Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 408. Дезертирство


1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
1. Об'єкт злочину - порядок проходження військової служби.
2. З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми:
1) самовільне залишення військової частини або місця служби;
2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання. Тому замах на дезертирство, що може бути характерно для дезертирства зі зброєю, виданою, скажімо, для несення спеціальної служби, можливий лише у вигляді спроби залишити військову частину (місце служби). Під час дезертирства винний не перестає бути військовослужбовцем. Тому у разі вчинення ним опору військовому начальникові під час його затримання, навіть якщо воно відбувається і після кількох років дезертирства, такий військовослужбовець несе відповідальність і за ст. 404.
Дезертирство є триваючим злочином, тому, зокрема, дія закону про амністію не поширюється на нього, якщо дезертирство закінчено, припинено або перервано після прийняття закону про амністію.
3. Суб'єкт злочину - будь-який військовослужбовець.
Військовозобов'язаний суб'єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні (перевірні) і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов'язку в запасі). Отже, військовозобов'язаний, призваний на відповідні збори, не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.
Військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, або засуджені до тримання в дисциплінарному батальйоні, але ще не доставлені до нього (утримуються на гауптвахті до набрання сили вироком суду, конвоюються у дисциплінарний батальйон тощо), у разі втечі з метою уникнення кримінальної відповідальності і - одночасно - з метою ухилення від військової служби (адже зазначений вид покарання не припиняє їх військову службу), мають нести відповідальність за ст. 408.
Військовослужбовці, які відбувають призначений як кримінальне покарання арешт на гауптвахті, або перебувають у попередньому ув'язненні, у разі їх втечі з такою самою двоєдиною метою притягуються до відповідальності за сукупністю злочинів, передбачених статтями 393 і 408. Стаття 408 не може застосовуватися лише у разі, якщо військовослужбовець після втечі з-під варти повертається до місця служби (скажімо, з метою звернення до командування з проханням клопотати про зміну йому запобіжного заходу), оскільки у цьому випадку його метою не було ухилення від військової служби.
4. Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст. 408, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
Фактичними обставинами, які зазвичай вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочину, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному становищі, працевлаштування, створення сім'ї, часта зміна місця проживання, злочинна діяльність під час дезертирства, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину або до з'явлення у військкомат за наявності можливості для цього тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Один лише факт тривалого (два і більше місяців) незаконного перебування поза межами місця служби ще не може свідчити про мету ухилитися від військової служби взагалі (наприклад, військовослужбовець, який вчинив необережне вбивство іншого військовослужбовця, переховується від помсти з боку його товаришів, і чекає, коли вони будуть звільнені у запас).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
5. Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю;
2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) - дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Про поняття зброя див. коментар до ст. 404. У разі дезертирства зі зброєю мається на увазі переважно вогнепальна, холодна та деякі інші види зброї, якими оснащуються військові формування.
Під дезертирством зі зброєю слід розуміти дезертирство, принаймні на початковому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.
Така зброя може бути викрадена (шляхом крадіжки чи грабежу), отримана в результаті шахрайства, вимагання, розбою або зловживання службовим становищем (якщо такий військовослужбовець є військовою службовою особою), привласнена завдяки тому, що попередньо була йому довірена {для перевезення, охорони тощо) чи перебувала у його віданні. Заволодіння військовослужбовцем зброєю шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, вимагання або зловживання службовим становищем з наступним дезертирством кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і частинами 1, 2 або 3 ст. 410.
Якщо зброя була видана військовослужбовцю для постійного носіння з метою самозахисту (коли такий військовослужбовець є, наприклад, водночас працівником правоохоронного органу) або для виконання навчальних вправ з нею, навчальної стрільби, чищення, або зброя потрапила до військовослужбовця в результаті розтрати зброї, вчиненої іншою особою тощо, дезертирство з такою зброєю кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 408. У разі залишення місця несення відповідної спеціальної служби і дезертирства зі зброєю, виданою для виконання обов'язків з несення вартової (вахтової), прикордонної, внутрішньої служби, патрулювання або бойового чергування, діяння винної особи кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і статтями 418,419,420 або 421.
Подальше, після початку дезертирства, носіння зброї та її зберігання повністю охоплюються ч. 2 ст. 408 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 263. Так само особа, яка вчинила дезертирство зі зброєю, не звільняється від відповідальності за ч. 2 ст. 408 у разі добровільної здачі її органам влади. Передача ж чи збут іншим особам зброї, з якою особа дезертирувала, потребує додаткової кваліфікації за ст. 263.
Про поняття попередня змова групи осіб див. коментар до ст. 28.
Дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, слід відрізняти від самовільного залишення поля бою під час бою (ст. 429) за ознаками місця (при дезертирстві ним є не тільки місце служби, а й територія військової частини), часу (при дезертирстві це не обов'язково час бою) і суб'єктивною стороною (залишаючи поле бою під час бою, особа може не мати за мету залишити місце служби назавжди).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 298, 312, 340).
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 49, 54, 60, 107-112, 155).
Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996p. (ст. 4).
Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України. Затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94.
Постанова ПВС «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996р. № 15.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 408. Дезертирство"
  1. Стаття 401. Поняття військового злочину
    1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. 2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил
  2. Стаття 403. Невиконання наказу
    1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,- карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років. 2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій
  3. Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості
    1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства,- карається арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб
  4. Стаття 419. Порушення правил несення прикордонної служби
    1. Порушення правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України, якщо це спричинило тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. (Стаття 419 в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 р.) 1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок несення прикордонної служби. Його додатковим
  5. Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем
    1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду,-
  6. Стаття 430. Добровільна здача в полон
    Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років. 1. Об'єкт злочину - порядок виконання військового обов'язку в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці. 2. З об'єктивної сторони злочин виражається у здачі в полон. Це може виявитися у діях, коли військовослужбовець, наприклад, під час бою викидає білий прапор чи
  7. § 2. Правонарушение: понятие, признаки, виды
    Правонарушение - это противоправное, виновное, наказуемое, общественно опасное деяние вменяемого лица, причиняющее вред интересам государства, общества и граждан. Деяние может осуществляться в виде как действий, так и бездействия (см. схему 57). Схема 57 --- ¦ ПРИЗНАКИ ПРАВОНАРУШЕНИЙ +---
  8. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  9. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  10. § 4. Засади цивільного права
    Засади цивільного права - це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права. Слід зазначити, що незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст. З ЦК. У кожній із вказаних тут засад