|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
6.2. Право володіння чужим майном
|
|
Інститут права володіння чужим майном, тобто вид права на чужі речі регулюється главою 31 ЦК.
Під правом володіння чужим майном мається на увазі тільки те володіння, яке виникає на підставі договору з його власником або з інших підстав, встановлених законом (ст. 398 ЦК). Гншими словами, це таке володіння, яке має під собою правову підставу або "титул". Тому воно нерідко також іменується "титульним володінням".
Разом з тим, у ч. З ст. 397 ЦК згадується фактичне володіння майном і зазначається, що воно вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Виникає питання про співвідношення цих понять.
"Фактичне володіння" охоплює і ті ситуації, коли існує підстава встановлення володіння, і ті, коли відсутня будь-яка підстава для встановлення володіння або володілець не може довести наявність такої підстави. Отже фактичне володіння може бути і законним, і незаконним. Встановлена ст. 397 ЦК презумпція правомірності фактичного володіння є не більше ніж припущенням, котре може бути спростоване доведенням факту відсутності законної підстави його придбання володільцем.
Таким чином, зіставлення зазначених вище норм глави 31 ЦК дозволяє зробити висновок, що розрізняється "право володіння" як вид прав на чужі речі і "фактичне володіння" як поняття, що позначає стан знаходження речі в якоїсь особи. Розрізнення цих понять відбувається у деяких нормах ЦК. Наприклад, законному володінню присвячені норми ч. 2 ст. 397 і ст. 398; фактичному володінню - частини 1 та 3 ст. 397, ст. 400 ЦК та ін.
Поняття "право володіння" має стосуватися лише випадків законного володіння чужим майном, тобто такого, що має під собою достатню правову підставу.
Суб'єктом права володіння чужим майном є особа, яка фактично тримає його у себе. Це може бути як фізична, так і юридична особа. При цьому право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Це не означає виникнення відносин спільної власності, а свідчить лише про те, що надання одній особі права володіння на певне майно не позбавляє власника або уповноважену ним особу права надати таку можливість й іншій особі.
Об'єктом права володіння може бути будь-яка річ, стосовно якої можливе встановлення права власності.
Зміст права володіння охоплює право на власну поведінку володільця щодо певного майна (здійснення права володіння), прано вимагати від інших осіб не перешкоджати такій поведінці, право звернутися за захистом до суду або інших державних органів.
У свою чергу, зміст права на здійснення права володіння охоплює:
1) право мати майно у фактичному володінні;
2) право користування майном;
3) обмежене право розпорядження майном.
"Фактичний володілець" за певних умов може мати:
- право залишити собі доходи, отримані від майна, що належить іншій особі (ч. 2 ст. 390 ЦК);
- право на відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна (ч. З ст. 390 ЦК);
- право залишити собі здійснені ним поліпшення майна (ч. 4 ст. 390 ЦК).
Підставами виникнення права володіння є:
1) Договори з власником або іншою особою, якій майно було передано власником. Сторонами такого договору є володілець і власник або особа, якій власник передав майно разом з повноваженнями на передачу права володіння цим майном іншій особі;
2) односторонні правочини, наприклад заповіт, якими спадкодавець передає спадкоємцям своє право володіння;
3) юридичні вчинки. Наприклад, суб'єкт, якому передали на зберігання знайдену річ, на законних підставах володіє нею протягом часу, поки триває пошук власника речі (ст. 337 ЦК);
4) правові акти суб'єктів .цубдічного права;
5) рішення суду.
Можливе також виникнення права володіння з інших підстав, встановлених законом.
Право володіння припиняється у разі:
1) відмови володільця від володіння майном;
2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
3) знищення майна;
4) вилучення речі з цивільного обігу;
5) поєднання в одній особі володільця і власника речі. Право володіння у цьому разі припиняється, оскільки право володіння майном є однією з правомочностей власника.
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Информация, релевантная "6.2. Право володіння чужим майном" |
- § 1. Тенденція розвитку суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України
право забудови, чиншеві права, заставу нерухомості тощо. З моменту встановлення радянської влади в Україні й проведення націоналізації землі та інших природних ресурсів було зруйновано підвалини існування речових прав, особливо у галузі земельних відносин. Негативну роль щодо речового права в СРСР зіграла також відмова від принципово важливого поділу речей на рухомі і нерухомі. Цей поділ було
- § 6. Володіння і право володіння чужим майном
право володіння чужим
- Книга 3. Право власності та інші речові права
правової системи, в тому числі правової системи України. Чим же пояснити таке значення інституту права власності? Протягом 70 років у колишньому СРСР право приватної власності було під забороною, а панувало виключне право власності - держави. В умовах радянської влади приватному праву було надано негативне значення. Ще в 1920 р. В. Ленін вчив, що "ми нічого приватного в галузі господарства не
- Що означає термін "володіння" як окремий цивільно-правовий інститут речового права?
правових інститутів: володіння як окремий цивільно-правовий інститут; сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис і суперфіцій як правові форми користування чужою землею. Проте Закон України "Про власність", прийнятий ще 7 лютого 1991 р., уже допускав певну можливість користування чужим майном. Так п. 6 ст. 4 проголошує, що "...власника може бути зобов'язано
- § 1. Право власності в системі речових прав
правом є право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що знаходиться в сфері її господарських інтересів. Оскільки опосередкування відносин щодо майна, а також захист майнових прав є одним із важливих завдань приватного (цивільного) права, то речові права, природно, є одним з центральних інститутів цієї галузі. Речові права належать до
- § 2. Первісні (первинні) способи набуття права власності
право власності на рухому річ виникає з моменту її створення, а на нерухомі речі (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) - з моменту державної реєстрації (ст. 182 ЦК). Тут варто звернули увагу на колізію норм ЦК: у ч. 2 ст. 331 ЦК допускається виникнення права на нерухомість з моменту завершення будівництва або з моменту створення майна; ст. 182 ЦК передбачає обов'язкову державну реєстрацію
- § 2. Права на чужі речі.
Загальна характеристика прав на чужі речі
правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом. Отже, права на чужі речі - це самостійні (але похідні від права власності) речові права, які надають особі, котра їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у
- § 3. Сервітути
право користування чужим майном" вживаються як рівнозначні. Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і в установлених межах. Призначення сервітуту - дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та
- § 2. Зміст заповіту
право заздалегідь вказати в заповіті іншого спадкоємця. Але інший спадкоємець може спадку- вати лише за умови, якщо призначений перший спадкоємець помре до відкриття спадщини, не прийме або відмовиться від неї або буде усунутий від права на спадкування, або не виконає умов заповіту. Звідси випливає, що заповідач не вправі призначити спадкоємця тому спадкоємцю, що прийме спадщину. Особа, що
- § 1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
правові) норми про форми власності, які визначаються і охороняються державою, а також адміністративно-правові, цивільно-правові, і господарсько - правові норми про способи набуття, використання і припинення прав на майно. По-друге, правила, які встановлюють характер і межі поведінки власників майна, які охороняються законом, тобто їх повноваження, які оформлюють конкретні можливості
|