Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 39. Шлюб, який є недійсним


1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
2. Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.
3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.
4. За заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій-третій цієї статті.
5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.
6. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша-третя цієї статті), а також розірвання цього шлюбу.
1. В коментованій статті закріплюються умови недійсності шлюбу, тобто випадки, коли шлюб є недійсним в силу прямого припису закону без винесення судом відповідного рішення. Це можливо у разі порушення основних умов дійсності шлюбу - одношлюбності, відсутності кровного зв'язку між найближчими родичами та свідомої згоди сторін на укладення шлюбу. Таким чином, шлюб є недійсним, якщо він зареєстрований:
- з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
- між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
- з особою, яка визнана недієздатною.
2. Можливість «автоматичної» (без рішення суду) недійсності шлюбу встановлена в законі вперше. Разом з тим в теоретичному плані ця ідея не нова. Свого часу вона обговорювалася в літературі і була відкинута. Основною теоретичною посилкою для цього була наступна. В цивільному праві усі недійсні правочини, як відомо, поділяються на нікчемні та оспорювані. Різниця полягає у тому, що для недійсності нікчемних правочинів не потрібне рішення суду, оскільки вони визнаються недійсними в силу прямого припису закону. Оспорювані ж правочини можуть визнаватися недійсними лише за рішенням суду. Нікчемними є правочини, укладені з такими порушеннями закону, які є очевидними і не потребують доведення в суді (наприклад, порушення нотаріальної форми договору). Оспорювані правочини потребують судового розгляду, оскільки підстави їх недійсності мають бути доведені в суді (укладення правочину під впливом обману, насильства тощо).
Таке відступлення в теорію цивільного права доцільне тому, що саме концепція недійсних правочинів знаходить свій прояв в концепції недійсних шлюбів. Ця концепція в літературі піддавалася критиці. Зокрема, Г.М. Свердлов вказував, що оскільки шлюб - це не правочин, то і поділ недійсних шлюбів, як недійсних правочинів, на два види - нікчемні та оспорювані, є недоцільним. До аргументів додавалося також те, що шлюб, який визнаний державою за допомогою акта його реєстрації, може бути похитнутий лише актом державної влади - судовим рішенням. Тому ніхто без рішення суду не може посилатися на недійсність шлюбу.
В цілому важко було очікувати появи двох видів недійсних шлюбів (абсолютно недійсних та оспорюваних) в новому СК України. І хоча вони так в законі не називаються, аналогії з недійсними правочинами абсолютно очевидні. Аргументи, що висловлювалися Г.М. Свердловим у 1949 році, знову виявилися актуальними. До них можна додати наступне. В ч. 1 ст. 21 нового СК України вперше надається легальне визначення шлюбу, згідно з яким шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка. Таким чином, закон не закріплює концепції договірної природи шлюбу. Якби шлюб визнавався в законі як договір жінки та чоловіка, то логічним було б продовження цієї ідеї у можливості існування нікчемних та оспорюваних шлюбів (як договорів). У зв'язку з тим, що шлюб в СК України визнається саме як союз, то введення двох видів недійсних шлюбів суперечить юридичній логіці.
3. Несприйняття концепції нікчемних шлюбів (без рішення суду) має й інші підстави. Згідно із ч. 4 коментованої статті орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій-третій цієї статті. На перший погляд, анулювання актового запису - це проста формальна процедура. Однак це не так. Для того, щоб анулювати актовий запис, орган РАЦС повинен виконувати невластиві йому функції, а саме - перевіряти та співставляти між собою документи, що одночасно встановлюють та юридично підтверджують протилежні факти. З одного боку, це документ, що підтверджує наявність зареєстрованого шлюбу, а з іншого - рішення суду про визнання особи недієздатною або документи, що підтверджують наявність іншого зареєстрованого шлюбу або кровний зв'язок сторін, які зареєстрували шлюб. Обставини, що підтверджуються такими документами, не є очевидними, вони потребують перевірки, яку може здійснювати виключно суд.
