Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Психологічні наслідки злочину

Здійснення будь-якої дії пов'язане зі змінами психологічного стану особи, який певною мірою впливає на її психологічну структуру. Найбільш значущі у цьому аспекті є зміни, обумовлені вчиненням протиправних діянь. Незвичність вчинюваного призводить до сильного перенапруження психіки індивіда, яке може бути короткочасним або досить тривалим і в цьому випадку переростає у стійкі зміни психологічної структури особистості.
Психологічні стани, викликані виконанням будь-якого виду діяльності, мають свої особливості, але загальним для всіх наслідків діяльності людини є спад психічного напруження, пов'язаний із задоволенням тих потреб, що є спонукальними причинами при виконанні певних дій. Однак при вчиненні протиправних дій звичайний стан зняття напруження і психічне задоволення не набувають загальноприйнятого характеру. Якщо задоволення заздалегідь планованої чи ситуаційної потреби пов'язане з протиправною діяльністю, психічне напруження різко підсилюється, що обумовлено не лише самою протиправністю дій, але і тими психічними перевантаженнями, що ними викликані (небезпечністю їхнього виконання, страхом викриття, стресовими станами, які спричиняють вчинення дій, не властивих людині в звичайній обстановці, та ін.). Психічні перевантаження, таким чином, пов'язані з двома взаємовизначальними чинниками: оцінкою емоційного впливу вчиненого і встановленням протиправності вчинюваних дій, тобто соціальною значущістю злочину.
Ці чинники впливають на усвідомлення індивідом вчинених ним дій у плані їхньої невідповідності існуючим у суспільстві моральним і правовим настановам і формують в особи почуття винності або інші почуття, викликані викривленим уявленням про значущість учиненого. Викривлене уявлення, що виявляється в браваді або у впевненості щодо правильності і правомірності вчиненого, має своїм джерелом дефекти у соціалізації особистості, а в окремих випадках - і правову непоінформованість індивіда. Однак у всіх ситуаціях наслідком злочину є конфлікт із суспільством, його моральними і правовими настановами, який спричиняє психічний стан розгубленості, страху, розпачу, ізоляції. Почуття провини посилюється можливістю викриття і пов'язаною з ним утратою колишніх суспільних і особистих зв'язків. Сильний емоційний вплив цих почуттів і їхня тривалість створюють передумови для появи стійкого психічного стану (домінанти), у якому саме ці почуття переважають. Під їхнім впливом індивід позбавляється колишніх психічних якостей і здобуває нові, негативна спрямованість яких призводить до зниження активної психічної діяльності, втрати інтересів, депресивного стану. Іноді прагнення вийти з такого стану індивід компенсує діями, що виправдовують учинене ним, протиставляє себе як виняткову у власній інтерпретації персону іншим особам. Психічне напруження в особи, яка вчинила злочин, посилюється у період, що передує його виявленню і викриттю. Це пов'язано насамперед з усвідомленням вини, страхом викриття і тією невизначеністю, у якій якийсь час перебуває злочинець. Постійна спрямованість мислення індивіда щодо злочинної події, що поступово домінує в його психіці, виражається і в зовнішніх проявах: прагненні говорити про подію, цікавитися будь-якою інформацією про цей злочин, оцінювати вчинене ним з позиції інших осіб, у тому числі тієї референтної групи, до якої злочинець тяжіє, тощо. Водночас подібні прояви помітні й в інших діях злочинця, зокрема в його намірі побувати на місці події, взяти наявні там і поки що не виявлені слідством предмети чи документи, вжити всіх заходів, щоб уникнути викриття, тощо. У ряді випадків поява індивіда на місці вчинення злочину викликана бажанням відновити в пам'яті минулі події, перевірити емоційний вплив на нього обстановки, а також ступінь своєї адаптації до вчиненого як подразника, що порушує нормальний психологічний режим суб'єкта. Це «тяжіння» до місця злочину пояснюється необхідністю зняти емоційне напруження і пов'язані з ним прояви психічної активності.
