| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Центральні органи державної влади |
||
|
Парламент. За змістом основного закону і згідно теоретичним концепціям вчених ФРН, парламент в країні однопо-латний; їм є Бундестаг, який здійснює законодавчу та іншу діяльність. "Бундестаг, - пишуть німецькі вчених-ні Г.Клайн і В.Цее, - є парламентом Федеративної Республіки Німеччини. Прийняті ним рішення виходять від на-роду". Бундесрат, за посередництвом якого суб'єкти федерації беруть участь у законодавстві та управлінні країною, є, на думку ряду німецьких теоретиків, органом "верховної бюрократії земель" і не розглядається ні в основному законі, ні в наукових роботах в якості другої палати парламенту. Однак ряд німецьких учених і російські теоретики, причому не без вагомих підстав, вважають, що парламент у ФРН складається з двох палат - Бундестагу (нижня) і Бундесрату (верхня), що не мають рівного статусу; остання обставина знаходить своє вираження у порядку формування палат, терміни повноважень, обсяг повноважень і т.д. Бундестаг обирається на 4 роки шляхом загальних, прямих, рівних виборів. Депутати Бундестагу, згідно з основним законом, є представниками всього народу, не пов'язані наказами або вказівками і підкоряються лише своїй совісті (вільний мандат) - ст. 38 і 39 основного закону. Члени Бундесрату призначаються урядами земель зі свого складу і відкликаються таким же чином. Кожна земля розташовує в Бундесраті числом місць, неточно пропорційним кількості проживаючого до неї населення. Землі мають в цьому органі щонайменше три голоси; землі з населенням понад два мільйони жителів - чотири голоси; з населенням понад шість мільйонів жителів - п'ять голосів; з населенням понад сім мільйонів - шість голосів. Кожна земля може по-слати стільки членів, скільки вона має голосів. При цьому голоси землі (що забезпечує формальну рівність суб'єктів федерації) можуть подаватися тільки согласен-ванно (ст. 51). Терміну повноважень Бундесрату конституція не встановлює. Його члени мають імперативний мандат; прави-тва земель вказують своїм представникам, як вони мають голосувати з обговорюваних питань. Бундестаг обирає свого голову (дослівно - президента), його заступників та секретарів. Голова здійснюва-ляє розпорядчі права в будівлі Бундестагу і володіє в ньому поліцейської владою; без дозволу голови в по-міщеннях палати на може проводитися ні обшук, ні виїмка (ст. 40 основного закону). Бундестаг створює постійні комітети, інші допоміжні органи; він вправі утворювати слідчі комітети (ст.ст. 45-а, 45 -б, 45-в основного закону). Бундестаг приймає свій регламент. Нині чинний регламент 1952 р. у редакції 1986 з подальшими зраді-нями та доповненнями детально врегулював питання виборів голови, його заступників і секретарів, діяльності керівних органів Бундестагу, організації фракцій і груп депутатів, прав і обов'язків депутатів, діяльності Бундестагу, організації та діяльності комітетів Бундестагу та інших створюваних ним органів, законодавчого процесу та ряд інших. Засідання Бундестагу відкриті; рішенням більшості 2/3 депутатів вони можуть бути оголошені закритими. Рішення приймаються більшістю присутніх депутатів. Закон про зміну основного закону потребує згоди 2/3 депутатів Бундестагу та 2/3 голосів Бундесрату (ст. 42, 79 основного закону). Депутат ні в якому разі не може бути підданий переслідуванню в судовому або адміністративному порядку або іншим чином притягнутий до відповідальності поза Бундестагу за своє голосування або висловлювання у Бундестазі або в одному з його комітетів (це не відноситься до образ наклепницького характеру). Залучення депутата до відповідальності або арешт можливі лише за згодою Бундестагу, за винятком випадків задер-жания при вчиненні діяння або протягом наступного дня і т.д. Бундесрат обирає свого голову строком на 1 рік (ст. 52). Бундесрат приймає свої регламент. Нині діє регламент 1966 р. в редакції 1988 р., в якому регла-ментіровать загальні положення (про членів Бундесрату, легіслатурі і т.д.), про освіту та правове становище органів Бундесрату (президія, комітети, секретаріат т.д.), про засіданнях Бундесрату (підготовка, скликання, керівництво, кворум і т.