Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Право власності в системі речових прав

Речовим правом є право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що знаходиться в сфері її господарських інтересів.
Оскільки опосередкування відносин щодо майна, а також захист майнових прав є одним із важливих завдань приватного (цивільного) права, то речові права, природно, є одним з центральних інститутів цієї галузі.
Речові права належать до числа абсолютних. Тобто, юридична належність речі певній особі означає, що всі інші особи зобов'язані визнавати цю належність і не порушувати її. Тому речово-правовий захист ще називають абсолютним, підкреслюючи цим, що володілець речового права може отримати захист від порушень з боку "всіх і кожного".
Особливості речово-правового захисту полягають, насамперед, у тому, що він забезпечується за допомогою так званих речових позовів. Слід зазначити, що ці позови з'явилися ще з часів формування римського права. Оскільки розмежування прав на речові і зобов'язальні у Римі не провадилось, там розрізняли 2 види позовів: actio in rem (позов до речі) і actio in personam (позов до особи). Це пов'язано з тим, що римляни наявність того або іншого права виводили з існування позову, а не навпаки. Саме можливість звернулися з позовом свідчила про наявність певного права. Відповідно, можливість подання "позову до речі" свідчила про існування речового права (права па цю річ).
Суть речового позову полягає в тому, шо необхідною умовою його подання є наявність речі, щодо якої існує спір. Водночас, немає значення, у кого (крім уповноваженої особи) ця річ знаходиться. Тут діє відомий ще римському праву принцип: "Де знаходжу свою річ, там її і віндикую (витребую)". Таким чином, речовий позов тісно пов'язаний із річчю і набагато менше - з особистістю порушника майнового блага.
Слід зазначити, що речово-правий захист може бути наданий будь-якому речовому праву, і цим певною мірою обмежує навіть право власності. Так, ст. 396 ЦК встановлює, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна. Тобто, в тому разі, якщо власник своїми діями чинить перешкоди здійсненню речових прав, шо обтяжують його право власності, до нього можуть бути заявлені позови особами, які є суб'єктами цих речових прав.
Протилежністю речовим правам є зобов'язання, котрі належать до прав відносних, оскільки уповноваженій особі (кредитору) захист надається лише від порушень з боку конкретної особи - боржника.
Отже, суть протиставлення речових і зобов'язальних прав полягає в тому, шо у першому випадку вирішальне значення для задоволення потреб уповноваженої особи мають його власні дії, в той час як у сфері зобов'язань задоволення потреб уповноваженої особи відбувається, передусім, у результаті дій зобов'язаної особи.
Залежно від значущості і характеру виникнення речові права можуть бути поділені на основні (первинні) і вторинні.
1. Основні речові права є визначальними у системі відносин з приводу речей, (хні властивості випливають із самого характеру присвоєння майна і необхідності забезпечення його використання.
До них належать:
а) право власності, яке дає власнику повну владу над майном (речами) і абсолютний захист - право подання позову до будь- якого порушника прав власника;
б) права на чужі речі, котрі мають місце у випадку, коли право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те ж саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.
2. Вторинні речові права мають своїм підґрунтям основні речові права. Вони виникають, оскільки існують перші, і не можуть існувати без них.
До вторинних речових прав належать:
а) право повного господарського відання - можливість володіння, користування і розпоряджання майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих правомочностей власником;
6) право оперативного управління - право володіння, яке грун- ім і ься на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені право користування і право розпорядження майном з метою і в межах, встановлених власником.
Особливе місце в системі відносин з приводу речей відведено воло- ймню. Відносити його до числа речових "прав" не зовсім коректно, оскільки, хоча глава 31 ЦК називається "Право володіння чужим млином", однак, водночас, згідно зі ст. 397 ЦК володільцем чужого майна визнається особа, яка фактично тримає його у себе, тобто йдеться про фактичний стан, а не про право на річ. У той час як "право володіння" є елементом права власності, "володіння чужим майном на законних підставах" означає, що особа, яка не є власником, володіє річчю з наміром володіти нею для себе.
Таким чином, володіння не є речовим правом. Проте з міркувань практичної доцільності воно може бути віднесене до відповідного розділу цивільного права, а, відтак, розглянуте у відповідній главі цього підручника.
Концепція регулювання речових відносин зазнала у ЦК змін, відображаючи загальну зміну концепції речових прав в українській цивілістиці.
Право власності відповідно до обраної концепції розглядається як основне речове право і є основним інститутом книги З ЦК, який грунтується на концепції регулювання відносин власності, закладеній у Конституції.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Право власності в системі речових прав"
  1. § 5. Створення ЦК України
    право, яким є цивільне право, має акумулювати весь комплекс питань правового статусу приватної особи у громадянському суспільстві. Тому майбутній ЦК має бути найбільш повним виявленням захисту прав осіб - як фізичних, так і юридичних, - охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних із підприємництвом (Н. Кузнецова, Я. Шевченко). Деякі вчені вказували на
  2. § 1. Поняття та ознаки спадкового договору
    право власності на майно відчужувача. Спадковий договір, якому присвячена глава 90 ЦК, раніше вітчизняному цивільному законодавству відомий не був, у зв'язку з чим його родовід деякі вітчизняні правознавці (В. Васильченко) пов'язують з римським приватним правом. Проте, класичному римському праві такі договори відомі не були, оскільки сама їх ідея суперечить принципу свободи заповіту, властивому
  3. § 7. Господарські організації - органи господарського керівництва
    правових норм про систему державних органів, їх компетенцію у галузі організації та здійснення господарської діяльності. Забезпечуючи політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність (ст. 15 Конституції України) і гарантуючи кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). Верховна Рада України як єдиний законодавчої влади має повноваження вирішувати
  4. § 1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
    правові) норми про форми власності, які визначаються і охороняються державою, а також адміністративно-правові, цивільно-правові, і господарсько - правові норми про способи набуття, використання і припинення прав на майно. По-друге, правила, які встановлюють характер і межі поведінки власників майна, які охороняються законом, тобто їх повноваження, які оформлюють конкретні можливості
  5. Стаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету
    правових договорів (контрактів) (тому несуть обов'язки зі сплати їм заробітної плати відповідно до Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322^ІІІ), - набувають статусу податкового агента. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, водночас виконує обов' язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.
  6. Стаття 265. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
    право власності на такий об'єкт. У разі наявності у платника податку кількох об'єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об'єктів. 265.4. Пільги із сплати податку 265.4.1. База оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири - на 120 кв. метрів; б) для житлового
  7. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    правових норм щодо власності подружжя не зазнавала суттєвих змін, що свідчить про вдалість вибраного правового механізму її регламентації. Майнові відносини між подружжям нині врегульовані переважно Кодексом про шлюб і сім'ю Української РСР, який набрав чинності 1 січня 1970 p. (з наступними змінами). У разі потреби можливе субсидіарне застосування норм цивільного законодавства, що визначають
  8. § 3. Право повного господарського відання і право оперативного управління - основні форми здійснення права державної та комунальної власності
    правовими формами реалізації, як правило, права держав-; ної власності спеціально створеними суб'єктами різних орга-і нізаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. Державні підприємства, установи та інші державні організації, наділені правом повного господарського відання, пра- ' Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 228. вом
  9. § 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
    право власності та зобов'язальне право. Йтиметься саме про них. Правове становище фізичних осіб. Нині правове становище фізичних осіб в усіх країнах регулюється законодавством. Це або відповідні розділи цивільних кодексів (Франція, Німеччина, Австрія), або окремі закони та судова практика, що є характерним для країн прецедентного права. Правове становище фізичних осіб у цивільних
  10. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. 1. В