Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
М.І.Панченко. Цивільне право України, 2005 - перейти к содержанию учебника

Що таке право спільної власності?

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. Отже, право спільної власності --це право двох або більше осіб на один об'єкт. Коли право спільної власності здійснюють кілька осіб, їх називають співвласниками. Цивільний кодекс України розрізняє два види спільної власності: часткову і сумісну. Право спільної часткової власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не передбачена спільна сумісна власність на майно. У спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 і т. ін.) Це є підставою називати такий вид спільної власності спільною частковою. Кожному співвласнику належить частка у праві на спільне майно. Специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності така: - по-перше, право кожного співвласника не обмежується якоюсь конкретною часткою спільної речі; - по-друге, об'єктом цього права є річ; - по-третє, права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, тобто ця власність є багатосуб'єктною; - по-четверте, кожному співвласнику належить визначена частка у праві власності. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава або територіальна громада у будь-якому їх поєднанні. Частка у праві спільної часткової власності визначається з урахуванням вкладу в майно кожного зі співвласників, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи не встановлено законом. Правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх її учасників. Право спільної часткової власності здійснюють співвласники за їх згодою, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки, коли поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїми коштами за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Ця добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Кожен з учасників спільної часткової власності має право на надання в його володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка є відповідною до його частки у праві спільної власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших учасників, що володіють і користуються майном, відповідної компенсації. Якщо договір співвласників про порядок користування житловим будинком, земельною ділянкою, іншим нерухомим майном посвідчений нотаріально, він є обов'язковим для особи, яка придбає згодом частку у праві спільної часткової власності на це майно. Кожен співвласник відповідно до своєї частки зобов'язаний брати участь у витратах щодо управління, утримання та зберігання спільного майна, у сплаті податків, зборів, платежів, а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном. Кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може подати звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути поділене між співвласниками згідно з їх домовленістю. У разі недосягнення співвласниками згоди про спосіб і умови поділу спільного майна або виділу частки майна того зі співвласників, який бажає виділу, спір між співвласниками вирішується судом. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є спільною частковою власністю, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до часток останніх, якщо інше не передбачено угодою між ними. Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: - частка є незначною і не може бути виділена в натурі; - річ є неподільною; - спільне володіння і користування майном неможливі; - таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Право спільної сумісної власності. Спільною сумісною власністю є власність двох або більше власників без визначення часток у праві власності. На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом. Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути фізичні чи юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, якщо інше не передбачено шлюбним договором, а також майно, набуте в результаті спільної праці членів сімї, якщо інше не передбачено письмовою УГОДОЮ між ними. Співвласники, якщо інше не передбачено угодою між ними, спільно володіють і користуються усім майном. Розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за взаємною згодою всіх співвласників, яка припускається незалежно від того, ким із учасників учинено правочин щодо розпорядження спільним майном. Учасники спільної сумісної власності мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження майном. Але згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. У сумісній власності, як і в частковій, право кожного зі співвласників не обмежене якоюсь конкретною частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому. Водночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному зі співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. Але кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може подати позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. В Цивільному кодексі України ця сумісна власність характеризується як власність без визначених часток. При поділі майна, що перебуває у спільній сумісній власності, передбачається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не передбачено домовленістю сторін або не встановлено судом, коли для цього є підстави, передбачені законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності припиняється.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Що таке право спільної власності?"
  1. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод". Говорячи про найбільш характерні моменти, що відрізняють цей Кодекс від раніше чинного ЦК УСРР 1922 р., насамперед, варто назвати такі: 1) за своєю
  2. § 11. Строки захисту цивільних прав. Позовна давність
    таке вміщення); - про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК); - у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК); - про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК); - у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК); - про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293
  3. § 2. Первісні (первинні) способи набуття права власності
    таке майно згідно зі ст. 137 ЦК 1963 р. виникало у держави. Однак таке положення не відповідало конституційному принципу рівності усіх форм власності. Більш вдалим є загальне правило ст. 335 ЦК, згідно з яким безхазяйне майно можна набути за набувальною давністю, якщо це не суперечить нормам закону, що регулює конкретні відносини (скарб, знахідка тощо). Для цього безхазяйні нерухомі речі
  4. § 1. Класифікації права власності
    таке, що має ознаки самостійного виду, а лише констатувалася його наявність та давалася (як правило, дуже детальна) характеристика . Це можна пояснити тим, що у радянському цивільному праві не допускалася спільна власність різних форм, а, отже, спільна власність виглядала як різновид правового режиму права власності в межах однієї форми власності. В умовах, коли згадані обмеження відпали, а
  5. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім'ї; 5) позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду. Якщо виділ частки зі спільного майна відбувається зі збереженням спільної власності (вона припиняється тільки для особи, частка якої виділена), то в разі поділу майна в натурі між співвласниками за домовленістю між ними право
  6. 4.2. Право власності на житло
    правовою природою житло є нерухомістю, яка має використовуватися за цільовим призначенням. До найважливіших різновидів житла належать: житловий будинок, садиба, квартира. Житловий будинок - це будівля капітального типу, споруджена з ні гриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно- . рановими актами, і призначена для постійного у ній проживання (сі. 380 ЦК). Житловий будинок має
  7. § 3. Сервітути
    таке спеціальне правило встановлене ч. 7 ст. 403 ЦК, яка передбачає відшкодування збитків, завданих власникові (володільцю) майна, щодо якого встановлений сервітут, на загальних засадах, тобто за правилами глави 82 ЦК. Підставами припинення сервітуту є: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмова від нього
  8. § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
    таке відчуження, як це передбачено в разі продажу емфітевзису. Землекористувач мусить лише повідомити власника земельної ділянки про заміну його іншою особою в зобов'язанні оплати користування ділянкою (ч. 4 ст. 415 ЦК). Суперфіціарій (землекористувач) зобов'язаний: - вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови. Оскільки ЦК не встановлює порядок внесення
  9. 6.2. Право володіння чужим майном
    таке володіння, яке має під собою правову підставу або "титул". Тому воно нерідко також іменується "титульним володінням". Разом з тим, у ч. З ст. 397 ЦК згадується фактичне володіння майном і зазначається, що воно вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Виникає питання про співвідношення цих понять. "Фактичне володіння" охоплює і ті ситуації,
  10. 3.1. Застава
    таке майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.