д.), про виробництво в комітетах, про провадження у справах Європейського Співтовариства і т.д. Скликає Бундесрат його голова; він зобов'язаний скликати його на вимогу представників не менше 2-х земель або Феде-рального уряду (ст. 52 основного закону). Бундесрат приймає свої рішення щонайменше більшістю голосів. Засідання Бундесрату публічні; публічність може бути виключена. Члени Бундесрату не можуть бути одночасно депутатами Бундестагу. Парламент ФРН здійснює законодавчі повноваження. Конституція 1949 розділяє компетенцію між федерацією і землями. Він приймає закони в сфері виняткової компетенції федерації і конкуруючої компетенції федерації та земель, а також з питань, за якими федерація може видавати загальні правові приписи (ст.ст. 71-75, 77 та ін основного закону). Законопроекти, згідно з Конституцією, вносяться в Бундестаг Федеральним урядом, депутатами Бундестагу мул Бундесратом (абз. 1 ст. 76). Законопроекти Федерального уряду підлягають внесенню спочатку в Бундесрат, який має право висловитися про них протягом 6 тижнів. Проект, певний Федеральним урядом при внесенні в Бундесрат як особливо терміновий, воно може після закінчення 3 тижнів передати в Бундестаг, навіть якщо думка Бундесрату за цим проектом ще не отримано; думка Бундесрату в такому випадку має бути негайно по отриманні направлено до Бундестагу. Проекти Бундесрату повинні направлятися в Бундестаг через Федеральне уряд, який протягом 3 місяців зобов'язане висловити по них свою точку зору. Законопроекти можуть вносити і групи депутатів Бундестагу (одна з фракцій, або не менш 5% депутатів, що встановлено в регламенті Бундестагу). Законопроекти розглядаються у трьох читаннях: на 1-м з них, як правило, обговорюються основні положення проекту, в кінці 1-го читання законопроект передається в один з комітетів Бундестагу; 2-е читання включає в себе обговорення кожної статті проекту, внесення до нього змін; по закінченні 3-го читання проводиться голосування по законопроекту. Прийнятий Бундестагом закон повинен бути негайно переданий в Бундесрат. Якщо Бундесрат дає згоду, закон, прийнятий Бундестагом, вважається що вступив в силу. Якщо у нього є доповнення або зміни, то Бундесрат може протягом 3-х тижнів з моменту отримання прийнятого Бундестагом закону вимагати скликання комітету, утвореного з депутатів Бундестагу і Бундесрату для спільного обговорення проектів. Якщо для прийняття закону згоду Бундесрату обов'язково, то скликання комітету можуть зажадати Бундестаг і Федеральний уряд. Якщо комітет запропонує внести зміни до прийнятого Бундестагом законопроект, то Бундестаг повинен знову прийняти рішення з такого законопроекту. Якщо для прийняття закону згоди Бундесрату не потрібно, він може по закінченні вищезазначеної процедури, протягом 2-х тижнів заявити протест проти прийнятого Бундестагом закону. У разі, якщо протест прийнятий більшістю голосів Бундесрату, то він може бути відхилений рішенням більшості депутатів Бундестагу (ст. 77). Відмінною особливістю законодавчої процедури в ФРН є надане Бундесрату право, практично без згоди Бундестагу, приймати закони в умовах т.зв. стану законодавчої необхідності, якщо Федеральне уряд вважає такий законопроект невідкладним (ст. 81 основного закону). Названа процедура є підтвердженням вважати Бундесрат верхньою палатою парламенту. Парламент ФРН може делегувати Федеральному уряду, федеральному міністрові або уряду землі право видання актів з питань, входять до законодавчу компетенцію. При цьому в законі повинні бути визначені зміст, цілі та обсяг наданого повноваження. При делегації повноважень потрібна згода Бундесрату щодо правових постанов Федерального уряду або федерального міністра про основні принципи та тарифах при використанні федеральних залізниць та установ пошти і телеграфу ; така ж згода потрібно при виданні на підставі делегує закону таких правових постанов, які потребують злагоді Бундесрату або виконуються землями за дорученням федерації або в порядку їхньої власної компетенції. Бюджет ФРН приймається парламентом з дотриманням звичайної законодавчої процедури. Він повинен бути представлений