| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Зміст і виконання зобов'язань |
||
|
На рятувальника покладаються такі обов'язки: здійснювати рятувальні операції з належною турботою; при виконанні названої обов'язки виявляти належну турботу про запобігання або про зменшення шкоди навколишньому середовищу; звертатися за допомогою до інших рятувальникам, коли цього розумно вимагають обставини ; погоджуватися на участь інших рятувальників, коли цього розумно вимагає капітан знаходиться в небезпеці судна або його власник або власник знаходиться в небезпеці іншого майна, за умови, якщо це не вплине на розмір винагороди рятувальника і буде визнано, що така вимога нерозумно (п. 1 ст. 340 КТМ, п. 1 ст. 126 КВВТ). Здійснення рятувальником рятувальних операцій по відношенню до що знаходиться в небезпеці судну або іншому майну з належною турботою означає забезпечення певного рівня надання допомоги, відповідного загальним стандартам проведення рятувальних операцій. І.І. Баринова з цього приводу пише: "Рятувальник може передбачити договором більш високий рівень здійснення рятувальної операції, взявши на себе обов'язок здійснювати таку операцію з доданням усіх зусиль ... Такий рівень здійснення рятувальної операції зазвичай забезпечується професійними рятувальниками, які передбачають його в використовуваних ними стандартних формах договору про рятування "" * ". --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 570. Особливе значення має обов'язок рятувальника при здійсненні рятувальної операції проявляти належну турботу про запобігання або про зменшення шкоди навколишньому середовищу. Виконання даного обов'язку є необхідною умовою для отримання рятувальником спеціальної компенсації (ст. 343 КТМ, ст. 129 КВВТ). Обов'язок звертатися за допомогою до інших рятувальникам, коли цього розумно вимагають обставини, стосується першого (основного) рятувальника, який приступив до здійснення рятувальної операції на виконання договору про рятування. Як зазначає І.І. Баринова, інші рятувальники, "проголошення основним рятувальником для участі в операції, зазвичай оформляють свою участь у ній шляхом укладення договору з ним. Рятувальник, який бере на себе обов'язок з належною турботою або додатком всіх зусиль здійснювати рятувальну операцію, має право організовувати її на свій розсуд і не зобов'язаний погоджувати всі свої дії, зокрема запрошення інших рятувальників, з капітаном знаходиться в небезпеці судна або його власником або з власником що знаходиться в небезпеці іншого майна. Зазначені особи можуть заборонити участь в операції інших рятувальників або надання ними окремих послуг, однак така заборона тягне за собою правові наслідки лише в тому випадку, якщо заборона було розумним "" * ". --- "*" Там же. С. 571 - 572. Обов'язок рятувальника погоджуватися на участь інших рятувальників у відповідь на вимогу капітана судна, що знаходиться в небезпеці, або власника цього судна (іншого майна) виникає лише в тому випадку, якщо така вимога є розумним. Однак у кожному разі залучення до участі в рятувальній операції інших учасників на вимогу капітана спасаемого судна або власника зазначеного судна (майна на борту судна), в тому числі у разі, коли згодом така вимога буде визнано нерозумним, не повинно впливати на розмір винагороди першого рятувальника допомогою його зменшення. Рятувальник, який здійснює рятувальні операції, несе всілякі витрати. Право рятувальника на компенсацію таких витрат за рахунок власника судна залежить від того обставини, створювало рятувати судно або майно, що перебуває на борту цього судна, загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Мова йде про спеціальну компенсації фактичних витрат, розумно понесених рятівником при здійсненні рятувальної операції, що включають в себе і справедливу плату за устаткування і персонал, фактично і розумно використані в ході рятувальної операції. У випадках, коли рятувальна операція, здійснена рятувальником, дала корисний результат, рятувальник отримує від власника врятованого судна або іншого майна винагороду, зазвичай покриває всі витрати, понесені у зв'язку з проведенням рятувальної операції. Однак, як зазначалося раніше, стосовно праву рятувальника на винагороду діє принцип "без порятунку немає винагороди". Тому в подібних ситуаціях право рятувальника на спеціальну компенсацію набуває особливого значення. Відповідно до ст. 343 (п. 1 і 2) КТМ та ст. 129 (п. 1 і 2) КВВТ у разі, якщо рятувальник здійснив