В першу чергу це стосується ситуації, коли одна із сторін перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі. Заявитель може надати органові РАЦС копію документа про реєстрацію особою, яка зареєструвала новий шлюб, попереднього шлюбу. Проте на момент реєстрації другого шлюбу попередній шлюб міг бути вже розірваний, із чим заявитель не був обізнаний. Виходячи з формального розуміння коментованої статті, такий повторний шлюб є дійсним, хоча необізнаний заявитель може звернутися до органу РАЦС з заявою про анулювання зробленого актового запису. Щонайменше, орган РАЦС має перевірити, чи не існує актового запису про розірвання попереднього шлюбу, оскільки наявність такого актового запису є підставою для відмови в анулюванні актового запису про реєстрацію повторного шлюбу. Ситуація може бути ще складнішою, коли заявитель звертається до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб і не має при цьому копії свідоцтва про попередній шлюб. При цьому він може посилатися на свідчення свідків, листи одного з подружжя або інші документи, які, на його погляд, свідчать про наявність першого шлюбу. Відомо, наскільки ретельно цивільне процесуальне законодавство визначає процедуру подання будь-яких доказів, які в подальшому досліджуються судом. Законодавство, що визначає порядок реєстрації актів цивільного стану, не містить таких приписів, оскільки органи РАЦС не розглядають спорів і не досліджують суперечливих доказів сторін. У свою чергу ст. 39 СК України також не визначає, з якими саме документами особа може звернутися до органу РАЦС і взагалі як вона може вимагати анулювати актовий запис про шлюб.
З аналізу ч. 4 ст. 39 СК України випливає, що звернутися до органу РАЦС з заявою про анулювання актового запису про шлюб може будь-яка заінтересована особа. Коло таких суб'єктів законом не визначене. Заінтересованою особою може бути другий з «подружжя», їх родичі, спадкоємці тощо. Цей момент вбачається особливо небезпечним. Між особою, яка звертається до органу РАЦС із заявою про анулювання шлюбу, та власне особою, яка зареєструвала шлюб, можуть виникати різні відносини, в тому числі спірні. Органи РАЦС не можуть вирішувати питання про те, яка особа є заінтересованою в анулюванні актового запису про шлюб, а яка до цієї категорії не належить і, відповідно, не має на це права.
Може виникнути взагалі парадоксальна ситуація. Уявімо, що до органу РАЦС звернувся заявитель із заявою про анулювання актового запису про шлюб, укладений іншими особами, наприклад, його батьком. Заявитель вказує, що батько на час реєстрації шлюбу був визнаний недієздатним за рішенням суду. Пізніше його дієздатність була судом поновлена. Пройшло кілька років, ніхто з осіб, які зареєстрували шлюб, не спростовує його і не звертається до органу РАЦС. Батько є дієздатною особою, яка проживає в сім'ї, в якій, можливо, народилася дитина. Зрозуміло, що син як спадкоємець першої черги заінтересований у тому, щоб шлюб його батька не визнавався дійсним, оскільки дружина батька може претендувати на спадкове майно. Формально він може звернутися до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб його батька. Без сумніву, це призведе до порушення прав та інтересів інших осіб.
4. Не треба відкидати і суб'єктивний фактор. Існування протягом десятиліть виключно судового порядку визнання шлюбу недійсним, очевидно, остаточно сформувало юридичну свідомість у цьому питанні. Тому новий позасудовий порядок не сприймається науковцями та практиками. Можливо, тому погодитися з можливістю існування абсолютно недійсного шлюбу (без рішення суду), як це має місце відносно нікчемних правочинів, важко. Достатньо подивитися на проведений в науці аналіз коментованої статті. Так, Ю.С. Червоний, а слідом за ним і О.І. Сафончик вказують, що існують два порядки визнання шлюбу недійсним-реєстраційний та судовий. Автори вважають, що як в першому, так і у другому випадку шлюб визнається недійсним. Різниця полягає лише у тому, який орган здійснює таке «визнання» - орган РАЦС чи суд. Ідея про недійсність шлюбу як такого з моменту його укладення без будь-якого формального закріплення цього факту не сприймається в цілому.
Вказане свідчить про необхідність зміни загальної концепції недійсних шлюбів, що знайшла своє закріплення в новому СК України. Шлюб має визнаватися недійсним виключно за рішенням суду, незалежно від того, що саме слугує підставою для цього.