Федеральним урядом не пізніше початку вересня. Найважливішу роль в цьому процесі відіграє постійна комісія з фінансів Бундесрату і бюджетна комісія Бундестагу. Члени Федерального уряду несуть колективно та індивідуально політичну відповідальність перед Бундестагом. У ФРН Бундестаг може змістити канцлера шляхом висловлення йому так званого конструктивного вотуму недовіри, тобто шляхом обрання наступника глави уряду. Відома і форма контролю у вигляді вотуму довіри. Питання про вотум довіри ставиться канцлером. Якщо пропозиція федерального канцлера про висловлення йому довіри не зустрічає згоди більшості членів Бундестагу, то федеральний президент може за пропозицією федерального канцлера протягом 21-го дня розпустити Бундестаг. Право на розпуск припиняється, як тільки Бундестаг більшістю своїх членів обере іншого федерального канцлера. Парламент ФРН ратифікує міжнародні договори, якщо вони зачіпають політичні відносини федерації або питання компетенції федерації. Деякі міжнародні угоди адміністративного характеру вимагають згоди Бундесрату. Парламент ФРН може оголосити стан оборони у разі, якщо федерація піддалася агресії або їй загрожує така агресія. Якщо Бундестаг в цей час не може зібратися, то спільний комітет з 33 членів (2/3 членів Бундестагу і 1/3 членів Бундесрату) приймає рішення. Вони можуть бути скасовані Бундестагом за згодою Бундесрату. Федеральний президент. Главою держави у ФРН є федеральний президент. Він обирається Федеральним соб-раніем (орган, що складається з членів Бундестагу і такого ж числа членів, що обираються народними представництвами зе-мель на засадах пропорційності) терміном на 5 пет. Президентом може бути обраний громадянин ФРН (за формулюванням основного закону - "кожен німець"), що володіє виборчим правом і досяг 40 років. Безпосереднє переобрання допускається тільки 1 раз (ст. 54). Згідно з основним законом федеральний президент не може входити ні до складу федерального уряду, ні до складу законодавчої корпорації будь-якої землі. Він також не може обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду, працювати за професією або мати заняття, входити до складу керівництва чи наглядової ради підприємства, що мають на меті отримання прибутку (ст. 55). Федеральний президент представляє державу в міжнародно-правових відносинах, він укладає від імені ФРН договори з іноземними державами, акредитує і приймає послів (ст. 59). Федеральний президент призначає і звільняє федеральних суддів, федеральних чиновників, офіцерів і унтер-офіцерів (якщо законом не встановлено інше). В окремих випадках він здійснює від імені федерації право помилування (ст. 60). Для дійсності актів федерального президента необхідна їх контрассигнатура федеральним канцлером або компетентності міністром (за винятком актів про звільнення федерального канцлера, про розпуск Бундестагу). Федеральний президент володіє імунітетом, скасувати його право тільки Бундестаг у встановлених основним законом випадках (ст. 60 і ст. 46). Повноваження федерального президента в разі будь-яких перешкод або дострокового звільнення з посади здійснюються головою Бундесрату (ст. 57). Згідно з основним законом. Федеральний президент може бути позбавлений посади, якщо Федеральний конституційний суд встановить, що він винен в умисному порушенні основного закону ФРН чи іншого федерального закону. Звинувачення в цьому можуть висувати перед Федеральним конституційним судом Бундестаг або Бундесрат (пропозиція про пред'явлення обвинувачення має бути представлено від імені не менше 1/4 депутатів Бундестагу або 1/4 частини голосів Бундесрату, а рішен-ня про пред'явлення обвинувачення вимагає більшості 2/3 депутатів Бундестагу або 2/3 голосів Бундесрату). Після пред'явлення -ня обвинувачення Федеральний конституційний суд може своїм наказом тимчасово усунути президента з посади (ст. 61 основного закону). Федеральний уряд. Найважливішу роль в житті німецького держави відіграє Федеральний уряд; особливе положення займає його глава - федеральний канцлер. Німеччину внаслідок цього нерідко іменують "канцлерської республікою". Федеральний уряд, згідно з основним законом, складається