| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади |
||
|
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких Дій,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій,- караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної^ влади, порушення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень. Розглядаючи положення ч. 4 ст. 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо. Положення ж ч. З ст. 5 Конституції України «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» означає, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами. Конституційний лад включає встановлені Конституцією України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави - Президент України, вищим органом виконавчої влади - Кабінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності). Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади,- а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які, користуючись певною незалежністю, сІе-]иге не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, НБ, РП, ВРЮ тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу. У диспозиції ст. 109 поняття «державна влада» застосовується, так би мовити, у вузькому значенні. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, законодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави. Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як перевищення влади чи самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно- територіальної одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. 110 як посягання на територіальну цілісність України. Під державною владою у ст. 109 слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині. 2. З об'єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109); 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109). До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади (скажімо, будівель, де розташовані ВР, Адміністрація Президента України, КМ), організація великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і статтями 260, 341 або 294), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади (на кшталт сумнозвісного ДКНС СРСР) тощо. В законі не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення. Злочин у першій його формі вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій, навіть якщо їх мети досягнуто не було. За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов'язковим. Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню змову про вчинення злочину (в даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований як усічений), але не як організовану групу, а тим більше злочинну організацію. Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Якщо такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо. Наприклад, публічними завжди є заклики, зроблені під час зборів, демонстрацій, мітингів, пікетувань, походів, інших подібних заходів та акцій. Заклики слід відрізняти від поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, відповідальність за яке передбачена ст. 173-1 КАП. Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення винним відповідного заклику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією. Одиничний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики. Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола). Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних закликів та розповсюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів - здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються за ч. 2 ст. 109. Публічні заклики і розповсюдження матеріалів з використанням засобів масової інформації тягнуть відповідальність за ч. З ст. 109. Матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації (дискеті, аудіо- чи відеокасеті) звернення, листівки, плакати, газети, журнали тощо - тут виступають засобами вчинення злочину. Адже вони є речами, які знаходяться у динамічному (а не в статичному, на відміну від предмета злочину) стані і за допомогою них суб'єкт впливає на об'єкт цього злочину. Оскільки законодавець використовує цей термін у множині, розповсюдження одного примірника відповідного матеріалу не містить складу злочину. Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення, зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як готування до вчинення злочину за ст. 14 і ч. 2 ст. 109. 3. Суб'єкт злочину загальний (тут і далі під таким визначенням розуміється фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і не має ознак спеціального суб'єкта). Якщо ж злочин, передбачений ч. 2 ст. 109, вчинюється представником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 109. Про поняття представник влади див. коментар до ст. 364. 4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета: насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Насильницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у т. ч. озброєної, інших засобів незаконного примусу. Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов'язкову ознаку складу злочину: відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою. 5. Частина 3 ст. 109 передбачає ознаки, які обтяжують розглядуваний злочин, якщо він вчинений у формах, наведених у ч. 2 цієї статті. Відповідно до них кваліфікованими видами публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, є вчинення їх: 1) з використанням засобів масової інформації; 2) представником влади; 3) повторно; 4) організованою групою осіб. Про поняття повторність, організована група див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них. Повторними у ст. 109 слід вважати публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах. Під засобами масової інформації треба розуміти друковані засоби масової інформації - періодичні друковані видання (пресу) - газети, журнали, бюлетені, відомості, інформаційні листки тощо і разові видання з визначеним тиражем, електронні, а також аудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, телебачення, кіно, аудіо, відео тощо, їх використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи у них зі статтями, доповідями, інтерв'ю тощо. Конституція України (статті 1-8, 15, 19 та ін.). Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 20). Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р. Рішення КС у справі про здійснення народом влади N9 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 р. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади" |
||
|
||