злочинця не лише існує, вона потребує дослідження. Необхідно погодитися з А. Ф. Зелінським, що особа злочинця - альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила кримінальний закон, є автором злочину, а її «справа» перетворює громадянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідомістю72 . У злочинців під час зайняття злочинною діяльністю виробляються своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто «злочинний» почерк. Вчинення злочинів певним способом - передумова злочинної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності - ключ до виявлення винних.
Про особу злочинця необхідно говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це обумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості, виникненні у неї антигромадської спрямованості (установки).
Особа злочинця - це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні і вольові особливості тощо. Дослідження особистості злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.
Заслуговують на увагу пропозиції деяких авторів (А. Б. Сахаров) виділяти такі категорії ознак щодо структури особи злочинця: 1) соціально-демографічні: а) загальногромадянська сфера (соціальне походження, соціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних подіях та ін.); б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім'ї, взаємини членів сім'ї тощо); в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне становище, найближче побутове оточення, знайомства та ін.); г) виробнича сфера (професія, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика у колективі та ін.); 2) соціально-психологічні: а) моральна сфера (світоглядні і моральні риси людини); б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід та ін.); в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій на подразники, ступінь емоційного збудження тощо); г) вольова сфера (цілеспрямованість особи, самовитримка, рішучість та ін.).
Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переконання. Виникають негативні риси характеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Водночас слід говорити про формування особи злочинця стосовно типу злочинної діяльності (насильницький тип злочинця, корисливий тип чи «білокомірцевий» тип особи злочинця тощо). У цьому плані можна говорити про особу вбивці-маніяка, хулігана, шахрая, хабарника, кишенькового злодія й ін.
У психології особи злочинця розрізняють певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий інфантилізм; правова непоінформованість; соціально-правова дезінформованість; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціально-правове безкультур'я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічного розвитку (помічаються майже у 50 % засуджених)73 .
У сучасній кримінальній психології (В. Ф. Пирожков) розглядають також певний причинний комплекс особи злочинця, до якого належать: 1) соціальні чинники (нестабільність суспільства, несприятлива соціально-психологічна атмосфера у ньому, соціальна незахищеність тощо); 2) політичні чинники (відсутність розвинутої демократії, тоталітаризм, корумпованість тощо); 3) ідеологічні чинники (відсутність ідейності, бездуховність та ін.); 4) моральні чинники (аморальність, поширеність алкоголізму, наркоманії, люмпенізація суспільства тощо); 5) економічні чинники (спад економіки, зростання тінізації в економічній сфері та ін.); 6) соціально-побутові чинники (незадоволеність побутовим обслуговуванням, відсутність житла та ін.); 7) соціально-технічні чинники (виникнення нових професій, технізація виробництва, необхідність освоєння передової техніки та ін.); 8) соціально-культурні чинники (криза вітчизняної культури, засилля культу насильства, пропаганда антигуманних ідей за допомогою засобів масової інформації тощо); 9) національні чинники (ідеї націоналізму, міжнаціональні конфлікти тощо); 10) соціально-демографічні чинники (проблеми в сім'ях, «вимирання» сіл та ін.); 11) організаційно-управлінські чинники (помилкові владні рішення, відсутність зв'язку органів влади і управління з населенням та ін.); 12) соціально-правові чинники (правові прогалини; відсутність урегульованості суспільних відносин); 13) генетичні чинники (погіршення генетичного потенціалу); 14) соціально-медичні чинники (руйнування системи медичного обслуговування, несвоєчасне виявлення психічних аномалій та ін.); 15) інформаційні чинники (інформаційна перенасиченість, негативний вплив реклами та ін.); 16) соціально-виховні чинники (відсутність виховної роботи, належної діяльності громадських організацій та ін.); 17) кримінальні чинники (існування кримінальних інститутів, кримінальної ідеології, кримінальної субкультури та ін.); 18) кримінологічні чинники (недостатність системи профілактичної роботи; відсутність прогностичної діяльності щодо правопорушень, недоліки попереджувальної діяльності правоохоронних органів та ін.); 19) військові чинники (синдром розвалу армії; «дідовщина»; торгівля зброєю і боєприпасами тощо); 20) соціально-психологічні чинники (особливості соціальних спілкувань; виникнення негативних рис особистості тощо).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття особи злочинця"
  1. § 2. Психологія обвинуваченого. Поняття захисної домінанти
    особи, яка вчинила злочин) характеризується пануванням захисної (оборонної) домінанти. Домінанта (від лат. dominans - панівний) у психології визначена як тимчасово панівна рефлекторна система, що зумовлює роботу нервових центрів у даний момент і надає поведінці певної спрямованості. Розробка вчення про домінанту належить О. О. Ухтомському. Як панівний центр збудження домінанта підсумовує і
  2. § 1. Психологія огляду місця події
    поняття психологічного пошуку («пливучий силует», за В. І. Поповим). «Пливучий силует» можна розглядати як перманентну модель, точній конструкції якої сприяють аналіз і оцінка виявленого в процесі огляду. Така модель ще не є версією, а відіграє підготовчу роль на шляху до її формування і побудови. Однак «пливучий силует» як динамічна модель має певну реальність, оскільки його окремі фрагменти як
  3. § 2. Психологія допиту
    поняття, як дружба, товариськість, сміливість, скромність тощо. Часто підліток бере участь у вчиненні злочину через помилкову товариськість, боязнь зарекомендувати себе боягузом, не виявити рішучість, сміливість. Неповнолітнім цього віку властивий негативізм, як заперечення чужих авторитетів (особливо у періоди вікових криз). Підліток може заперечувати авторитет батьків, педагогів, усіх, хто
  4. § 2. Класифікація злочинних типів
    поняття особистості розглядалося як тип реакції, обумовленої психологічною конституцією (будовою) людини. З огляду на це автор розрізняє «примітиви» (нормальна людина, але внаслідок несприятливих умов нерозвинена, людина низького культурного рівня) і «непримітиви» (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп були виділені основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстрактний,
  5. § 1. Поняття цивільно-правового захисту
    поняття захисту права власності, але визначаються порядок та засоби (способи) захисту або охорони порушеного права. Так, у ст. 6 ЦК України зазначається, що "захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом" переліченими в статті засобами. А відповідно до ст. 86 ЦК "право власності в Україні охороняється законом". У Законі України "Про власність"
  6. Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину
    поняття «вчинення злочину за межами України» слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6). 2. Частина 1 і частково ч. З ст. 10 регламентують інститут видачі (екстрадиції), а ч. 2 і
  7. Розділ VI СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ
    поняття «співучасть» включає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників. Перші дві ознаки характеризують об'єктивну (особливий спосіб вчинення злочину, який характеризується спільністю дій), а остання - суб'єктивну сторону
  8. Стаття 27. Види співучасників
    поняття усунення перешкод див. коментар до ст. 14. Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених
  9. Стаття 39. Крайня необхідність
    поняття перевищення меж крайньої необхідності, раніше невідоме вітчизняному кримінальному законодавству. Конкретний випадок може вважатись перевищенням меж крайньої необхідності, якщо: а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності; б) заподіяна шкода є більш значною, аніж шкода, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути;
  10. Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання
    поняття сприяння розкриттю злочину див. коментар до ст. 45. 3. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (про це поняття див. коментар до ст. 45) здійснюється винним з власної ініціативи до винесення обвинувального вироку суду. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди має бути повним. Якщо воно є частковим, суд може врахувати це як
© 2014-2022  yport.inf.ua