з федерального канцлера і федеральних міністрів (ст. 62). Федеральний канцлер обирається Бундестагом за пропозицією федерального президента . Обраним вважається по-лучівшій більшість голосів депутатів Бундестагу. Якщо запропоноване особа не обрано, то протягом 14 днів після вибо-рів Бундестаг може обрати федерального канцлера абсолютною більшістю голосів. Якщо протягом цього терміну обрання не відбулися, негайно проводиться новий тур голосування, де обраним вважається той, хто отримав найбільшу кількість голосів. Якщо ця особа зібрало голоси більшості депутатів, федеральний президент протягом 7 днів після виборів повинен його призначити. Якщо воно не отримало такої більшості, то федеральний президент повинен протягом 7 днів або призначити його, або розпустити Бундестаг (ст. 63). Федеральні міністри призначаються федеральним президентом за пропозицією федерального канцлера. Вони звільняються в тому ж порядку. Основний закон ФРН встановлює принцип несумісності посад. Федеральний канцлер і федеральні мініст-ри не можуть займати ніякі інші оплачувані посади, працювати за професією, мати заняття або входити до складу керівництва, а без згоди Бундестагу - до складу наглядової ради якого-небудь підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 66) . Як вже говорилося, роль федерального канцлера в керівництві країною дуже велика. Він відповідно до конституції визначає основні напрями політики і несе за них відповідальність; в рамках цих основних напрямків кожен фе-деральному міністр веде справи своєї галузі самостійно під свою відповідальність; при розбіжності думок між фе-деральному міністрами питання вирішується урядом. В основному законі підкреслюється особлива роль федерального мі-ністра оборони, який наділений правом видавати накази і командувати збройними силами в мирний час; при ого-леніі стану оборони командування збройними силами переходить до федерального канцлера. Федеральний уряд приймає свій регламент, який потребує схвалення федерального президента. В на-варте час діє регламент 1951 р. у редакції 1987 У цьому акті врегульовані питання про повноваження федерального канцлера та порядок його заміщення, про права та обов'язки федеральних міністрів, про порядок роботи уряду. Вже згадувалося, що у ФРН встановлені юридичні правила для забезпечення стійкого положення федерального канцлера: він може бути зміщений тільки в результаті винесення йому конструктивного вотуму недовіри. Відповідальність за діяльність уряду цілком несе канцлер; воно йде у відставку зі зміною федерального канцлера (ст. 69 основного закону). Федеральний конституційний суд складається з двох палат (сенатів). Половина суддів (тобто вісім) обирається Бундестім-гом і половина - Бундесратом. Бундестаг обирає суддів шляхом проведення непрямих виборів: ця процедура здійснюється спеціальною комісією, що формується на основі пропорційного представництва від політичних фракцій палати. Судді від Бундестагу вважаються обраними, якщо за них подано щонайменше вісім голосів. Судді, які отримують свої повноваження від Бундесрату, обираються двома третинами його голосів. Троє суддів у кожному з сенатів повинні обиратися з членів п'яти вищих судів країни, тобто від Федеральної судової палати. Федерального адміністративного суду, Федерального фінансового суду. Федерального суду з трудових справах і Федерального суду з соціальних питань, причому ці члени повинні здійснювати свої повноваження не менше трьох пет. Ці вимоги повинні служити гарантією однорідності суддівського складу та його досвідченості. П'ять інших членів у кожному з сенатів повинні бути призначені з числа осіб, що мають вік не менше 40 років і володіють дипломом, що дає можливість здійснювати функції судді. Іншими словами, тільки юристи можуть отримати місце у Конституційному суді. Судді не можуть входити до складу Бундестагу, Бундесрату, Федерального уряду, ні у відповідні органи земель. Федеральний конституційний суд є самостійним і незалежним від усіх інших конституційних органів судом федерації. Термін повноважень суддів - 12 пет; він обмежений досягненням 68-річного віку. Обрані на посаду судді призначаються