|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
Стаття 4. Право особи на сім'ю
|
|
1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.
У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.
2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.
3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.
Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.
Коментована стаття має назву "Право особи на сім'ю". Положення статті фактично дублюють ст. 291 ЦК України, яка передбачає право на сім'ю як одне із особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її природне існування.
Коментована стаття встановлює три основні прояви права фізичної особи на сім'ю. Першим проявом є право особи на створення сім'ї. За загальним правилом, створити сім'ю має право особа, яка досягла шлюбного віку. Відповідно до ст. 22 СК шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Сім'ю також може створити особа, яка не досягла шлюбного віку, у випадку, якщо вона досягла чотирнадцяти років, укладення шлюбу відповідає її інтересам та існує відповідне рішення суду з цього приводу (ст. 23 СК).
Разом з тим, створення сім'ї не обмежується вступом в шлюб. Сім'я може створюватися одинокою особою шляхом усиновлення дитини. А відповідно до ст. 211 СК усиновлювачем може бути тільки повнолітня дієздатна особа. Отже реалізувати право на створення сім'ї може тільки особа, яка досягла повноліття (18 років).
Особа, яка народила дитину, незалежно від віку може створити сім'ю. Мова йдеться про сім'ю, членами якої буде ця особа (жінка) та народжена нею дитина. В даному випадку законодавець слушно застосував словосполучення "може створити", оскільки тільки факт народження дитини автоматично сім'ю не створює, оскільки жінка в силу ч. 3 ст. 143 СК має право залишити дитину в пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я.
Другим елементом права особи на сім'ю є право на проживання в сім'ї. Це право має особа незалежно від віку. Так право дитини на проживання в сім'ї конкретизується обов'язком її батьків або матері забрати її із пологового будинку (ст. 143 СК). Правда із загальних положень цієї статті містяться виключення (ч. 3 ст. 143 СК), перелік яких не є вичерпним, отже право дитини бути забраною із пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я не завжди гарантується.
Особа, яка має сім'ю, вправі проживати в тому самому місці, де живе її сім'я. Примусова ізоляція особи від сім'ї допускається тільки у випадках і в порядку, встановлених законом. Так, наприклад, до фізичної особи, підозрюваної у вчиненні злочину, може бути застосований запобіжний захід у вигляді взяття під варту (ст. 155 КПК). Кримінальний кодекс України передбачає такі види покарання за скоєні злочини, як позбавлення волі (ст. 63 КК), що також передбачає ізоляцію особи від її сім'ї.
Третім проявом права особи на сім'ю є її право на повагу до свого сімейного життя. Частина 4 коментованої статті має декларативний характер та запозичена із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 р. В цілому "право на повагу" критикується дослідниками проблем особистих немайнових прав фізичної особи як таке, що не знає способів примусового здійснення та навіть загальних меж здійснення (Стефанчук Р. О. "Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві", Хмельницький, 2007. - с. 503). Разом з тим, конкретизацію права особи на повагу до свого сімейного життя можна знайти в інших нормах законодавства, зокрема, у ч. 5 ст. 5 СК та у ст. 292 ЦК, відповідно до яких ніхто не може втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Информация, релевантная "Стаття 4. Право особи на сім'ю" |
- 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
статті були скасовані, а замість них введено ряд норм, що закріпляли право безстрокового користування земельними ділянками для зведення на них будівель на праві власності житлово-будівельного кооперативу. Застава майна не могла не бути обмеженою в зв'язку із звуженням кола об'єктів приватних прав. Тому іпотека не передбачалася. Існував також ряд обмежень щодо предмета застави (ст. 87). Поза
- 3.2. ЦК УРСР 1963 р
статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод". Говорячи про найбільш характерні моменти, що
- § 4. Засади цивільного права
правового становища приватної особи. Засадами цивільного права (законодавства) України визнаються: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують "суверенітетом особистості", вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві у системі
- § 4. Ім'я фізичної особи
правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих невідчужуваних прав
- § 5. Місце проживання фізичної особи
право вільно пересуватися, обирати місце перебування і проживання. Стаття 33 Конституції розрізняє місце перебування громадянина і місце його проживання. Місце перебування фізичної особи - це те місце, де вона знаходиться тимчасово (готель, санаторій, притулок тошо). Місце проживання фізичної особи - це місце, де громадянин постійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як
- § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем У суді. Таким чином, маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи: 1) це "організація", тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення; 2) вона має бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; 3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єк- тність),
- § 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення ст. 83 ЦК, очевидно, слід тлумачити у тому сенсі, що йдеться не лише про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, але й узагалі - про будь-яку форму юридичної особи, котра прямо не заборонена законом. Товариство - це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у ньому.
- § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
правопорядку, охороною здоров'я, освітою. іноді у цивілістичній літературі згадується також договірний порядок виникнення юридичних осіб1. Однак слід зазначити, що така класифікація є неточною, оскільки у ній певною мірою ототожнюються порядок і підстава виникнення юридичної особи. Так, підставою виникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи. Відповідно,
- § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, у поєднанні з поняттям їх дієздатності, утворює єдину категорію - цивільну правосуб'єктність зазначених суб'єктів. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад - це соціально-правова можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин. Основні засади участі держави та українського
- § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції). Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України
|