| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 240. Платники податку |
||
|
240.1. Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); 240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. 240.2. Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. 240.3. Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб'єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які: до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства -виробника такого джерела; здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов'язаної з такими відходами. Не є платниками податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об'єктів. Не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері. 240. Поняття платника податку визначає ст. 15 ПК України. У зв'язку зі специфікою екологічного податку в статті 240 дається детальніше визначення, в якому окреслюється коло платників цього податку та наведені ознаки, набуваючи яких суб'єкт певної організаційно-правової форми господарювання ним стає. 240.1. У даній статті ПК України конкретизуються суб'єкти, яких саме організаційно-правових форм господарювання є платниками екологічного податку. Далі в пп. 240.1.1, 240.1.2, 240.1.3 розкривається, внаслідок вчинення яких дій суб' єкти, зазначені в п. 240.1 ПК, набувають ознак платників екологічного податку. 240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб'єкти, вказані у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення. Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7 «Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища згідно з Законом України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 № 2707-ХІІ. Поняття «стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК України, відповідно це - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об' єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об' єкти. Суб'єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов'язаний з'ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються у атмосферне повітря внаслідок провадженя його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10 Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів. Після проведення інвентаризації суб'єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря». Яз зазначено у п. 250.4 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, але невключення підприємства, установи, організації, громадянина - суб' єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку. 240.1.2. У даному підпункті зазначено, що суб'єкти, визначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності відбувається здійснення скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти. Досліджуючи терміни, зазначимо, що забруднююча речовина - речовина, яка привноситься у водний об' єкт у результаті господарської діяльності людини згідно з Водним кодексом України від 06.06.1995 № 213/95-ВР. Проводячи скиди забруднюючих речовин безпосередньо в водні об' єкти, суб' єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, мають отримати дозволи на спеціальне водокористування (відповідно до ст. 49 Водного кодексу України). Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою КМ України від 13 березня 2002 р. № 321 «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459». Зазначимо, що норми пп. 240.1.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, зазначимо, що у випадку здійснення скидів промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів платниками екологічного податку є водоканали. Підприємства, які скидають стічні води в системи комунальної чи відомчої каналізації, сплачують за послуги водовідведення за укладеними договорами. Підприємства повинні повністю покрити всі витрати водоканалу, пов' язані з транспортуванням і очищенням стічних вод та справлянням екологічного податку. За додаткові обсяги стічних вод підприємств (не враховані договором), що надходять до міської каналізації, застосовується підвищуючий коефіцієнт до ставки екологічного податку в частині скидів забруднюючих речовин у водойми. Підприємства, які здійснюють скид та не мають договору (або при закінченні терміну його дії), сплачують плату водоканалу в п' ятикратному розмірі встановленого тарифу за весь обсяг скинутих за час відсутності 35 договору стічних вод . Отримуючи скиди стічних вод і плату за скид стічних вод від підприємств, водоканали обчислюють і сплачують екологічний податок відповідно до розділу 8 ПК України. 240.1.3. У даному підпункті ПК України визначено, що суб'єкти, зазначені в п. 240.1. ПК України, набувають ознак платника податку за умови розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини. Досліджуючи терміни, які наявні в пп. 240.1.3 ПК України, зазначимо, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 р. № 187/98-ВР: відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами; відходи як вторинна сировина - відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Термін «розміщення відходів» розкрито у пп. 14.1.223 ПК України, це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об' єктах 35 Кирієнко О. Збір за забруднення навколишнього природного середовища - не плата за повітря. Скиди стічних вод у системи каналізації / О. Кирієнко // Вісник податкової служби України. - 2002. - № 33 вересень. - С. 50. (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Як зазначено у ст. 17, 34 Закону про відходи, суб'єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один об'єкт поводження з небезпечними відходами, зобов' язаний: мати дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами та мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Норми пп. 240.1.3 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому наведемо практику їх застосовання. У суб'єкта, внаслідок діяльності якого утворилися відходи, не виникає податкового обов' язку стосовно екологічного податку за розміщення відходів за умови укладання договору з організацією зі збору (прийому) відходів і яка має ліцензією на здійснення цих операцій. Але при порушенні умов договору щодо строків передачі відходів спеціалізованим організаціям (незалежно від того з власної вини чи з вини приймаючої організації) суб'єкт, внаслідок діяльності якого утворюються відходи, набуває ознак платника екологічного податку і несе відповідальність за правильність складання, своєчасність подання податкової декларації та сплати податку за фактичні обсяги відходів, що розміщувалися на його власних об'єктах протягом відповідного часу. У даній ситуації порушуються норми п. «б» ст. 42 Закону України «Про відходи», а саме: самовільне розміщення чи видалення відходів. Також до вищевикладеного необхідно додати, що спеціалізовані підприємства із видалення відходів сплачують податок за фактично розміщені відходи, що утворювалися у процесі власної діяльності, а також за відходи, передані їм для розміщення іншими підприємствами, організаціями (власниками) . 