Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Психологічна сторона попередження злочинів

Попередження антигромадської і соціально небезпечної поведінки - надзвичайно складне завдання, обумовлене безліччю чинників, що впливають на її відновлення, розвиток і становлення. Проблема попередження пов'язана насамперед з концепцією подолання антигромадських спонукань на основі удосконалення соціального життя суспільства. Тому у соціологічній, кримінологічній і психологічній літературі виділяють такі напрями реального впливу, як економічний, соціальний, правовий. При усій важливості і правильності виділення цих напрямів не можна не надавати великого значення об'єкту (людині), яка удосконалюється або деформується під впливом названих чинників, а отже, неадекватно їх сприймає, інтерпретує відповідно до свого психологічного статусу, системи потреб, інтересів, ідей.
В основі антигромадських і соціально небезпечних проявів лежить поведінка людини. Як же визначається така поведінка, коли вона є антисуспільною? Антисуспільна поведінка - це «поведінка людини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осередків, конкретних людей, контрольована її свідомістю і волею»68 . Як видно з наведеного визначення, воно охоплює два елементи: а) соціальні інтереси, проти яких спрямована поведінка; б) психічні якості особи (свідомість, воля), якими визначається конкретна дія, прояв, що характеризується як антисуспільна поведінка. Саме останнє є найбільш складною і найменш дослідженою сферою, що дає змогу встановити (вичленувати) і заходи (рівень можливих проявів залежно від психологічної характеристики особистості), і ситуаційно обумовлені форми прояву у поведінці.
Будь-яка антисуспільна поведінка виражається в трьох основних формах: 1) антисуспільний проступок, головною особливістю якого є порушення моральних норм і правил; 2) правопорушення, особливістю якого є порушення моральних і правових норм; 3) злочин - найбільш небезпечна антисуспільна поведінка, що спричиняє кримінальне покарання. Таким чином, ступінь антисуспільної поведінки визначається насамперед комплексом тих моральних і охоронюваних правом благ, які є об'єктом посягання. При цьому слід враховувати, що ступінь психічного ставлення до вчиненого, тобто мотив антисуспільної поведінки, формується суб'єктом і, зрештою, визначається рівнем його моральних і правових уявлень, якщо не відбувається імпульсивно (неусвідомлено).
У цьому аспекті важливо з'ясувати ті психологічні характеристики, які включаються до системи чинників, що визначають антисуспільну поведінку. До них можуть належати темперамент і характер людини (при різному рівні соціалізації особистості), її реакції на подразник у тих або інших ситуаціях, у тому числі стресових, котрі у більшості випадків є передумовою прояву антисуспільної поведінки. В жодному разі цим характеристикам не можна надавати вирішального значення як таким, що найбільш вагомо визначають прояви людини, оскільки вони обумовлені більш складним і багатоаспектним комплексом чинників, що впливають на неї. Проте не можна і недооцінювати роль цих характеристик у процесі спілкування, де конфліктні або якимось чином об'єктивно чи суб'єктивно провокуючі обставини спричиняють антисуспільну поведінку.
Характер особистості як комплекс рис, які виявляються щодо праці, інших людей, власної особи, є наслідком формування особистісних уявлень про цінність цих категорій і їхній вплив на особистість у процесі її соціалізації. Тут зустрічаються різні варіанти прийняття або неприйняття особою моральних чи соціальних цінностей, вироблення власних уявлень про ступінь їхнього прийняття в процесі становлення характеру. Комплекс чинників, що впливають на індивіда, багатосторонній: моральні норми суспільства, проголошувані ним принципи, реальність перетворення останніх у життя, умови існування, ступінь задоволення потреб, умови виховання, родина, референтна група, з одного боку, й інтерпретація цих чинників особою для себе - з іншого. Результати такого впливу в процесі формування характеру можуть бути різноманітними - від позитивних до гостро негативних, що відкидають позитивний вплив і формують негативні уявлення про способи задоволення своїх потреб і ціннісної орієнтації. Такі результати, що, здавалося б, сприяють позитивному формуванню особистості, можна спостерігати в антисуспільно налаштованих осіб. Неприйняття особою існуючих цінностей - наслідок свого розуміння цілей і сенсу життя, де домінують не прийняті у суспільстві канони, а власні уявлення, обумовлені ступенем інтелектуального розвитку, психічними і фізичними характеристиками, виробленням особистої позиції стосовно всіх обставин, що формують індивіда. Отже, у процесі соціалізації особистість зазнає різних змін і формується у позитивний або негативний бік, залежно від інтерпретації чинників, що впливають на неї, у тому числі соціальних цінностей. Ціннісна орієнтація особистості у більшості випадків досить пластична, і це обумовлює можливість і результативність впливу на неї, що лежить в основі попереджувальної діяльності.
