Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Психологічна структура злочину

Злочин - це акт, у якому виявляється складна взаємодія соціальних, економічних, психологічних та інших чинників. Серед соціальних чинників вчинення злочину важливе місце посідають причини, що формують антигромадську спрямованість особи, її соціальні дефекти. Соціалізація особистості як процес пристосування свідомості людини до соціальних умов передбачає сприйняття світогляду, засвоєння знань, досвіду, моральних критеріїв, що характеризують суспільство. Міра цього сприйняття і засвоєння виражає ступінь соціалізації особистості, тобто свідоме виконання нею усіх вимог суспільства. У соціалізації особистості переважають соціальний контроль, сприйняття соціального досвіду, структура спілкування, виконання соціальних функцій. Однак у процесі цієї соціалізації можуть спостерігатись різні дефекти, обумовлені перекрученим сприйняттям соціального досвіду, впливом антигромадських установок, особистісною соціальною спрямованістю. Такого роду відхилення впливають і на психологічну структуру особистості, що виражається у вчиненні кримінально караних діянь. Психологічні чинники вчинення злочину діють не ізольовано, а разом із соціальними, у процесі утворення дефектів у соціалізації особистості.
Негативні особистісні якості є насамперед наслідком дефектів соціалізації, які виявляються в умовах виховання, адаптації до середовища, видозмінення структури потреб, розуміння і виконання обраної індивідом соціальної ролі. Таким чином, дослідження протиправної поведінки пов'язане з вивченням тих дефектів соціалізації особистості, які спричинили їхню реалізацію.
Кожне суспільство контролює встановлені ним правові й етичні норми поведінки щодо своїх членів. Особа, усвідомлюючи поставлені до неї вимоги, виробляє в собі такі якості, які солідарні з вимогами соціального контролю і забезпечують соціалізацію особистості у повному обсязі. Але соціальний контроль не завжди є досить ефективним, тому що його дія нерідко спричиняє негативне ставлення окремих індивідів до загальноприйнятих форм і систем заборони. Це зумовлено як об'єктивними причинами (особа перебуває поза межами соціального контролю), так і суб'єктивними якостями особистості (постійним проявом негативних якостей). Соціальний контроль впливає і на інші напрями соціалізації особистості, наприклад, соціальний досвід, спілкування.
У соціалізації особистості велике значення має соціальний досвід як здатність існувати і діяти у суспільстві, виконувати певні соціальні функції. Соціальний досвід людина здобуває протягом усього життя за допомогою тих ситуацій, які зумовлюють її діяльність і поведінку. Цей досвід складається з декількох компонентів, що визначають його характеристику: а) виховання в сім'ї і навчальних закладах; б) спілкування в мікроколективах; в) досвід власної діяльності; г) сприйняття стороннього досвіду шляхом одержання інформації через радіо, телебачення, кіно та інші засоби інформації (канали). Існуючі тут дефекти, які суб'єктивно сприймаються особою як негативно значущі для неї, спричиняють створення передумов для формування антигромадської установки як реальної основи вчинення протиправних дій.
У соціалізації особистості важливе значення надається спілкуванню як засобу передачі соціальних і особистісних цінностей. Спілкування активізує такі якості особи, які необхідні для її повноцінного функціонування у суспільстві. Різноманіття спілкування, його позитивна спрямованість сприяють високій соціалізації індивіда, стимулюють його духовне збагачення. Спілкування здійснюється через безліч каналів і має різні прояви. Найбільш інтенсивно воно відбувається в мікроколективах, у яких живе і діє певна особа і де формуються її інтереси і потреби. Мікроколективи впливають на ступінь і спрямованість соціалізації особистості, сприяючи тим самим виробленню у неї того або іншого світогляду і набуттю соціального досвіду. Тому соціальна характеристика мікроколективу визначає становлення позитивних чи негативних властивостей особистості. Дефекти соціалізації спостерігаються у багатьох випадках. Серед них можна виділити найбільш типові: а) мікроколектив має антисоціальну спрямованість; б) мікроколектив не має позитивної структури у зв'язку з ненаявністю керівника; в) мікроколектив сформований з осіб з антигромадською установкою; г) вплив мікроколективу на своїх членів такий значний, що пригнічує їхні особистісні тенденції й спрямування (залякування). В останньому випадку особливо важливо враховувати роль так званих неформальних груп, які виникають стихійно, на основі спільності антисоціальних інтересів. Перебування у таких групах може призвести до появи в особистості соціально-психологічних дефектів як наслідку негативного впливу на її психіку настанов того мікроколективу, в якому вона перебуває.
