| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань |
||
|
Під виконанням зобов'язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем. За своєю юридичною природою дії з виконання зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій з виконання застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів. Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям предмета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, договором, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язання) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у ЦК УРСР закріплені лише стосовно грошових зобов'язань (статті 167-170). Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання. Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання1 Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося. Так, одні автори вважали, що реальне виконання - складова належного 1 Цивільне право. - 4.1. - С. 164. 6 виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання - одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання1. Іншу позицію з цього питання займав А. В. Венедиктов, який, навпаки, вважав, що належне виконання - це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції2. О. С. Іоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання - виконання у натурі3. Найбільш прийнятною у цьому питанні є позиція М. І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання - це різноплощинні явища. У першому виявляється суть виконання як вчинення певної дії, у другому - якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання)4. З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою, втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки і може задовольнити інтерес у повному обсязі. За таких обставин новий ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься5. У ЦК України (ст. 528) загальні умови виконання'зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі (реально), але й належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкрес- Краснов Н. Й. Реальнеє исполнение обязательств между социалистическими организациями. - М., 1959.- С. 16. Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. - М., 1954.- С. 164. Иоффе О. С. Обязательственное право. - С. 64. Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. - М., 1997. - С. 336. Сибільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов'язання у проекті нового Цивільного кодексу України // Українське право. - 1997. - Число 1. - С. 72. 6 лено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов'язання. Не припускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або його одностороння зміна, за винятком випадків, передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань" |
||
|
||