Темперамент особистості як швидкість протікання психічних процесів визначає багато рис структури особистості, у тому числі її характер. Водночас вивчення темпераменту особистості становить значний інтерес для розуміння антисуспільної поведінки - від провини до злочину. Темперамент як відприродна функція особистості не існує у процесі соціалізації у первозданному вигляді, чітко обумовленому окремими рисами (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік). Він зазнає змін, обумовлених потребами індивіда у спілкуванні в процесі життєдіяльності. Проте основні типові риси темпераменту звичайно зберігаються і досить чітко проявляються у поведінці індивіда, головним чином у його реакціях на ті чи інші подразники. Тому прояви людини можуть бути діагностовані з різною метою, у тому числі для визначення ступеня її можливої конфліктності в стресових ситуаціях, здатності виконувати певні трудові операції, можливості спілкування в групі, де виконання тих або інших функцій пов'язане із ситуацією, яка вимагає швидкого вирішення розумових і організаційних завдань, прийняття владних рішень тощо. У цьому аспекті значний інтерес становить метод тестування, застосовуваний для визначення реакцій індивіда на можливий подразник, непередбачені ситуації, психологічну сумісність працівників у групі. Купюри у вигляді окремих малюнків, що зображують ситуацію раптового телефонного дзвінка о третій годині ночі, забризкування брудом машиною, що проїжджає, пальто тощо, дають змогу зробити висновок щодо темпераменту, який характеризує особистість і може проявитися в тій або іншій ситуації.
Можливі прояви темпераменту повинні братися до уваги і при дослідженні конфліктних ситуацій, що спричиняють антисуспільну поведінку. Але у цих обставинах значення темпераменту іноді недооцінюється.
Найбільш чітко темперамент індивіда виявляється у ситуаціях конфлікту, що нерідко переростають у злочин (хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень, убивство та ін.). Будь-яка стресова ситуація - це свого роду тест для прояву рис темпераменту. Безумовно, процес соціалізації особистості суттево впливає на темперамент у тому аспекті, що передбачає його перетворення стосовно моральних норм і норм спілкування. Проте стресові ситуації часто знімають ці соціальні нашарування, оголюють риси темпераменту, демонструють його непластичність у важких обставинах.
Антисоціальна поведінка у всіх випадках вчинення злочинів, за винятком неусвідомлених, визначається тими або іншими мотивами. Тому в їхньому попередженні, розробці різноманітних форм попереджувального впливу головна роль належить встановленню і вивченню мотивів антисуспільної поведінки, яка проявляється у проступках і злочинах. Без знання мотивів дуже важко встановити причину злочину, ті спонукальні чинники, які обумовили його вчинення, а також правильно кваліфікувати вчинений злочин, обрати міру покарання, яка буде найбільш обґрунтованою й забезпечить певний виховний ефект. Зазначимо, що саме виявлення мотивів створює необхідні передумови для обрання попереджувальних і виховних заходів під час перебування особи в установі з виконання покарань. В усіх випадках складний у психологічному плані період адаптації особи, направленої до такої установи, визначається її ставленням до вироку (справедливий, несправедливий), що певною мірою пов'язано з правильним розумінням судом мотивів вчиненого злочину. Досить складний процес вивчення мотивів злочину одночасно ускладнюється тим, що до цього часу немає методик (наукових і практичних), які давали б змогу виявляти мотиви, психологічний механізм злочинної поведінки.