рятувальні операції стосовно судну, яка сама чи його вантаж створювали загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищі, і не зміг заробити винагороду, принаймні рівне спеціальної компенсації, він має право на отримання від власника такого судна спеціальної компенсації, рівної витратам рятувальника. Якщо ж за наявності зазначених обставин рятівнику вдалося запобігти або зменшити шкоду навколишньому середовищу в результаті проведеної їм рятувальної операції, спеціальна компенсація, що сплачується власником судна рятівнику, може бути збільшена максимум до 30% понесених ним витрат. При цьому суд (арбітражний суд, третейський суд) має право збільшити спеціальну компенсацію, якщо він вважатиме це справедливим і розумним, однак загальне збільшення не може перевищувати 100% понесених рятівником витрат. Коментуючи дані законоположення (п. 1 і 2 ст. 343 КТМ), І.І. Баринова підкреслює те, що "відповідно до п. 1 (рятувальник не запобіг або не зменшила шкоди навколишньому середовищу) спеціальна компенсація дорівнює витратам рятувальника; відповідно до п. 2 (рятувальник запобіг або зменшив збиток навколишньому середовищі) спеціальна компенсація, рівна витратам рятувальника , може бути збільшена до 30% або навіть до 100% витрат рятувальника. Витрати рятувальника є основою спеціальної компенсації. У цьому полягає сутність ст. 343: у кожному разі відшкодовувати рятівнику, який прийняв на себе ризики, пов'язані з рятуванням судна, які сама чи його вантаж створювали загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищі, всі його розумні витрати на здійснення рятувальної операції по відношенню до такого судна "" * ". --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 586. Разом з тим в тому випадку, якщо рятувальник проявив недбалість і внаслідок цього не зміг запобігти або зменшити збиток навколишньому середовищі, він може бути повністю або частково позбавлений належної йому спеціальної компенсації (п. 5 ст. 343 КТМ). Виплата спеціальної компенсації рятівнику зобов'язали тільки власника судна як особи, з найбільшим ступенем ймовірності відповідального за збиток навколишньому середовищу. Якщо ж причиною події з судном з'явилися правопорушення з боку власника вантажу або іншого майна, що знаходиться на борту судна, власник судна, який виплатив рятівнику суму спеціальної компенсації, має право вимагати від власника вантажу або іншого майна відшкодування своїх збитків в регресних порядку. Про це йдеться, зокрема, в п. 6 ст. 343 КТМ (п. 6 ст. 129 КВВТ), згідно з яким правила про спеціальну компенсації не зачіпають право регресу власника судна до третіх осіб. На власника судна (капітана судна) або іншого майна, що знаходиться в небезпеці, покладаються такі обов'язки: повною мірою співпрацювати з рятувальником в ході рятувальних операцій; при виконанні зазначеного обов'язку виявляти належну турботу про запобігання або про зменшенні шкоди навколишньому середовищу; прийняти судно або інше майно, після того як воно доставлено в безпечне місце, якщо цього розумно вимагає рятувальник (п. 2 ст. 340 КТМ). Обов'язок власника судна або іншого майна (капітана судна) співпрацювати з рятувальником при здійсненні рятувальних операцій звичайно конкретизується в договорах про рятування. Мова йде в основному про надання рятівнику можливості користуватися механізмами і обладнанням, що знаходяться на борту спасаемого судна. У літературі зазначається, що в стандартних формах договору про рятування нерідко передбачається така форма співпраці, як допомога власника спасаемого судна або іншого майна рятівнику в пошуках порту - притулку для пошкодженого судна і в отриманні дозволу на його допуск у вказане безпечне місце "*". --- "*" Див: Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 572. Інша обов'язок власника спасаемого судна або іншого майна, а також капітана зазначеного судна полягає в тому, що, здійснюючи співробітництво з рятувальником при проведенні рятувальної операції, вони повинні проявляти турботу про запобігання або про зменшення шкоди навколишньому середовищу . Зазначена обов'язок носить імперативний характер і не може бути змінена договором про рятування. Як зазначалося раніше, аналогічна обов'язок (виявляти належну турботу про запобігання або про зменшення шкоди навколишньому середовищі) покладається також на рятувальника. Причому, як це сформульовано в п. 1 і 2 ст. 340 КТМ (п. 1 і 2 ст. 126 КВВТ), обидві сторони повинні виконувати цей обов'язок