| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Правове становище особистості |
||
|
В основному законі досить чітко визначено, кому надаються закріплені ним права і свободи, на кого покладає-ються обов'язки: це - людина, кожен німець (тобто по суті громадянин ФРН). Особливістю конституції є поширення странение основних прав (свобод) і на вітчизняні юридичні особи, якщо по своїй суті ці права можуть бути до них застосовані (абз. 3 ст. 19). На першому плані в основному законі закріплені найважливіші принципи правого статусу особистості, громадянина: гідність людини, право кожного на вільний розвиток своєї особистості, рівність. У ньому чітко встановлено, що "гідність людини недоторканна. Поважати і захищати його - обов'язок будь-якої державної влади". І далі підкреслено, що "німецький народ тому вважає недоторканні і невідчужувані права людини основою всякого людського співтовариства, миру і справедливості на землі" (абз. 1 і 2 ст. 1). Принцип рівноправності в конституції ФРН зафіксований таким чином: по-перше, "всі люди рівні перед законом" (абз. 1 ст. 3), по-друге, "чоловіки і жінки рівноправні" (абз . 2 ст. 3). В акті чітко встановлено, що "нікому не може бути заподіяний збиток або надано перевагу за ознаками статі, походження, раси, мови, місця народження та спорідненості, віросповідання, релігійних чи політичних поглядів" (абз. 3 ст. 3). В основному законі також спеціально підкреслюється, що позашлюбним дітям в законодавчому порядку забезпечуються такі ж умови фізичного і розумового розвитку та їх положення в суспільстві, як і дітям, народженим у шлюбі (абз. 5 ст. 6); що "кожен німець має в кожній землі рівні громадянські права та обов'язки "(абз. 1 ст. 33), а також, що" кожен німець має рівний доступ до всякої державної посади "(у відповідності зі своїми схильностями, здібностями і професійною кваліфікацією - абз. 2 ст. 33) . Першочергова увага в основному законі приділено особистим, а також політичних прав і свобод; є в ньому і нор-ми, що закріплюють соціально-економічні та соціально-культурні права і свободи. Серед особистих прав і свобод - право кожного (тобто не тільки громадянина ФРН) на життя і фізичну недоторканність; непорушним свободи особистості; при цьому підкреслюється, що втручання в ці права допускається лише на підставі закону (абз. 2 ст. 2). Ще одне право - недоторканність житла; в конституції встановлено, що обшуки можуть бути дозволені тільки суддею, і що проникнення в приміщення і обмеження свободи дій проживає в ньому (і т.п.) можуть (за загальним правилом) мати місце тільки в ланцюгах захисту від загальної небезпеки або небезпеки для життя для окремих осіб, а також на підставі закону для запобігання безпосередньої загрози суспільній безпеці і порядку (в т.ч. для боротьби з епідеміями, охорони молоді, якій загрожує небезпека і т.д. - ст. 13). Основний закон гарантує і недоторканність таємниці листування, а одно поштового, телеграфної та іншої електрозв'язку, обмеження якої можливі тільки на підставі закону; при цьому встановлено, що якщо таке обмеження служить захисту основ вільного демократичного ладу, або існування Федерації або однієї з земель, а також забезпечення їх безпеки, то цей закон зможе встановити, що зацікавленій особі про такі обмеження не повідомляється, а замість судового захисту здійснюється контроль з боку спеціальних органів, що формуються народними представництвами (ст. 10). Основним законом гарантується також свобода пересування на весі федеральної території; обмеження цієї свобо-ди можливо лише законом або на основі закону, і тільки у випадках, коли у конкретної особи відсутня матеріальна ос-нова для його здійснення (в результаті чого виникли б особливі тяготи для суспільства) або коли такі обмеження необхідні для запобігання небезпеки, що загрожує основам вільного демократичного ладу Федерації або землі або їх існуванню, або для боротьби з небезпекою епідемій, для прийняття заходів проти стихійних лих і наслідків особливо тяжких катастроф , для захисту молоді від бездоглядності та запобігання злочинів (ст. 11). Конституція встановлює, що шлюб і сім'я знаходяться