Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
B.I. Тертишніков. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2007 - перейти к содержанию учебника

Стаття 58. Належність доказів

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
3. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
76

1. Коментована стаття закріплює правило про належність доказів із метою не допустити відволікання уваги суду на дослідження доказів, що не мають значення для справи, тобто предмету доказування за її обставинами. Ця стаття встановлює процесуальний фільтр, за допомогою якого, на підставі внутрішнього переконання, суд відкидає докази, що не стосуються справи. Значення цього правила полягає у тому, що суд може припинити спроби недобросовісних учасників процесу затягнути процес, відвернути увагу суду та інших учасників процесу від суті справи. Так, характеристика відповідача у справі про стягнення аліментів до справи не належить, але ця ж характеристика у справі про позбавлення його батьківських прав може бути приєднана до справи. Питання про належність доказів вирішується головним чином суддею при прийнятті заяви і підготовці цивільної справи до судового розгляду.
2. Правило цієї статті є загальним, воно конкретизується спеціальними правилами інших статей цього Кодексу. Так, ст. 136 ЦПК передбачає обов'язковість обгрунтування клопотання про виклик свідка вказівками на те, які обставини по даній справі може підтвердити цей свідок. Зазначена особа може бути викликана у суд тільки за умови, що її повідомлення належатимуть до обставин саме цієї справи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 58. Належність доказів"
  1. Стаття 59. Допустимість доказів
    стаття має деякі недоліки у своїй назві. Назва статті, по-перше, суперечить частині 2, в якій міститься головний зміст принципу допустимості. Не може регулюватися даною статтею питання про допустимість доказів, оскільки частина 1 ст. 57 цього Кодексу зазначає, що доказами є будь-які фактичні дані. Тим більше, що у частині 2 коментованої статті мова йде про засоби доказування. Тому назву статті
  2. Стаття 212. Оцінка доказів
    статті і судової практики можна навести такі принципи оцінки доказів: а) докази оцінюються судом (кожний окремо й усі в сукупності); б) докази оцінюються за внут рішнім переконанням суддів; в) внутрішнє переконання має бути не беззвітним, не інтуїтивним, а заснованим на всебічному, повно му і об'єктивному розгляді у судовому засіданні обставин справи; г) при оцінці доказів судді повинні
  3. Стаття 56. Оскарження рішень контролюючих органів
    статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Скарги на рішення державних
  4. Стаття 94. Адміністративний арешт майна
    статті. 94.4. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. 94.5. Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його
  5. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплено загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що
  6. § 4. Визнання права власності
    належність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, діє презумпція правомірності фактичного володіння. Оскільки позови про визнання права власності не пов'язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і зумовлені триваючим порушенням з боку третіх осіб, на них, як і на нега- торні позови, не ПОШИрЮЄТЬСЯ_ГКЩ№ШЦШШІСТЬ. Якщо вимога про визнання права
  7. § 3. Договір транспортного експедирування
    належністю; - надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; - забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, шо надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;
  8. § 5. Договір факторингу
    доказів того, що відступлення права грошової вимоги фактору справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнту на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги фактору звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Згідно зі ст. 1084 ЦК якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта
  9. § 4. Поняття і види господарських товариств
    статтями 116, 117 ЦК, ст. 88 ГК та статтями 10, 11 Закону. Так, учасники товариства мають право: ­ брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством; ­ брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно
  10. § 5. Виконання господарських договорів
    статтями 524, 533 ЦК). Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, не допускається крім випадків, передбачених законом, а також відмову від виконання або відстрочку виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК). Додатково у ст. 236