5. Із загального правила про недійсність шлюбу, зареєстрованого з особою, яка вже перебуває в зареєстрованому шлюбі, існує виключення. Згідно із ч. 5 коментованої статті у разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Це означає, що правові наслідки виникатимуть для сторін лише наперед, тобто з моменту припинення попереднього шлюбу. Під час існування попереднього шлюбу сторони не можуть вважатися подружжям і набувати для себе права та обов'язки, що передбачені законом для осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, повторний шлюб може частково (під час існування попереднього шлюбу) бути недійсним, а частково (після припинення попереднього шлюбу) дійсним.
З аналізу норм закону можна зробити висновок, що підстава припинення попереднього шлюбу не має значення. Це може бути розірвання попереднього шлюбу в органах РАЦС чи в суді або смерть одного з подружжя. Наслідки щодо долі повторного шлюбу будуть однакові - він стає дійсним після припинення попереднього шлюбу (див. ч. ч. 1,2 ст. 104 СК України та коментар до них).
6. За концепцією, що знайшла своє відображення в коментованій статті, недійсний шлюб є абсолютно недійсним. Він не тягне для сторін правових наслідків. Тому навіть якщо сторони, які перебувають у недійсному шлюбі, розірвуть його в судовому або адміністративному порядку, це не буде мати правового значення. З моменту реєстрації недійсного шлюбу та до моменту розірвання «шлюбу» сторони не вважаються дружиною та чоловіком. Оскільки недійсний шлюб юридично не існує, то по суті і «розривати» нема чого.
Аналогічно вирішується питання і у разі смерті особи, яка перебувала у недійсному шлюбі. У зв'язку з тим, що недійсний шлюб не породжує для сторін статусу подружжя, вони не можуть визнаватися спадкоємцями першої черги, як це має місце для осіб, які перебувають у дійсному шлюбі.
Закон передбачає, що навіть у випадку розірвання «шлюбу» або смерті особи, яка перебувала у такому «шлюбі», актовий запис про шлюб анулюється органом РАЦС.
7. Закон диференційовано підходить до вирішення питання про наслідки недійсного шлюбу. Тому вони стосуються лише того з «подружжя», хто знав про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховав їх від другого з подружжя і (або) від державного органу РАЦС (див. ч. 6 ст. 45 СК України та коментар до неї).
Недійсність шлюбу, навіть передбаченого в коментованій статті (абсолютно недійсного), не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків та дитини, яка народилася у цьому шлюбі (див. ст. 47 СК України та коментар до неї).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 39. Шлюб, який є недійсним"
  1. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    Стаття 1216 ЦК визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування". Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях.
  2. § 1. Загальні положення про спадкування за законом
    Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна настає спадкування за законом. Отже, спадкування за законом має місце тоді, коли і оскільки не існує заиовіїу. Підставами
  3. Висновки до розділу
    У новому Сімейному кодексі, в якому вміщено нормативний матеріал, що стосується сімейного права, мається на меті відобразити особливості правового регулювання сімейних відносин, показати їхню пов'язаність з відносинами майновими і немайновими, які регулюються цивільним правом. Суттєвих змін у зазнало регулювання деяких питань, пов'язаних зі шлюбом. Шлюб визначено як зареєстрований у державних
  4. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    Захист права спільної власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомоч-ностей співвласниками та правові засоби вирішення можливих спорів між ними. Так, у співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у спільному майні (його поділу). Згідно зі ст. 115 ЦК України кожний з
  5. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  6. § 2. Дієздатність громадян
    Дієздатність громадянина. Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця влас-
  7. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права
  8. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
    1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України. Час має важливе значення в процесі виникнення, розвитку та припинення сімейних правовідносин. У зв'язку з цим в СК України містяться посилання на строки як на обставини, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки. Поняття строків та порядок їх обчислення визначаються не сімейним, а цивільним
  9. Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
    1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. 2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного
  10. Стаття 21. Поняття шлюбу
    1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. 2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. 3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до
© 2014-2022  yport.inf.ua