по відношенню один до одного. Представляється, проте, що такий обов'язок носить публічно-правовий характер і не може входити в зміст цивільно-правових зобов'язань, що випливають з договору про рятування, оскільки обов'язок виявляти турботу про запобігання або про зменшення шкоди навколишньому середовищу випливає для обох сторін (втім, як і для всіх інших учасників торговельного мореплавства) не з двостороннього договору, а з імперативної вимоги закону. Ще один обов'язок власника спасаемого судна або іншого майна (капітана судна) полягає у прийнятті відповідного судна або майна після того, як воно доставлено в безпечне місце по розумного вимогу рятувальника. Цей обов'язок має те значення, що з моменту прийняття судна або іншого майна від рятувальника останній звільняється від несення яких витрат, з ними пов'язаних. Навпаки, з цього моменту тягар таких витрат покладається на власника судна або іншого майна. Як бачимо, з усіх обов'язків власника (капітана) спасаемого судна або власника спасаемого майна лише остання (обов'язок прийняти від рятувальника відповідне судно або майно) носить конкретний характер і кореспондує відповідним правом контрагента. Обов'язок співпрацювати з рятувальником скоріше носить характер абстрактного побажання, а обов'язок виявляти належну турботу про запобігання або про зменшення шкоди навколишньому середовищу є публічно-правовий обов'язком якого учасника відносин, пов'язаних з торговельним мореплавством. Основна ж обов'язок власника спасаемого судна або іншого майна (і кореспондуючі їй право рятувальника) не знайшла відображення в ст. 340 КТМ та ст. 126 КВВТ, спеціально присвячених обов'язків рятувальника, власника судна і капітана. Мається на увазі обов'язок по сплаті рятівнику передбаченого договором винагороди за здійснення рятувальної операції. Згідно ст. 341 КТМ, ст. 127 КВВТ рятувальні операції, що мали корисний результат, дають рятівнику право на отримання винагороди. При відсутності корисного результату рятувальних операцій винагороду рятівнику не покладається, проте він зберігає за собою право вимагати спеціальної компенсації у випадках, передбачених ст. 343 КТМ, ст. 129 КВВТ. Розмір винагороди повинен визначатися з урахуванням таких критеріїв: врятована вартість судна та іншого майна; майстерність і зусилля рятувальників у справі запобігання або зменшення шкоди навколишньому середовищу; ступінь успіху, досягнутого рятувальниками; характер і ступінь небезпеки; майстерність і зусилля рятувальників при рятуванні судна, іншого майна і людей; витрачений рятувальниками час і понесені витрати та збитки; ризик відповідальності та інші ризики, яким піддавалися рятувальники або їх обладнання; швидкість надання послуг; наявність і використання суден або іншого призначеного для рятувальних операцій обладнання; стан готовності обладнання рятувальника, ефективність і вартість такого обладнання (п. 1 ст. 342 КТМ, п. 1 ст. 128 КВВТ). Серед всіх критеріїв визначення винагороди рятувальника в літературі особливо виділяється характер і ступінь небезпек, яким піддається як рятувати судно або інше майно, так і сам рятувальник під час здійснення рятувальної операції. Наприклад, І.І. Баринова вказує: "При встановленні розміру винагороди важливо з'ясувати, від якої небезпеки було врятовано судно або інше майно. Порятунок судна або іншого майна від значної небезпеки, і, як наслідок цього, отримання його власниками найбільшої вигоди від порятунку повинно тягнути за собою збільшення розміру винагороди . Чим значніше небезпека для судна або іншого майна, тим більше цінність здійсненої рятувальної операції і тим вище винагорода рятувальника "" * ". --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 577 - 578. Крім того, необхідно відзначити, що наведений в п. 1 ст. 342 КТМ (п. 1 ст. 128 КВВТ) набір критеріїв для встановлення винагороди рятівнику не повинен розглядатися як вичерпного їх переліку. Винагорода рятівнику встановлюється з метою заохочення рятувальних операцій, як стимул їх здійснення. Тому судом (арбітражним судом, третейським судом), що розглядає спір, що стосується розміру винагороди, що належить рятівнику, можуть бути прийняті до уваги і інші обставини, пов'язані із здійсненням рятувальних операцій. Щодо порядку виконання зобов'язання власника врятованого судна або іншого майна у частині сплати рятівнику належної йому винагороди діє правило, згідно з яким винагорода сплачується всіма особами, зацікавленими в судні та