Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Л.В. Лазарєв. Правові позиції Конституційного Суду Росії, 2003 - перейти до змісту підручника

Постанови

1. Конституційне право на свободу та особисту недоторканність означає, що людина не може бути позбавлений волі і поміщений під варту в сваволі влади. Винесення постанови про обрання як запобіжного заходу взяття під варту завжди ущемляє право на свободу та особисту недоторканність незалежно від того, виконано чи не виконано це рішення. Не тільки реальні обмеження, але і виявити їх небезпека, насамперед загроза втратити свободу, порушують недоторканність особи, в тому числі психічну, чинять тиск на свідомість і вчинки людини.
Гарантією від довільних обмежень свободи та особистої недоторканності є право вимагати судової перевірки підстав для винесення рішень про взяття під варту. / Це ??право має поширюватися як на осіб, які утримуються під вартою, так і на осіб, які за наявності такого рішення реально не заарештовано / (Постанова Конституційного Суду від 3 травня 1995 року N 4-П у справі про перевірку конституційності статей 220.1 і 220.2 Кримінально -процесуального кодексу РРФСР у зв'язку зі скаргою громадянина В.А. Аветяна; пункт 5 мотивувальної частини).
2. При відсутності інших механізмів встановлення в законі фактичної заборони звертатися до органів судової влади за захистом від помилкових рішень у випадках, які не підпадають під ознаки пункту 4 частини другої статті 384 КПК РРФСР, означає для людини обов'язок підкоритися незаконному, необгрунтованого осуду. Позбавлення права оскаржувати таке засудження явно применшує гідність особи. Тим часом відповідно до статті 21 Конституції Російської Федерації "ніщо не може бути підставою для його приниження" (Постанова Конституційного Суду від 2 лютого 1996 року N 4-П у справі про перевірку конституційності пункту 5 частини другої статті 371, частини третьої статті 374 і пункту 4 частини другої статті 384 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку з скаргами громадян К.М. Кульнева, В.С. Лалуева, Ю.В. Лукашова і І.П. Серебренникова; абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
3. З невід'ємного права кожної людини на захист себе і своїх близьких, права кожної людини не свідчити проти самого себе і не бути примушений до дачі таких свідчень випливає, що як в частині 1, так і в частині 2 статті 51 Конституції Російської Федерації в число осіб, які звільняються від обов'язку давати свідчення, включаються ті, хто володіє довірчої інформацією, будь то в силу родинних зв'язків або за родом своєї професійної діяльності ... (Постанова Конституційного Суду від 20 лютого 1996 року N 5-П у справі про перевірку конституційності положень частин першої та другої статті 18, статті 19 та частини другої статті 20 Федерального закону від 8 травня 1994 року "Про статус депутата Ради Федерації і статусі депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації "; абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
4. Проголошене в статті 22 (частина 1) Конституції Російської Федерації право на свободу включає, зокрема, право не зазнавати обмежень, які пов'язані із застосуванням таких примусових заходів, як затримання, арешт, взяття під варту або позбавлення волі у всіх інших формах, без передбачених законом підстав, санкції суду або компетентних посадових осіб, а також понад встановлені або контрольованих термінів. Разом з тим, будучи невідчужуваним і що належить кожному від народження, право на свободу в силу статті 22 (частина 2) Конституції Російської Федерації може бути правомірно обмежено при арешті, ув'язненні під варту і утримання під вартою (Постанова Конституційного Суду від 13 червня 1996 року N 14-П у справі про перевірку конституційності частини п'ятої статті 97 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку зі скаргою громадянина В.В. Щелухіна; абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).
5. ... Із змісту приписи пункту 6 розділу другого Прикінцеві та перехідні положення "Конституції Російської Федерації / згідно з яким до приведення кримінально-процесуального законодавства Російської Федерації у відповідність до положень Конституції Російської Федерації зберігається колишній порядок застосування арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину / в його зв'язку зі статтею 22 Конституції Російської Федерації слід, що затримання як захід кримінально-процесуального характеру має здійснюватися лише в тому випадку, якщо така міра передбачена нині чинним кримінально-процесуальним законодавством. Затримання ж з інших підстав може бути здійснено тільки з дотриманням вимог статті 22 (частина 2) Конституції Російської Федерації ...
Адміністративне затримання як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення не може застосовуватися в справах про кримінальні правопорушення. В іншому випадку були б порушені принципи як кримінального (кримінально-процесуального), так і адміністративного (адміністративно-процесуального) законодавства.