Розвитку дефектів у спілкуванні сприяє і негативна спрямованість самої особи, обумовлена її потребами і способами їхнього задоволення, що породжують загальне негативне ставлення до системи спілкувань. Розпад цієї системи веде до десоціалізації особистості, посилює її негативні якості і нахили, що, як правило, спричиняє вчинення протиправних дій.
Поряд з переліченими елементами у структурі соціалізації особистості особливе місце належить виконанню нею соціальних функцій і, як наслідок, дефектам, що виникають у зв'язку з цим. Різні соціальні функції, що обираються особою чи обумовлені для неї суспільством, примушують її виконувати ряд дій, які вимагають спеціальних знань, навичок, форм спілкування з людьми, вироблення певних психічних якостей (керівника, підлеглого, активіста, скептика тощо). Активне виконання індивідом тієї або іншої функції можливе лише у тому разі, якщо він усвідомлює її соціальну й особистісну значущість.
Виконання індивідом тієї або іншої соціальної функції визначається його психічними властивостями, що можуть бути як позитивними, так і негативними. Вплив останніх на поведінку особи спричиняє дефекти, пов'язані з різноманітними порушеннями, які нерідко переростають у протиправні дії.
Зазначимо, що виконання тієї або іншої соціальної функції (ступінь відповідальності, розуміння наслідків прийнятих рішень та ін.) може впливати на формування психічних якостей особистості, у тому числі негативних, коли для цього існують певні умови. До них у першу чергу належать відсутність в індивіда достатніх знань про сутність і значущість виконуваної ним функції, іншими словами - невідповідність рівня його компетенції цій функції, а також психофізичні властивості (поганий зір чи слух, уповільнена реакція на подразник), що не дозволяють виконувати її належним чином. Поява дефектів може бути викликана і негативним ставленням особи до соціальної функції і наслідків її здійснення (функція виконується формально, немає інтересу до її завдань і методів реалізації, індивід помилково уявляє її значущість). Негативне ставлення до виконуваної функції впливає на психологічну структуру особистості, викликаючи певні наслідки, наприклад, відсутність ініціативи чи належної організованості, недбалість, неуважність тощо. Це створює передумови для виникнення конфліктних відносин, що, у свою чергу, спричиняє формування таких властивостей особистості, як дратівливість, грубість, прагнення панувати тощо, які нерідко сприяють протиправним діям.
Розглянуті дефекти соціалізації особистості у певних умовах можуть спричинити її соціальну деградацію, при якій спостерігається порушення структури потреб, викривлене уявлення про їхній обсяг, відсутність суспільно значущих інтересів, небажання виконувати соціальні функції. Деградація індивіда або властиві йому окремі соціально-психологічні дефекти можуть призвести до протиправної спрямованості, що виражається в тому, що особа: а) негативно проявляє себе в конфліктних ситуаціях і створює їх там, де вони, як правило, не виникають самі собою; б) сприяє формуванню антисоціальної установки в інших індивідів; в) вчиняє протиправні дії, злочини; г) активізує і розширює діапазон своєї злочинної діяльності. Дефекти соціалізації особистості, які створюють передумови для протиправної спрямованості, нерідко виражаються у вчиненні різного роду злочинів, характер яких залежить від середовища, де індивід виконує свої соціальні функції, його інтересів, психологічних нахилів і властивостей, а також ситуації, яка сприяє вчиненню антигромадських діянь.