Недостатність відповідних психологічних досліджень утруднює практичне використання рекомендацій щодо профілактики правопорушень. Вивчення мотивів антисуспільної поведінки пронизує багато напрямів діяльності правоохоронних органів і, що особливо важливо, дає змогу визначити ті конкретні заходи впливу, які співвідносяться з окремими мотивами або їхнім комплексом як основою злочинних проявів.
Велике значення у профілактичній діяльності має вивчення мотивів антисуспільної поведінки для прогностичних цілей. Систематизація й аналіз мотивів є необхідною базою для прогнозу можливих злочинних діянь стосовно вікового середовища, соціальної групи і - в окремих випадках - регіону.
Дослідження мотивів тих або інших антисуспільних проявів вимагає глибокого аналізу структури особистості. Найважливішим тут є аналіз потреб і спонукань особистості, її ставлення до прийнятих в її середовищі і самому суспільстві соціальних норм. Слід також ураховувати склад мікрогрупи, до якої ця особа тяжіє, наявність референтів, конформність та інші показники, які дають змогу розкрити причини антисуспільної поведінки, її мотивацію. Серед зазначених чинників особливе значення мають реакції на подразники, які багато в чому зумовлюють поведінку особи в конфліктних і стресових ситуаціях. Подібні прояви іноді спостерігаються в законослухняних осіб, які не мають антисуспільної спрямованості, однак у конфліктних ситуаціях ці особи діють як особи з явною антисуспільною настановою. При виявленні мотивів поведінки, що спричиняють антисуспільні дії, слід враховувати вплив на ту або іншу особу пануючих чи прийнятих у її середовищі тенденцій, напрямів, ідеалів. Такі характеристики спостерігаються у металістів, рокерів, інших представників неформальних молодіжних об'єднань, осіб, які сповідують вчення індуїзму, тощо. Негативізм як заперечення, опір, неприйняття традиційних моральних канонів і настанов - головне підґрунтя зазначених проявів. Однак їхня груба заборона, втручання, що заперечують прийняті певною частиною молоді «ідеали», можуть призвести не лише до конфліктних ситуацій, але і до різного роду антисуспільних учинків, аж до вчинення злочинів.
Вивчення мотиву взагалі і з метою попередження антисуспільної поведінки зокрема не повинно виходити із шаблонних юридично прийнятих уявлень: крадіжка - користь; убивство дружини, чоловіка - ревнощі; хуліганство - порушення громадського порядку тощо. Такі визначення найчастіше є наслідком поверхового розгляду діяння. Насправді ж мотивами вчинення таких дій можуть бути інші, зокрема прагнення показати свою «хвацькість», прагнення визволитися від тяжкої життєвої ситуації, бажання заслужити авторитет сильного або бути лідером у групі однолітків, показати свою перевагу над ними тощо.
Отже, внутрішні мотиви, що спонукають особу до вчинення протиправних дій, нерідко маскуються зовнішніми проявами, що неадекватно відображають мотиви дій. Саме ці обставини визначають необхідність глибокого вивчення структури особистості. Як відомо, великий вплив на формування особистості, у тому числі на вчинення нею антисуспільних учинків, справляє середовище, яке може розглядатися у двох напрямах: соціальне середовище (шкільний, інститутський, робітничий (виробничий) колектив, сім'я) і мікросередовище, в якому особа знаходить і проявляє свої інтереси, прагнення, потреби. Ці напрями можуть збігатися, але можуть і не збігатися, і тоді певне роздвоєння особистості позначається на формуванні її ідеалів, ціннісній орієнтації, ставленні до встановлених у суспільстві моральних і правових норм. З цього погляду вивчення мотивів антисуспільної поведінки дає досить повний матеріал, що дає змогу уявити не лише їхню сутність, але і ступінь виникнення, формування, прояву. Таке дослідження необхідне, оскільки містить у собі подвійне завдання - вивчення особистості шляхом вивчення впливу на неї середовища.