Затримання як захід впливу, спрямована на боротьбу із злочинністю і на припинення злочинів, по суті є затриманням не « в адміністративному порядку ", ... тобто адміністративним (адміністративно-процесуальним), а кримінально-процесуальним (Постанова Конституційного Суду від 2 липня 1997 року N 11-П у справі про перевірку конституційності пункту" б "частини першої статті 1 Закону Республіки Мордовія від 20 січня 1996 року "Про тимчасові надзвичайні заходи по боротьбі зі злочинністю" у зв'язку зі скаргою громадянина Р.К. Хайрова; абзаци другий пункту 5, другий і третій пункту 6 мотивувальної частини).
6. Позбавлення громадянина можливості вдатися до судового захисту для відстоювання своїх прав і свобод суперечить конституційному принципу охорони гідності особистості (стаття 21 Конституції Російської Федерації), з якого випливає, що особистість у її взаєминах з державою розглядається як рівноправний суб'єкт, який може захищати свої права всіма не забороненими законом способами і сперечатися з державою в особі будь-яких його органів. Дана правова позиція висловлено Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 3 травня 1995 ... (Постанова Конституційного Суду від 2 липня 1998 року N 20-П у справі про перевірку конституційності окремих положень статей 331 і 464 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку з скаргами ряду громадян; абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини).
7. Передбачивши в абзаці другому пункту 6 розділу другого "Прикінцеві та перехідні положення ", що до приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність з конституційними положеннями зберігається колишній порядок арешту, тримання під вартою і затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, Конституція Російської Федерації тим самим зобов'язала законодавця протягом перехідного періоду, конкретні часові межі якого нею не визначались, внести зміни до чинного законодавства, з тим щоб норми про застосування арешту (взяття під варту) та утриманні під вартою лише на підставі судового рішення та про граничний 48-годинному терміні затримання особи до винесення судового рішення увійшли в якості обов'язкового елемента в механізм правового регулювання застосування заходів процесуального примусу ...
У випадках, коли право, для захисту якого необхідне прийняття закону, безпосередньо закріплено в Конституції Російської Федерації, виконання подібної обов'язку має здійснюватися якнайшвидшим чином. Дана правова позиція була сформульована Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 2 лютого 1999 ...
Як випливає з цієї правової позиції ... в зв'язку з тим, що після прийняття Конституції Російської Федерації пройшов значний термін , достатній не тільки для виконання законодавцем приписи абзацу другого пункту 6 розділу другого "Прикінцеві та перехідні положення" Конституції Російської Федерації про приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність з Конституцією Російської Федерації, а й для забезпечення його дії, змінюється конституційне значення перехідних положень, що містяться в Конституції Російської Федерації, оскільки тимчасові норми фактично стають постійно діючими і в такій якості порушують не тільки право, гарантоване статтею 22 Конституції Російської Федерації, а й проголошений нею принцип безпосередньої дії прав і свобод людини і громадянина (стаття 18).
/ Норми вводиться в дію з 1 липня 2002 КПК Російської Федерації про застосування арешту (взяття під варту) та утриманні під вартою лише на підставі судового рішення вводяться в дію лише з 1 січня 2004 року, отже, до настання зазначеного строку зберігається колишній порядок позасудового обмеження свободи та особистої недоторканності, що суперечить Конституції, не узгоджується з правовими позиціями Конституційного Суду з даного питання, несумісне з міжнародними зобов'язаннями Росії /.
... Положення статей 90, 96 , 122 і 216 КПК РРФСР, що допускають затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, на строк понад 48 годин і застосування як запобіжного заходу взяття під варту без судового рішення, ... а також всі інші нормативні правові положення, що допускають затримання до судового рішення на строк понад 48 годин, а також арешт (взяття під варту) і утримання під вартою без судового рішення з 1 липня 2002 року не підлягають застосуванню.
Федеральним Зборам належить негайно внести до законодавства зміни, з тим щоб забезпечити введення в дію норм, що передбачають судовий порядок застосування арешту (взяття під варту), утримання під вартою, а також затримання підозрюваного на термін понад 48 годин, з 1 липня 2002 року (Постанова Конституційного Суду від 14 березня 2002 року N 6 - П у справі про перевірку конституційності статей 90, 96, 122 і 216 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку з скаргами громадян С.С. Маленкін, Р.Н. Мартинова і С.В. Пустовалова; абзаци другий пункту 2, перший і другий пункту 3, перший і другий пункту 4 мотивувальної частини, пункти 1 і 2 резолютивної частини).