Коли злочин тривалий час залишається нерозкритим, у злочинця поступово формується настанова на безкарність і, отже, створюються умови для вчинення подібних дій у майбутньому. Зовнішні прояви такого стану можуть наростати, виражаючись у формі відвертого цинізму, хвастощів, жорстокості, нехтування нормами моралі і правовими заборонами (при вчиненні вбивства, розбійного нападу, хуліганських дій, зґвалтування). Усвідомлення злочинцем своєї безкарності спричиняє негативне ставлення до правових розпоряджень, формує відверто антисоціальну настанову. Остання є передумовою, що підсилює мотиви злочинної діяльності і стимулює спроби індивіда задовольняти власні потреби способами, які суперечать нормам моралі. У психіці суб'єкта наростають процеси, що штовхають його на вчинення нових злочинів, притупляється почуття відповідальності і страху перед покаранням, створюється враження ординарності вчинюваних ним злочинних дій, що різко змінює його психологічний статус. Зовнішні прояви антисоціальної настанови, яка сформувалася в індивіда, виявляються в зневажливому ставленні до власних дій, необережності, нерозбірливості у засобах досягнення злочинних цілей, відсутності дій, спрямованих на приховування злочину. Зовнішня байдужість до наслідків учиненого відповідає внутрішній структурі особистості, що втрачає свою цілісність, вольові якості та інші характерологічні риси. Так, у випадку такої поведінки при огляді місця події можна знайти численні сліди і речові докази, що свідчать про непродуманість дій злочинця, ігнорування ним можливостей, що у цей момент створюються для його виявлення. Сказане однаковою мірою стосується всіх злочинів, незалежно від їхнього характеру. Наприклад, при вчиненні вбивства злочинець залишає на місці ніж, пістолет; крадіжки - знаряддя злому; при заволодінні майном шляхом зловживання службовим становищем - документи, що відображають злочинний характер дії. Такі наслідки злочину на відміну від допущених промахів у підготовчих діях підтверджують відверту зневагу злочинця до тих обставин, що свідчать про його винуватість і характер злочинної діяльності.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Психологічні наслідки злочину"
  1. Запитання для самоконтролю
    психологічні наслідки злочину? 3. Чи можна говорити про особу злочинця? 4. Як класифікуються злочинні типи? 5. Які є категорії
  2. § 2. Система юридичної психології
    психологічні основи формування антисоціальної настанови, психологічну структуру злочину, діагностику виникнення і розвитку груп антисоціального напряму. Цей розділ охоплює також вивчення психологічної сторони профілактичної діяльності в її загальносоціальному аспекті й попередження злочинів. Існуючі форми і методи профілактичної діяльності потребують удосконалення на основі аналізу практики
  3. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
    психологічні стани особи (дослідника) в багатьох характеристиках збігаються так само, як збігаються ступінь складності розв'язуваних розумових завдань, використання професійної інтуїції, психічне напруження в прагненні досягти мети. Пізнавальний характер правозастосовчої діяльності в психологічному аспекті є надзвичайно складним. Це пояснюється головним чином тим, що ця діяльність вимагає не
  4. § 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми
    психологічні особливості його учасників. Психологічна сумісність, особливості темпераменту і характеру дають можливість використовувати їх з організаційною метою. Організаторська сторона діяльності передбачає насамперед ініціативу як здатність об'єднувати осіб для реалізації висунутої ідеї, вирішення завдання. Ініціатива також є необхідною передумовою для визначення окремих завдань і виявлення
  5. § 3. Психологічні основи доказування
    наслідку, сутності і явища, загального й окремого, тотожності і відмінності дають змогу встановити об'єктивну істину. Розглядаючи різноманітну інформацію, слідчий або суддя аналізує її, встановлює причинні зв'язки із досліджуваними фактами, синтезує й оцінює отримані результати, визначаючи їхнє доказове значення. Будуючи версії, виявляючи їхнє підтвердження чи спростування, слідчий або суддя
  6. § 1. Психологія огляду місця події
    психологічні та інші ознаки даної особи, важливі для його виявлення й ідентифікації. Ця система охоплює не лише психологічні, а й правові, соціально-демографічні, криміналістичні ознаки. Головне в психологічному портреті те, що він відображає внутрішні, психологічні, а також поведінкові ознаки людини. Це один із різновидів розумових моделей. Його основна функція - бути засобом розшуку, виявлення
  7. § 2. Психологія допиту
    психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик. Вони застосовуються не в повному обсязі, а відповідно до тієї схеми, що є для слідчого найбільш прийнятною в даній ситуації. Наприклад, спостереження, що використовується для діагностики психологічного статусу особистості (типу темпераменту - реакції на подразник, рис характеру індивіда),
  8. § 5. Психологія відтворення обстановки й обставин події
    психологічні явища, пов'язані з проведенням будь-якого експерименту, у тому числі такого, де виявляються суб'єктивні якості особи, можуть уплинути на його хід і результати. Наприклад, очікування явища, що спостерігається в експерименті, психологічно готує особу до його сприйняття, тому тут можуть мати місце ілюзії, пов'язані зі спостереженням того, чого немає насправді, а також із передчасною
  9. § 6. Психологія обшуку
    наслідків психологічного впливу. Рефлексивне управління. Рефлексивне управління як імітація мислення іншої особи й обрання індивідом у зв'язку з цим певного напряму власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов'язана із вчиненням злочинів. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевненістю особи у тому, що вони будуть об'єктами
  10. § 1. Поняття і компетенція судово-психологічної експертизи
    психологічні особливості давати правильні показання, може бути призначена судово-психологічна експертиза. Зазвичай така судова експертиза призначається щодо неповнолітніх. Приводами до її призначення можуть бути неадекватність поведінки неповнолітніх щодо їх вікових характеристик, примхливість мотивації вчинених ними вчинків, неправильна, незвична інтерпретація звичайних обставин і фактів,