| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Німецький федералізм |
||
|
Спочатку конституція закріпила федеративний устрій держави у складі 11 земель (включаючи міста Бремен і Гамбург); пізніше (у 1952 р.) три землі об'єдналися в одну, а в 1957 р. до складу ФРН була включена Саарская область. Нарешті, при об'єднанні двох німецьких держав на території НДР було утворено 5 нових федеральних земель. В даний час у складі ФРН 16 земель (включаючи місто Берлін). Кожна з федеральних земель відрізняється величиною території і чисельністю населення, рівнем економічного розвитку, історичними традиціями, мовними діалектами і т.д. Так, найбільшою по території є земля Баварія (її площа 70.554 кв.км), найменшою - місто Бремен (404 кв.км), найбільшої за кількістю населення - земля Північний Рейн - Вестфалія (17,68 млн. чоловік), найменшою - місто Бремен (0,68 млн. осіб). У Гамбурзі знаходиться найбільший в світі морський порт, Рурська область - центр землі Північний Рейн - Вестфалія - є найбільшою промислової агломерацією Європи. Згідно з основним законом землі (суб'єкти федерації) володіють особливим правовим статусом (вони мають свої констатує-ції, законодавство, представницький орган землі - парламент, виконавчу владу землі - уряд і т.д.), однак вони не суверенними; суверенітетом володіє тільки федерація в цілому. Особливістю основного закону ФРН є відсутність у ньому спеціального розділу, що регулює питання федеративного устрою держави. Однак положення, що стосуються цієї проблеми, містяться практично в кожному з розділів конституції. Основна увага в основному законі приділено визначенню принципів взаємовідносин центру (федерації) і земель (її суб'єктів), а також земель між собою. У ній чітко встановлено, що конституційний лад земель повинен відповідати основним принципам республікан-ського демократичного і соціальної правової держави в сенсі основного закону ФРН (абз. 1 ст. 28), що федерація гарантує відповідність конституційного ладу земель вимогам основного закону, записаним в даній статті. У ньому, далі, підкреслюється, що здійснення державних повноважень і рішення державних завдань є справою земель, оскільки основний закон не встановлює або не допускає іншого регулювання (ст. 30) і разом з тим зазначається, що федеральне право має перевагу перед правом земель (ст. 31). Іншими словами, мова йде про передбачуване віднесення компетенції на користь земель, тобто федерація може вирішувати суспільні відносини тільки, якщо це допускає основний закон. Разом з тим федеральне право завжди має перевагу над правом земель. Основной закон допускає можливість застосування федерального примусу. Воно можливе тільки у випадку, коли земля не виконує покладених на неї основним законом та іншими федеральними законами обов'язків. Федеральний уряд з дозволу Бундесрату може вжити необхідних заходів, щоб спонукати землю до виконання своїх зобов'язаний-ностей (ст. 37). Всі установи федерації та земель повинні надавати один одному взаємну правову та адміністративну допомогу (абз. 1 ст. 35), а для збереження або відновлення громадського порядку або безпеки земля в особливо важливих випадках може просити про направлення сил і підрозділі федеральної прикордонної охорони для надання допомоги поліції землі. Земля також може в разі стихійного лиха чи особливо тяжкої катастрофи просити про направлення їй для надання допомоги поліцейських сил іншої землі, підрозділі федеральної прикордонної охорони і збройних сип (абз. 1 ст. 35). У свою чергу, якщо стихійні лиха чи катастрофа загрожує території більш ніж однієї землі. Федеральний уряд може в тій мірі, в якій це необхідно для ефективної боротьби з ними, давати урядам землі вказівки про надання поліцейських сип в розпорядження інших земель, а також направляти підрозділи федеральної прикордонної охорони або збройних сил для підтримки поліцейських сил і т.д. (Ст. 35). Гарантії рівного статусу земель отримали відображення в основному законі. Кожен німець має у будь-якій землі рівні права і обов'язки (ст. 33); у вищих закладах федерації повинні використовуватися в належному співвідношенні чиновники всіх земель, а в інших установах федерації набір співробітників проводиться, як правило, з жителів тон землі, де ці установи діють (ст. 36). Основний закон говорить про забезпечення єдиного рівня життя на всій території федерації (п. 2 абз. 3 ст. 106). Значне місце в основному законі займають норми про розмежування компетенції центру і суб'єктів федерації. Чет-ко розрізняються виключна компетенція федерації і конкуруюча законодавча компетенція; в конституції го-ворітся про питання, по яких федерація може видавати загальні приписи (ст. 75). До виключної компетенції Феде-рації віднесено 11 основоположних напрямків, найважливіші