240.1.4. Суб'єкти, зазначені у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови утворення ними радіоактивних відходів та/або зберігання вже накопичених, якщо вони не порушують строки зберігання, зазначені в особливих умовах ліцензії. Дослідимо терміни, що зустрічаються в цьому підпункті. Так, радіоактивні відходи - це матеріальні об' єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. Виробники радіоактивних відходів - юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи, відповідно до Закону України від 30.06.1995 р. № 255/95-ВР «Про поводження з радіоактивними відходами». Право на поводження з радіоактивними відходами мають юридичні та фізичні особи, які мають виданий у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності. Відповідно до Порядку видачі ліцензій на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, затвердженого Законом України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000 р. № 1370-ХГУ, здійснюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом. Для отримання ліцензії на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії суб' єкт діяльності подає заяву до органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіального органу. До заяви додаються копії засвідчених в установленому законодавством порядку установчих документів, документи, що засвідчують рівень безпеки ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, джерел іонізуючого випромінювання та уранових об' єктів, а також документи, що підтверджують спроможність заявника дотримуватися умов провадження заявленого виду діяльності, встановлених нормами та правилами з ядерної та радіаційної безпеки. Перелік документів, що подаються для отримання ліцензії, а також вимоги щодо їх оформлення та змісту, встановлюються органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для окремого етапу життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів та окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії. 240.1.5. У даному пп. ПК України визначено, що суб'єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку, якщо вони здійснюють тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Дослідимо терміни. Так, тимчасове зберігання радіоактивних відходів визначається як їх розміщення в об' єкті, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення (відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»). Термін дії ліцензії окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом, але не повинен бути меншим ніж три роки і у разі потреби може продовжуватися за заявою ліцензіата та з дотриманням вимог, які встановлені пунктами 22-25 Постанови КМУ від 6.12.2000 р. № 1782 «Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії». У даному підпункті закладено стимули до зменшення строку тимчасового зберігання радіоактивних відходів, дотримання строку зберігання, який зазначається в ліцензії. 240.2. Сплата податку суб'єктами, вказаними в даному пункті Податкового кодексу, відбувається через податкових агентів, тому див. коментар до ст. 241. 240.1.3. У даному підпункті зазначається, за яких умов суб'єкти, вказані в п. 240.1, не є платниками екологічного податку. 240.1.3.1. У даному підпункті закладено норму щодо стимулювання виробників радіоактивних відходів до скорочення строку зберігання їх на своїх підприємствах і знаходження на території України. Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному підпункті. Так, джерело іонізуючого випромінювання - фізичний об' єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 08.02.1995 р. Термін «відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання» в українському законодавстві не закріплено, натомість є термін «закрите джерело іонізуючого випромінювання», який визначається як радіоактивна речовина, повністю укладена в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2005 р. № 54 «Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України»). Також зустрічається термін «відпрацьоване ядерне паливо», яке визначається як опромінене ядерне паливо, подальше використання якого в установці не передбачається відповідно до Наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 08.06.2004 р. № 101 «Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок. (Тлумачний словник українських термінів. Словники термінів: українсько-англо-російський, русско-украинско-английский, епдіізп-газзіап-икгаіпіап НП 306.7.086-2004»). Можна зробити висновок, що відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання - це джерело іонізуючого випромінювання, повністю укладене в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульоване у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок подальше використання його не передбачається. 240.3.2. У даному підпункті з кола платників екологічного податку виключаються суб'єкти, які здійснюють діяльність з поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дана норма зумовлена тим, що вказана діяльність фінансується в основному за рахунок Державного бюджету України на відміну від діяльності зі зберігання (захоронення) інших радіоактивних відходів. Остання фінансується відповідно до Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами в основному за рахунок коштів Державного фонду поводження з радіоактивними відходами. Одним з джерел фінансування вказаного фонду є надходження екологічного податку, в частині утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасового зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Саме тому вказані суб' єкти не є платниками екологічного податку. 240.4. Вказані в даному пункті підприємства не є платниками екологічного податку через те, що на відміну від виробників нерадіоактивних відходів, за розміщення яких в більшості випадків екологічний податок сплачується організацією, що приймає відходи, у випадку з радіоактивними відходами ознаки платника податку мають утворювачі радіоактивних відходів. Пп. 240.1.4, 240.1.5 та п. 240.4 ПК України узгоджуються з законодавством України у сфері поводження з радіоактивними відходами, зокрема одним з основних принципів державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є такий: зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами (відповідно до ст. 3 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»). 240.5. У даному пункті закладено стимули до розвитку діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, переходу від зберігання, захоронення відходів до їх утилізації. Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті. Так, збирання, заготівля відходів як вторинної сировини - діяльність, пов' язана із збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням, перевезенням, реалізацією і постачанням відходів переробним підприємствам на утилізацію відповідно до Наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.03.2001 р. № 52/105 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини». Перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягає ліцензуванню: макулатура; склобій; відходи полімерні; відходи гумові, у тому числі зношені шини; матеріали текстильні вторинні; використана металева тара (ящики, фляги, каністри, банки, зокрема алюмінієві банки з-під напоїв, балончики) (затверджено Постановою КМ України «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню» від 28.02.2001 р. № 183). Для провадження діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини необхідно отримати ліцензію. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 240. Платники податку" |
||
|
||