| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та види інтелектуальної власності |
||
|
Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом котрої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання і належної охорони результатів творчої діяльності (об'єднаних у понятті "інтелектуальна власність") для темпів соціального та промислового розвитку. В Україні цей інститут фактично переживає період свого становлення, оскільки радянська доктрина цивільного права ґрунтувалася на визнанні та регулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій як таких, що мають, головним чином, відносний (зобов'язально-правовий), а не абсолютний характер. Відповідно, у радянському законодавстві не вживався такий термін як "інтелектуальна власність". Вперше він був використаний в останні роки існування СРСР - у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність в СРСР". Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містив спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі був прийнятий 21 квітня 1993 р. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (діє в редакції Закону від 17 січня 2002 р.). Можна вважати, що саме він іаклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, та у ст. 54 Конституції, котра гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю. Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: Закон "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", а також закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; "Про племінну справу в тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.). До таких актів також належить Закон "Про авторське право і суміжні права", а також закони України від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію"; від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю" (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р.); від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу"; від 5 листопада 1997 р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та інші. Тією чи іншою мірою стосуються інтелектуальної власності закони України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію"; від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 12 січня 2006 р.); від 5 червня 1997 р. "Про видавничу справу"; від 7 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників та творчі спілки"; від 13 січня 1998 р. "Про кінематографію"; від 23 грудня 1998 р. "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність"; від 16 червня 1999 р. "Про охорону прав на зазначення походження товарів" та ін. У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга 4, яка розміщена відразу за книгою 3 "Право власності та інші речові права", чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічну значимість інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права . Перед тим, як визначити поняття інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності, слід зазначити, шо саме по собі поняття "інтелектуальна власність" поки що потребує доопрацювання. Недосконалість його полягає в тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридично за допомогою документів, що гарантують майнові права. При цьому майнові стають реальністю лише завдяки залученню їх у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій і процесів матеріального виробництва. Тільки в результаті названої сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності . Таким чином, з одного боку наголошується на значенні врахування тієї обставини, що суттю інтелектуальної власності є те, що вона стосується інтелектуальної, творчої діяльності, а з іншого, - не менш рішуче вказується на значення її легітимації: результати творчої діяльності стають об'єктом правового регулювання тільки тому, що такими їх визнає закон. Тобто, хоча кожна інтелектуальна діяльність за своїм характером і змістом є творчою, але не кожний результат творчої діяльності стає об'єктом права інтелектуальної власності. Об'єктом останнього визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону. Наприклад, вирішення технічного завдання є результатом творчого пошуку, але може не відповідати умовам патентоспроможності і, отже, не бути об'єктом права інтелектуальної власності. Таким чином, інтелектуальною власністю прийнято вважати лише ті результати інтелектуальної діяльності, яким закон надає правову охорону. З огляду на це, найпростіше визначити це поняття так: інтелектуальна власність - це власність на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона. Щодо поділу інтелектуальної власності на види існують розбіжності. Так, відповідно до міжнародних угод (конвенцій) результати інтелектуальної діяльності поділяють на 2 основні групи: 1) літературно-художня власність (сюди відносять твори літератури і мистецтва і в суміжних сферах); 2) промислова власність (охоплює всі результати творчості в галузі техніки). Інший підхід закладено у Модельному Цивільному кодексі для країн СНД. Він полягає в тому, що усі результати творчої діяльності поділяються на 3 групи: 1) об'єкти літературно-художньої власності; 2) об'єкти промислової власності; 3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Саме друга з наведених класифікацій була визнана виправданою і доцільною розробниками ЦК і закладена ними в основу концепції регулювання інтелектуально власності в проектах ЦК 1996 - 1999 рр., де книга 4 поділялася на 3 розділи з відповідними найменуваннями. Проте у ЦК такий поділ на розділи відсутній, а, відтак, питання про концепцію вітчизняного законодавства з цієї проблеми залишається відкритим. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття та види інтелектуальної власності" |
||
|
||