федеральним президентом. Повноваження Федерального конституційного суду вельми широкі. Він вирішує такі категорії справ: а) про тлумачення федеральної конституції з приводу суперечок про обсяг прав і обов'язків верховного федерального органу або інших учасників, які конституцією або регламентом верховного федерального органу наділяються власними правами; б) у разі розбіжності думок або виникнення сумнівів щодо формальної і фактичної сумісності фе-дерального права і права земель з федеральною конституцією або сумісності права землі з іншим федеральним правом; такі питання Суд розглядає за пропозицією Федерального уряду, уряду землі або однієї третини частини Бундестагу; в) у разі розбіжності думок про права та обов'язки федерації та земель, зокрема, при виконанні землями Феде-рального права і при здійсненні федерального нагляду; г) з інших спорах публічно-правового характеру між федерацією і землями, між землями або в межах однієї землі, оскільки не передбачений інший судовий порядок (ст. 93). Конституційний суд вирішує також справи за конституційними скаргами, які можуть бути подані кожним, хто утвер-ждает, що державна влада порушила одне з його основних прав або одне з прав, записаних у ряді перерахованих статей основного закону (право на опір, рівноправність, право обирати , права, пов'язані з відправленням правосуддя). Суд розглядає конституційні скарги громад і громадських спілок з приводу порушення законом права на самоврядування (ст. 28 конституції), а також щодо законів земель за умови, що скарга не може бути передана в конституційний суд землі. Відповідно до закону (діє закон про Федеральному конституційному суді 1951 р. у редакції 1985 р.) і федеральної консти-туції Суд виносить рішення про втрати та позбавлення основних прав; про антиконституційність політичних партій; по жало-бам на рішення Бундестагу, що стосуються дійсності виборів, придбання або втрати членства депутатом Бундестагу; за звинуваченнями щодо федерального президента; а також у випадках, коли конституційний суд будь-якої землі розходиться в тлумаченні основного закону з рішенням Федерального конституційного суду або конституційного суду іншої землі (і заступається про рішення Федерального конституційного суду) і т.д. Рішення Суду обов'язкові для конституційних органів федерації та земель, а також для всіх судів і відомств. У випад-ях, спеціально обумовлених законом, рішення Суду мають силу закону (наприклад, коли він виносить рішення за клопотанням конституційного суду землі при розходженні думок у тлумаченні основного закону з рішенням Федерального конституційного суду). Федеральна рахункова палата. Основний закон ФРН не містить скільки-небудь докладних норм, що стосуються Федераль-ної рахункової палати; її статус повинен бути врегульований федеральним законом (абз. 2 ст. 114). Такий закон був прийнятий 11 липня 1985 Федеральна рахункова палата - вища федеральне відомство, незалежний орган фінансового контролю, підпорядкованих-ненний лише закону. У рамках встановлених завдань Палата сприяє Бундестагу, Бундесрату і Федеральному уряду у прийнятті ними рішень. Палату очолює президент. Президент і віце-президент обираються Бундестагом і Бундесратом таємним голосуванням без дебатів за пропозицією Федерального уряду строком на 12 років. Решту членів цього органу призначає Феде-ральний президент за пропозицією глави Рахункової палати. Завданням палати, члени якої мають незалежністю суддів, є перевірка розрахунків, рентабельності і правильності ведення бюджету та керівництва економікою; перевірка звіту федерального міністра фінансів про всі доходи та витрати, а також про стан державного майна та державного боргу за поточний фінансовий рік, що представляється Федеральним урядом в Бундестаг і Бундесрат. Щорічно Палата представляє Бундестагу і Бундесрату спеціальну доповідь з приводу проведеної нею перевірки. На думку німецьких авторів, за своїм правовим положенням Рахункова палата прирівняна до федеральному міністерству, проте володіє повною самостійністю по відношенню до уряду. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Центральні органи державної влади" |
||
|
||