Формування мотиву похідне від комплексу формуючих умов, які поєднують соціальне середовище, мікросередовище й особисту інтерпретацію чинників, що впливають на особу. Складність цієї схеми визначає і складність психологічних характеристик мотивів злочинної поведінки, як і необхідність їхнього вивчення з метою попередження антисуспільних явищ. Важливе значення має також з'ясування причин впливу зовнішніх обставин на формування антисуспільної установки і її прояв у поведінці індивіда.
Причина будь-якої антисуспільної поведінки - суперечності між бажаннями, потребами особи і реальною, конкретною ситуацією, у якій вона повинна прийти до того чи іншого рішення. Виходом з такої ситуації у багатьох випадках є протиправна поведінка. Отже, у постановці і шляхах вирішення цієї проблеми у першу чергу потрібно акцентувати увагу на особистості у всьому різноманітті її характеристик, тобто на тому психологічному статусі, що інтегрує безліч соціальних і особистісних аспектів. Найбільш привабливим і практично значущим тут є питання про зовнішнє вираження внутрішньої структури особистості. Невідповідність зовнішньої поведінки внутрішнім настановам часто вводить в оману осіб, які вивчають особистість правопорушника і натикаються, з їхнього погляду, на парадокс між доброзвичайною поведінкою і раптовим антисуспільним проявом. Насправді ж така суперечність трапляється дуже рідко. Вивчення поведінки особи, яка вчинила злочин, показує, що в її «історії» подібного роду або близькі до нього прояви вже спостерігалися, і тому вчинення протиправних дій не є несподіваним, раптовим. Це орієнтує правоохоронні органи на більш ретельне з'ясування тих внутрішніх мотивів поведінки, що нібито суперечать зовнішнім проявам.
Проблема інтерпретації особою соціальних і моральних цінностей завжди вважалася складною, і її вирішення не може бути однозначним. Проте тут важливим є те, що об'єктом дослідження, а отже, його основною метою є особа з антигромадською поведінкою, її взаємовідносини з пануючими у суспільстві постулатами, вивчення впливу всіх формуючих чинників суспільного життя на особу, їхній попереджувальний ефект. У цьому складному комплексі одним з основних чинників є антиправова мотивація, яка є визначальною або складовою всієї системи криміногенної мотивації.
Деформованість правових уявлень у правопорушників проявляється насамперед у правовій неграмотності, неправильному ставленні до права і до виконання правових приписів69 . Цікавою з цього погляду є ще одна сторона формування антисуспільної поведінки. Особа може бути згодна з правовими приписами, однак ступінь їхнього засвоєння, а отже, і використання у тій або іншій ситуації може бути дуже низьким. Так, дослідженнями, проведеними під керівництвом О. Р. Ратінова, встановлено, що коефіцієнт згоди з правом у злочинців становить 0,62 %, а ступінь стійкого засвоєння правових вимог - 0,14 %70 . Можна припустити, що для законослухняних осіб ці коефіцієнти зростають, але розрив між ними, а отже, реальний ступінь їхнього використання досить низький.
Велике значення у психології профілактичної діяльності має рівень правової поінформованості населення. Правова поінформованість - необхідна передумова правової культури. Розглядаючи ланки правової культури, важливо враховувати, що знання правових гарантій і заборон не є ще правовою культурою. Вона стає дійовою лише у тому разі, якщо ці знання реалізуються у поведінці, тобто становлять ціннісно-мотиваційний рівень особи. Прояв низької правової культури є наслідком не лише правової непоінформованості, хоча вона є ще досить значною, але насамперед і відсутності тих ціннісних орієнтацій, що лежать в основі поведінки людини в процесі її спілкування, виконання соціальних функцій.