8. Конституція Російської Федерації, гарантуючи кожному право на свободу та особисту недоторканність (стаття 22, частина 1), разом з тим передбачає і можливість його обмеження федеральним законом в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави (стаття 55, частина 3). Заходи припинення служать зазначеним конституційно значимим цілям, якщо вони спрямовані на перешкоджання обвинуваченому в тому, щоб він міг сховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність. При цьому надлишковий або необмежене за тривалістю застосування заходів, пов'язаних з обмеженням прав, гарантованих статтею 22 (частина 1) Конституції Російської Федерації і пунктом 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, неприпустимо, а рішення про обрання запобіжного заходу, включаючи взяття під варту і підписку про невиїзд, може бути винесено тільки за умови підтвердження достатніми даними, що встановлюються відповідно до кримінально-процесуальним законом, підстав її застосування. / Така правова позиція висловлено Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 13 червня 1996 року і ряді визначень / (Постанова Конституційного Суду від 4 березня 2003 року N 2-П по справі про перевірку конституційності положень пункту 2 частини першої та частини третьої статті 232 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку з скаргами громадян Л.І. Батищева, Ю.А. Євграфова, О.В. Фролова і А.В. Шмельова; абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).
9. Обов'язок держави гарантувати захист прав потерпілих від злочинів, в тому числі шляхом забезпечення їм адекватних можливостей відстоювати свої інтереси в суді, випливає також з положень статті 21 (частина 1 ) Конституції Російської Федерації, згідно з якими гідність особистості охороняється державою і ніщо не може бути підставою для його приниження. Стосовно до особистості потерпілого це конституційний припис передбачає обов'язок держави не тільки запобігати та припиняти в установленому законом порядку які б то не було посягання, здатні заподіяти шкоду і моральні страждання особистості, а й забезпечувати потерпілому від злочину можливість відстоювати свої права і законні інтереси будь-якими не забороненими законом способами, оскільки інше означало б применшення честі і гідності особистості не тільки особою, яка вчинила протиправні дії, але і самою державою (Постанова Конституційного Суду від 24 квітня 2003 N 7-П у справі про перевірку конституційності положення пункту 8 постанови Державної Думи від 26 травня 2000 року "Про оголошення амністії у зв'язку з 55-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" у зв'язку зі скаргою громадянки Л . М. Запорожець; абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Постанови"
  1. Стаття 169. Виклад рішення
    Коментар до статті Непідписання рішення, ухвали суддею або одним із суддів , що розглядали справу, або підписання рішення, постанови не тими суддями, що зазначені в рішенні, постанові, є підставою для скасування рішення, поста-новлення в будь-якому випадку. Див, наприклад: Постанова Президії ВАС РФ від 19.04.2011 N
  2. Стаття 31.4. Приведення у виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення
      1. Постанова по справі про адміністративне правопорушення приводиться у виконання уповноваженими на те органом, посадовою особою в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими федеральними законами та прийнятими відповідно до них постановами Уряду Російської Федерації. 2. У разі винесення кількох постанов про призначення адміністративного покарання щодо
  3.  Стаття 31.6. Зупинення виконання постанови про призначення адміністративного покарання
      1. Суддя, орган, посадова особа, які винесли постанову про призначення адміністративного покарання, припиняють виконання постанови в разі приношення протесту на вступило в законну силу постанова у справі про адміністративне правопорушення до розгляду протесту. Про зупинення виконання постанови виноситься ухвала, яка при необхідності негайно направляється
  4.  Стаття 32.1. Виконання постанови про призначення адміністративного покарання у вигляді попередження
      Постанова про призначення адміністративного покарання у вигляді попередження виконується суддею, органом, посадовою особою, які винесли постанову, шляхом вручення або направлення копії постанови відповідно до статті 29.11 справжнього
  5.  Стаття 31.6. Зупинення виконання постанови про призначення адміністративного покарання
      1. Суддя, орган, посадова особа, які винесли постанову про призначення адміністративного покарання, припиняють виконання постанови в разі приношення протесту на вступило в законну силу постанова у справі про адміністративне правопорушення до розгляду протесту. Про зупинення виконання постанови виноситься ухвала, яка при необхідності негайно направляється