під особливою охороною держави, що турбота про дітей і їх виховання є природним правом батьків і найпершим їхнім обов'язком, що за їх виконанням держава здійснює нагляд; що кожна мати має право на захист і піклування суспільства. Разом з цим діти можуть бути відокремлені від сім'ї проти волі осіб, уповноважених на їх виховання, тільки на підставі закону, якщо такі особи не виконують своїх обов'язків або діти з інших причин перебувають під загрозою залишитися без нагляду (ст. 6). Великою своєрідністю відрізняються формулювання статті основного закону про військовий обов'язок, де встановлено, що чоловіки, які досягли 18-ти річного віку, можуть бути зобов'язані нести службу в збройних силах, федеральної прикордонної ної охорони або частинах цивільної оборони. Передбачена і можливість замінної (альтернативної) служби для тих, хто за мотивами совісті (віросповідання та ін.) відмовляється від військової служби зі зброєю в руках. У період стану обо-рони до громадянського обслуговування (тобто без зброї) санітарно-лікувальних закладів можуть бути (законом або на основі закону) залучені й жінки (ст. 12а). Основний закон проголошує також непорушним свободи віросповідання, совісті і свободи проголошення релі-гійних і світоглядних поглядів; гарантує безперешкодне відправлення релігійних обрядів і підкреслює, що ніхто не може бути примушений проти своєї совісті до військової служби зі зброєю (ст. 4). Він також спеціально підкреслює, що користування громадянськими і політичними правами, доступ до державних посад, а також права, придбані на державній службі, незалежні від сповідувані релігії, і що нікому не може бути заподіяний збиток унаслідок його прихильності або непріверженності до якого-небудь віросповіданням або світогляду (абз. 3 ст. 3). Основний закон встановлює широке коло політичних прав, проголошується право кожного вільно виражати і поширювати свою думку усно, письмово і за допомогою зображення, а також безперешкодно черпати інформацію із загальнодоступних джерел. Гарантуються також свобода друку і свобода інформації за допомогою радіо і кіно. Встановлено, що цензури не існує. Разом з тим записано, що межі цих прав визначаються нормами загальних законів, положеннями про охорону молоді та честі особистості (ст. 5). Гарантовано право всіх німців збиратися мирно і без зброї, без попередньої заяви або дозволу, при цьому передбачено, що для зборів під відкритим небом це право може бути обмежено законом або на основі закону (ст. 8) . Усім німцям надано право створювати союзи і суспільства; при цьому обумовлено, що об'єднання, цілі та діяльність яких суперечать кримінальним законам або спрямовані проти конституційного ладу або проти ідеї взаєморозуміння між народами, забороняються (ст. 9) . Основний закон також надає право кожному письмово звертатися індивідуально або спільно з іншими в компетентні установи або народні представництва з проханнями чи скаргами (ст. 17). Конституція не містить особливої норми в управлінні державою, проте в ній підкреслюється, що вся дер-дарчий влада виходить від народу, що ця влада здійснюється шляхом виборів і голосувань (через органи держави), що вибори в країні загальні, прямі, рівні, таємні і вільні (ст. 20, ст. 28, ст. 38). До соціально-економічних прав і свобод, закріпленим у конституції, відноситься право всіх німців вільно з-рати, професію, місце роботи, а також - заборона примусових робіт, крім випадків звичайної, загальної і різною для всіх публічної повинності; примусова праця допускається тільки при позбавлення волі за вироком суду (ст. 12). Сюди ж належить і право створювати об'єднання для охорони і поліпшення умов праці та економічних умов, гарантоване кожному і представникам всіх професій, причому конституція оголошує угоди, які прагнуть обмежити це право або утруднити його здійснення, недійсними, а спрямовані на це заходи - незаконними (абз. 3 ст. 9). Основний закон проголошує, що гарантуються власність і право спадкування і що їх зміст і межі встановлюються законом. Разом з тим, він встановлює, що власність зобов'язує, що її використання повинно одночасно служити загальному благу і т.