Певну роль у формуванні антисуспільних вчинків відіграє правовий нігілізм. Джерелами його є, по-перше, недостатня поінформованість щодо покарання за вчинене, по-друге, відсутність відомостей про міру покарання і її диференціацію відповідно до характеру вчиненого, по-третє, значний відсоток латентних злочинів, що залишаються нерозкритими, а отже, створюють ілюзію, а часто і реальне уявлення про безкарність вчинюваних протиправних дій. Щоб усунути такий нігілізм, необхідно ширше вести правову пропаганду, у тому числі кримінального законодавства, знання основних напрямів якого досить ефективно виконує функцію загальної превенції. В усіх напрямах діяльності правоохоронних органів і громадських організацій, пов'язаної з правовою пропагандою, важливим є також виховання ціннісно-нормативної настанови, що визначає нормальне функціонування особи у суспільстві.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Психологічна сторона попередження злочинів"
  1. § 2. Система юридичної психології
    психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного
  2. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулювали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов,
  3. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
    психологічних показників, що дає можливість вивчати й виділяти у самостійні галузі знання такі науки, як інженерна, військова, космічна, медична психологія, психологія праці, мистецтва, спорту тощо. Досліджуючи закономірності психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною належністю (за необхідності або за покликанням), ми виявляємо її особливості, що сприяють, з одного боку, пізнанню
  4. Стаття 11. Поняття злочину
    психологічної тощо), як правило, здійснюється у межах судової дискреції без урахування вказаних критеріїв. Однак в останньому випадку при визначенні істотності шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна, враховуються такі додаткові об'єктивні ознаки, як спосіб, місце, час, засоби, обстановка вчинення злочину, які можуть бути, а можуть і не бути включені до складу конкретного злочину як його
  5. ПЕРЕДМОВА
    психологічної науки, використання її рекомендацій у різних сферах людської діяльності. У системі наукових знань, що сприяють удосконаленню правозасто-совчої діяльності, важливе місце посідає юридична психологія. Це особлива наука, що вивчає пси-хологічні закономірності у системі «людина - право», і спрямована на їх оптимальне використання. Широкі аспекти пізнання особливостей юридичної практики
  6. § 1. Предмет юридичної психології
    психологічної структури окремої особистості. Вивчення ж психологічних закономірностей сприяє оптимальному регулюванню діяльності людини, становленню такої її наукової організації, що визначає високий рівень виробництва і соціальних відносин. Кожна галузь праці має притаманні саме їй риси, що певною мірою впливають на характер відносин людей у процесі конкретних трудових операцій і розкривають
  7. § 2. Система методів юридичної психології
    психологічної і тактичної позиції особи, встановлення психологічного контакту, обрання власної позиції особи, яка здійснює розслідування або судовий розгляд. Метод спостереження в діяльності з виконання покарань має дві сторони - наукову і практичну. Наукова передбачає збирання і реєстрацію матеріалів, необхідних для дослідження закономірностей людської психіки в умовах відбування покарання,
  8. § 1. Психологія огляду місця події
    психологічного пошуку («пливучий силует», за В. І. Поповим). «Пливучий силует» можна розглядати як перманентну модель, точній конструкції якої сприяють аналіз і оцінка виявленого в процесі огляду. Така модель ще не є версією, а відіграє підготовчу роль на шляху до її формування і побудови. Однак «пливучий силует» як динамічна модель має певну реальність, оскільки його окремі фрагменти як основи
  9. § 2. Психологія допиту
    психологічним процесом спілкування осіб, які беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит - це процес передачі слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію чи пов'язані з нею обставини і особи. Мета допиту полягає в отриманні інформації, що сприяє встановленню істини у справі. Тут
  10. § 5. Психологія відтворення обстановки й обставин події
    психологічної характеристики слідчого експерименту як окремої слідчої дії. До неї в першу чергу належать питання про необхідність проведення експерименту і прогнозування його результатів. Необхідність проведення експерименту випливає з аналізу наявних у справі доказів, що формують певну версію. Можливість дослідження припущення, що виникло, шляхом слідчого експерименту передбачає обов'язкову