  6.  Стаття 307. Набрання законної сили постанови Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації та його опублікування
      Коментар до статті Постанова Президії ВАС РФ підлягає опублікуванню у журналі "Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації" і розміщується на сайті ВАС РФ. При цьому арбітражним судам слід мати на увазі, що з дня розміщення Постанови Президії ВАС РФ в повному обсязі на сайті ВАС РФ практика застосування законодавства, на положеннях якого заснована дане
  7.  Стаття 306. Зміст постанови Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації
      Коментар до статті Дотримання вимог до оформлення постанов Президії ВАС РФ забезпечує його законність, обгрунтованість і вмотивованість, які є умовами обов'язковості судових актів (ст. ст. 15, 16 АПК РФ). При цьому особливе значення мають мотиви прийнятого постанови (п. 9 ст. 306 АПК РФ) і висновки і рішення за результатами роз-гляду заяви (п. 10 ст. 306 АПК РФ),
  8.  Стаття 31.4. Приведення у виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення
      1. Постанова по справі про адміністративне правопорушення приводиться у виконання уповноваженими на те органом, посадовою особою в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими федеральними законами та прийнятими відповідно до них постановами Уряду Російської Федерації. 2. У разі винесення кількох постанов про призначення адміністративного покарання щодо
  9.  Стаття 32.1. Виконання постанови про призначення адміністративного покарання у вигляді попередження
      Постанова про призначення адміністративного покарання у вигляді попередження виконується суддею, органом, посадовою особою, які винесли постанову, шляхом вручення або направлення копії постанови відповідно до статті 29.11 справжнього Кодексу. Відповідно до Федерального закону від 27.06.2011 N 162-ФЗ з 1 січня 2013 року статтю 32.2 буде доповнена частиною
  10.  Стаття 31.7. Припинення виконання постанови про призначення адміністративного покарання
      Суддя, орган, посадова особа, які винесли постанову про призначення адміністративного покарання, припиняють виконання постанови у разі: 1) видання акта амністії, якщо такий акт усуває застосування адміністративного покарання; 2) скасування або визнання такими, що втратили силу закону або його положення, що встановлюють адміністративну відповідальність за скоєне; 3) смерті особи, залученого
  11.  Коментар до статті 30.8
      Див п. 1 коментаря до ст. 30.7. Рішення за скаргою на постанову (рішення) про призначення адміністративного покарання, рішення за скаргою на постанову про припинення провадження у справі про адміністративне правопорушення оголошуються які винесли їх суддею, посадовою особою негайно після їх винесення. Про осіб, які вправі подавати скаргу (заяву) на постанову (рішення) по справі,
  12.  Розділ VII. Виробництво, пов'язане з виконанням судових постанов і постанов інших органів
      Розділ VII. Виробництво, пов'язане з виконанням судових постанов і постанов інших
  13.  Стаття 31.7. Припинення виконання постанови про призначення адміністративного покарання
      Суддя, орган, посадова особа, які винесли постанову про призначення адміністративного покарання, припиняють виконання постанови у разі: 1) видання акта амністії, якщо такий акт усуває застосування адміністративного покарання; 2) скасування або визнання такими, що втратили силу закону або його положення, що встановлюють адміністративну відповідальність за скоєне; 3) смерті особи, залученого
  14.  Глава 13 Як оформляється адміністративне правопорушення
      Правопорушення оформляються чотирма різними способами, і навіть співробітники ГИБДД не завжди знають, в яких випадках, наприклад, виписується протокол і постанову, а в яких одне лише постанову. Хочеться нагадати, що протокол і постанова - це два принципово різних документи. Якщо інспектор склав протокол, то порушником ви ще не визнані і покарання Вам не призначено, але як
  15.  Варіант 4. Постанова без протоколу
      Якщо за порушення можливе покарання у вигляді штрафу, водій згоден з порушенням і сумою штрафу, то в цьому випадку процедура спрощується: протокол не складається, а відразу виноситься постанова. Раніше, до недавніх змін в Адміністративному Кодексі, такий документ називався «постанова-квитанція», т. к. спочатку передбачалося, що він повинен був складатися на місці порушення при
  16.  Стаття 401. Оскарження постанови суду
      (В ред. Федерального закону від 29.12.2010 N 433-ФЗ (ред. 06.11.2011)) 1. На постанову суду, винесене при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку, можуть бути подані апелля-ційних скарга або подання в порядку, встановленому главою 45.1 цього Кодексу. 2. При внесенні подання на постанову суду, відповідно до якого засуджений підлягає звільненню від