іншому майні, пропорційно відповідній врятованої вартості судна і майна. При цьому загальна сума винагороди, за винятком відсотків, а також судових (арбітражних) витрат, не повинна перевищувати врятоване вартість судна та іншого майна (п. 2 і 3 ст. 342 КТМ, п. 2 і 3 ст. 128 КВВТ). Останнє правило пояснюється тим, що рятувальні операції, здійснювані стосовно майна, що в небезпеці судна та іншого майна, повинні мати практичний сенс для їх власника, що можливо лише в разі отримання останнім певної вигоди від порятунку судна або майна, тому що виплачується рятівнику винагороду не повинно перевищувати вартість врятованого майна. Як відзначається в літературі, на практиці максимальний розмір винагороди рятувальника не перевищує половини вартості врятованого судна або іншого майна, середній же розмір винагороди зазвичай становить 5 - 7% від вартості врятованого майна "*". --- "*" Див: Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 582. У певних випадках право рятувальника на отримання винагороди ставиться в залежність від його поведінки, в тому числі і при виконанні ним своїх зобов'язань щодо здійснення рятувальної операції. Відповідно до ст. 348 КТМ, ст. 134 КВВТ рятувальник може бути повністю або частково позбавлений належних йому винагороди або спеціальної компенсації в тій мірі, в якій рятувальні операції виявилися необхідними або більш важкими з його вини або в якій рятувальник винен в обмані або в іншому нечесній поведінці. Таким чином, йдеться про три обставинах, кожне з яких може спричинити за собою втрату рятувальником права на винагороду або спеціальну компенсацію. По-перше, це ситуація, коли необхідність здійснення рятувальної операції стосовно майна, що в небезпеці судна або іншого майна була викликана з вини самого рятувальника. На практиці такі ситуації виникають, коли небезпека для спасаемого судна виникла в результаті його зіткнення з судном рятувальника або з вини буксируючого судна при виконанні договору буксирування "*". По-друге, з вини самого рятувальника було ускладнено здійснення рятувальної операції (наприклад, в силу неправильних і некомпетентних дій рятувальника виникла нова небезпека для судна або іншого майна). По-третє, в діях рятувальника виявляються обман і нечесну поведінку. Як зазначає І.І. Баринова, дана обставина "зазвичай зв'язується з неправильною поведінкою окремих членів екіпажу рятував судна і обмежується зменшенням його частки винагороди, але не веде до повного позбавлення рятувальника винагороди за порятунок судна" . --- "*" Там же. С. 601. Там же. С. 602. З метою належного виконання особами, відповідальними за сплату винагороди та спеціальної компенсації (відповідно власником врятованого судна або іншого майна та судновласником), своїх зобов'язань перед рятувальником, останній наділений правом на забезпечення своїх вимог, включаючи відсотки, а також судові (арбітражні) витрати (п . 1 ст. 351 КТМ, п. 1 ст. 137 КВВТ). У частині сплати винагороди таке забезпечення має бути надано всіма особами, зацікавленими в врятованому судні або іншому майні, пропорційно їх часткам у загальній сумі винагороди, що належить рятівнику. А на власника врятованого судна покладено обов'язок вживати всі зусилля для надання власниками вантажу падаючого на них забезпечення вимоги рятувальника про сплату винагороди до того, як вантаж буде виданий (п. 2 ст. 351 КТМ, п. 2 ст. 137 КВВТ). Виконання обов'язку щодо забезпечення вимог рятувальника про виплату винагороди та спеціальної компенсації в свою чергу "забезпечується" (гарантується) правилом про те, що без згоди рятувальника врятоване судно та інше майно не можуть бути переміщені з порту або місця, в які вони спочатку доставлені після завершення рятувальних операцій, до тих пір, поки не буде надано належного забезпечення вимоги рятівника до відповідного судну чи майну (п. 3 ст. 351 КТМ, п. 3 ст. 137 КВВТ). Своєрідним способом забезпечення вимоги рятувальника про сплату винагороди та спеціальної компенсації може служити так зване проміжне рішення суду (арбітражного суду, третейського суду) про сплату рятувальнику авансом такої суми і на таких умовах, які представляються суду справедливими і розумними виходячи з обставин конкретної справи. У цьому випадку надане раніше забезпечення вимог рятувальника відповідно зменшується на суму присудженого проміжного платежу (ст. 352 КТМ, ст. 138 КВВТ). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "4. Зміст і виконання зобов'язань" |
||
|
||