д. Великою своєрідністю відрізняється підхід німецького законодавця до питання про соціально-культурні права і свобо-дах. У конституції, зокрема, записано, що мистецтво і наука, дослідження та викладання вільні; при цьому подчерки-ється, що свобода викладання не звільняє від вірності конституції (абз. 3 ст. 5). У конституції також встановлено, що всі німці мають право вільно обирати для себе місце отримання освіти (абз. 1 ст. 12). Докладно регулюються в ній питання шкільної справи; зокрема, визначається, що всі шкільне депо перебуває під наглядом держави, що викладання релігії в державних школах, за винятком неконфесійної, обов'язково; однак особи, уповноважені на виховання дітей, мають право вирішувати про релігійне їх навчанні. Закріплюється право відкриття приватних шкіл (при дотриманні ряду умов), а також заборона функціонування підготовчих шкіл (ст. 7). У Конституції також обумовлено, що питання професійного навчання можуть регулюватися законом або на підставі закону. Відмінною особливістю основного закону є і регулювання у ньому питань громадянства (що було зумовлено як поруч історичних причин - зокрема, переслідуванням всіх "інакомислячих" у період фашизму, так і політичних причин, наприклад, існуванням до жовтня 1990 двох німецьких держав); мова в ньому йде про таке поняття, як "німець". Іншими словами (за змістом формулювань ст. 116), німцем є кожен, хто володіє німецьким громадянством або знайшов притулок в якості біженця, переміщеної особи німецької національності і т.д. Причому в основному законі (його розділі про основні права) чітко встановлено, що ніхто не може бути позбавлений німецького громадянства. Втрата громадянства можлива лише на підставі закону, а проти волі зацікавленої особи лише в тому випадку, якщо воно не стане особою без громадянства. У конституції також записано, що жоден німець не може бути виданий іноземній державі (ст. 16). В основному законі закріплено і право притулку для осіб, що піддаються політичним переслідуванням (ст. 16). Важливою особливістю правового становища особистості у ФРН стало закріплення обмежень у здійсненні прав і сво-бод. У конституції міститься загальна концепція цього інституту. Кожен має право на вільний розвиток своєї особистості за двох умов: 1) оскільки він не порушує прав інших; 2) оскільки він не зазіхає на конституційний лад або моральний закон (абз. 1 ст. 2). Разом з тим обумовлено, що той, хто зловживає свободою думок, особливо свободою друку, свободою викладання, свободою зібрань, об'єднань, таємного листування і т.д., власністю або правом притулку для боротьби проти основ вільного демократичного ладу, позбавляється цих основних прав ; факт позбавлення і обсяг його визначається Федеральним конституційним судом (ст. 18). В основному законі встановлено, що можливе обмеження будь-якого основного права законом або на основі закону; такий закон повинен носити громад характер, а не застосовуватися до окремого випадку; в законі має бути назване це право з зазначенням статті конституції. При цьому підкреслюється, що істота змісту основного права в жодному разі не повинно бути порушено (ст. 19). Обмеження низки основних прав можливі для відповідних осіб законами про військову та її замінника службі, а також для цивільного населення та інших категорій осіб, - законами, призначеними для ланцюгів оборони. У конституції закріплені і найважливіші гарантії основних прав і свобод; серед них - по-перше, її норма, устанавли-вающая, що перераховані в конституції права і свободи обов'язкові, як безпосередньо діюче право, для зако -нодательной влади, виконавчої влади та для судової влади (абз. 3 ст. 1), по-друге, положення про можливість особи, чиї права порушені публічною владою, звернутися до суду (абз. 4 ст. 19), по-третє, про відповідальність держави або ве-домства, на службі якого полягає особа, яка порушила свої службові обов'язки перед третіми особами, за дії свого службовця (ст. 34); а також, зрозуміло, записані в основному законі гарантії конкретних прав і свобод. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Правове становище особистості " |
||
|
||