Психологічна структура злочину формується з компонентів, що передують злочинному прояву. Це дає змогу при аналізі злочинної діяльності простежити і виявити джерела її становлення, а також причини, що породжують подібні явища. Водночас у структуру злочину входять й інші елементи, які за своєю характеристикою належать до власне злочинної поведінки. Серед них найбільше значення у психологічному плані мають мотив і мета вчинення злочину.
Мотив як елемент психологічного механізму злочинного діяння, як і дії взагалі, виражає ставлення особи до предмета чи об'єкта, який є метою дії. При здійсненні будь-яких дій особа керується певними спонуканнями, мотивами, що є відображенням у психіці потреб і інтересів індивіда. Значущість мотиву впливає на зміст дії і її змістовну сторону. У динаміці злочинної поведінки мотиву належить одне з важливих місць.
Відомі різні підходи до визначення мотиву злочинної поведінки. Заслуговує на увагу визначення такого мотиву як актуальної потреби, яка задовольняється способом, забороненим кримінальним законом (А. Ф. Зелінський).
Мотив - досить складна психологічна структура (ідеально-розумова модель), що конструюється у певній взаємообумовленій послідовності, яка передбачає кілька стадій: усвідомлення мети і мотиву дії, боротьба мотивів, прийняття рішення, визначення форм і засобів його реалізації. На стадії підготовки злочинного діяння починається формування мотиву як спонукання, яке має перетворитися на вольову енергію людини, необхідну для реалізації поставленої мети. У цій якості мотив є розумовою моделлю спонукання, яка переслідує досягнення певної мети. Мотив формується неоднозначно, спонукання визначається безліччю впливів - моральних, корисливих, захисних, агресивних та ін. Тому під час обговорення мотивів будь-якої дії, у тому числі злочину, різні «за» і «проти» зважуються з усіх особистісних і суспільних позицій, і таке обговорення становить боротьбу мотивів, у якій перемагають мотиви, найбільш значущі для тієї чи іншої особи. В обговоренні мотивів, яке у психології має назву мотивації, велике значення мають вольові прояви, які впливають на швидкість прийняття рішення з вибору мотиву. Обрання мотиву, що суперечить праву і моральним принципам, є підставою для прийняття рішення про вчинення злочину, в якому відобразилися мотиви, що конкурують з доводами обов'язку і розуму. Тут найбільш примітним є те, що рішення приймається в різних ситуаціях, які визначають психічний стан особи і проміжок часу, необхідний для його остаточного формулювання. У цьому аспекті за типовими структурами прояви злочинної поведінки ситуації бувають звичайними й екстремальними. Залежно від них, а також від психічного стану особи, рішення приймається в різні проміжки часу, а також з різним ступенем мотивації, а в окремих випадках - і безмотивно. Так, злочини такого характеру, як привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, звичайно виключають екстремальні ситуації, які потребують високого психічного напруження. Вони, як правило, вчиняються у стані достатньо обґрунтованого розрахунку, у тривалі проміжки часу, необхідні для обмірковування й прийняття рішення. Злочини, вчинені в екстремальних ситуаціях, де спонукання забарвлене емоційно-стресовими станами, зумовлені рішеннями, що приймаються в короткий час, у стані сильного збудження, де формування мотиву ґрунтується на імпульсивних проявах. Такі рішення характерні для вбивств у стані сильного душевного хвилювання, хуліганських проявів, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Від названих факторів залежить і остання стадія формування мотиву - визначення форм і засобів його реалізації, які виявляються в обранні способів вчинення злочину або пошуку засобів (знарядь), що сприяють його вчиненню.
Якщо мотиваційний етап злочинної поведінки закінчується прийняттям рішення, то етап практичного здійснення є перетворенням рішення на дію. Тут психічна енергія індивіда спрямована на активну діяльність з виконання прийнятого рішення, досягнення поставленої мети. У процесі досягнення мети психічна активність може бути різною: досить високою і цілеспрямованою; характеризуватися нерішучістю, що викликається сумнівами у необхідності прийнятих дій; цілком угасати під впливом різного роду впливів - зовнішніх і внутрішніх (усвідомлення непотрібності, протиправності вчинюваних дій). Психічний стан у процесі реалізації злочинного наміру включає елемент прогнозування його наслідків.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Психологічна структура злочину"
  1. § 2. Система юридичної психології
    психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного
  2. § 1. Предмет юридичної психології
    психологічної структури окремої особистості. Вивчення ж психологічних закономірностей сприяє оптимальному регулюванню діяльності людини, становленню такої її наукової організації, що визначає високий рівень виробництва і соціальних відносин. Кожна галузь праці має притаманні саме їй риси, що певною мірою впливають на характер відносин людей у процесі конкретних трудових операцій і розкривають
  3. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулювали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов,
  4. § 1. Пізнавальна функція методів юридичної психології
    психологічних дослідженнях дало змогу пояснити процеси і явища людської психіки з позицій теорії пізнання. Використання методу пізнання передбачає наявність методів, властивих кожній науці, в яких виявляється загальний метод. Тут співвідношення загального і окремого виявляється в тому, що загальне (діалектичний метод) відображається в окремих методах конкретної науки відповідно до її
  5. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
    психологічних показників, що дає можливість вивчати й виділяти у самостійні галузі знання такі науки, як інженерна, військова, космічна, медична психологія, психологія праці, мистецтва, спорту тощо. Досліджуючи закономірності психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною належністю (за необхідності або за покликанням), ми виявляємо її особливості, що сприяють, з одного боку, пізнанню
  6. § 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми
    психологічної структури й обраної професії. Професійні функції формують психічні якості особистості, підпорядковуючи їх вимогам, які пред'являються до тієї чи іншої сфери людської діяльності. Тому кожен суб'єкт, що виконує правоохоронну роботу, повинен свідомо удосконалювати свої психічні якості, аналізувати їхній стан щодо обраної ним професії. Велике значення у цьому аспекті має розуміння
  7. § 3. Психологічні основи доказування
    психологічному аспекті розумовий процес слідчого або судді є процесом вирішення складних завдань, що пов'язано із певними творчими зусиллями. Не завжди поставлені завдання можуть бути вирішені на основі лише наявних вихідних даних. Тому їхнє вирішення вимагає творчого уявлення, яке породжує припущення, що допомагають усунути відповідні прогалини. Джерелами такого уявлення є минулий досвід, знання
  8. § 2. Психологія допиту
    психологічним процесом спілкування осіб, які беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит - це процес передачі слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію чи пов'язані з нею обставини і особи. Мета допиту полягає в отриманні інформації, що сприяє встановленню істини у справі. Тут
  9. § 4. Психологія пред'явлення для впізнання
    психологічних характеристик кожний із елементів має певну специфіку, що зумовлена його сутністю. Аналіз психологічних характеристик перших двох елементів схеми передбачає дослідження питань сприйняття зовнішності людини або сприйняття інших об'єктів, а також повідомлення про сприйняте у процесі допиту, що передує впізнанню. У літературі з психології доволі чітко визначені дві форми сприйняття
  10. § 5. Психологія відтворення обстановки й обставин події
    психологічної характеристики слідчого експерименту як окремої слідчої дії. До неї в першу чергу належать питання про необхідність проведення експерименту і прогнозування його результатів. Необхідність проведення експерименту випливає з аналізу наявних у справі доказів, що формують певну версію. Можливість дослідження припущення, що виникло, шляхом слідчого експерименту передбачає обов'язкову