з яких: зовнішні зносини і оборона; громадянство федерації; валюта, грошовий обіг, чеканка монети, режим мір і ваг; федеральні залізниці і повітряне сполучення, пошта, телезв'язок; співробітництво федерації та земель, зокрема, в охороні основ вільного демократичного ладу, існування і безпеки федерації та земель. Виключна компетенція земель в основному законі не обумовлена і носить залишковий характер. Землі, йдеться в ст. 70 основного закону, мають право законодательствовать в тій мірі, в якій основний закон не надав такі повноваження федерації. Конкуруюча компетенція включає понад 25 питань, і перш за все: цивільне право, кримінальне право і використан-ня вироків, судоустрій, судочинство, адвокатура, нотаріат; право союзів і зборів, охорона німецького культурного надбання від вивозу за кордон, громадянство в землях та ін Земля володіє законодавчими повноваженнями у сфері конкуруючої компетенції лише тоді і остільки, коли і оскільки федерація не користується своїми законодавчими правами. Разом з тим передбачено, що федерація має право законодавства у цій сфері, якщо існує необхідність у федеральному законодавчому регулюванні, так як: 1) питання не може бути ефективно врегульовано законодавством окремих земель; 2) регулювання питання законодавством землі могло б порушити інтереси іншої землі або країни в цілому; 3) це необхідно для збереження правового або економічної єдності країни (ст. 72). Федерація наділена правом (за наявності зазначених вище передумов, тобто в пп. 1-3) видавати: загальні розпорядження з таких питань, як правове становище осіб, які перебувають на публічній службі земель, громад та інших корпорацій публічного права; загальні принципи вищої освіти; загальне положення друку і кіно; полювання, охорона природи і турбота про ландшафти; відвід земель, організація територій та водопостачання; реєстрація жителів і видача посвідчень особи (ст. 75). Як свідчить практика, використовуючи норми основного закону, що регулюють питання конкуруючої компетенції, а також можливості видання загальних приписів, федерація значно розширила свої законодавчі повноваження за рахунок земель. В основному законі досить докладно врегульовані питання, що стосуються фінансових взаємовідносин федерації і земель. Федерація і землі роздільно несуть витрати для вирішення своїх завдань, якщо конституцією не передбачено іншого (абз. 1 ст. 104-а). Якщо однак, землі діють за дорученням федерації, то остання несе пов'язані з цим витрати (абз. 2 ст. 104-а). Федерація може надавати землям фінансову допомогу для особливо важливих інвестицій, як і для інвестицій громад та об'єднань громад у випадках необхідності запобігання порушень загальної економічної рівноваги, для вирівнювання економічних відмінностей на території федерації або для надання допомоги в економічному розвитку (абз. 4 ст. 104 - а). Конституція ФРН містить і нечасто зустрічаються в такому ж законодавстві норми про детальний розподіл податкових надходжень. Федерація і землі самостійні і незалежні у веденні свого бюджетного господарства (абз. 1 ст. 109), разом з тим вони повинні враховувати вимоги єдиного економічного балансу країни (абз. 2 ст. 109). Правовий статус суб'єктів федерації детально не розглядається в основному законі 1949 Чи не розглядається і статус міст (Берлін, Гамбург, Бремен), що володіють таким же статусом. Внаслідок цього і ряду інших причин деякі німецькі вчені розглядають землі як державні утворення, що мають особливий правовий статус; інші автори вважають, що ФРН складають держави, що володіють ознаками суверенітету, а міста Берлін, Гамбург і Бремен в офіційних документах прямо іменуються, як міста-республіки . На наш погляд, ближче до істини стоять ті автори, які не розглядають землі як суверенних держав, оскільки, по-перше, вони такими за основним законом не є, по-друге, ніде не закріплено право виходу земель зі складу ФРН; в- третє, як уже говорилося, конституційний лад земель повинен відповідати загальним принципам, сформульованим в основному законі (ст. 28), по-четверте, встановлено, що федеральне право має перевагу над правом земель (ст. 31). Вищим законодавчим органом землі є представницький орган (ландтаг, громадянське збори, палата депутатів), формований шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні. Ландтаги обираються на чотири або п'ять років. Мандат депутата ландтагу є вільним; на депутата поширюється імунітет і індемнітет. У більшості земель діють однопалатні ландтаги; в Баварії парламент має дві палати. Ландтаги приймають закони і здійснюють нагляд за їх виконанням, контроль за діяльністю виконавчої вла-сти; вони обирають прем'єр-міністра. У землях законодавство може прийматися і шляхом референдуму. Більшість ландтагів можуть приймати рішення про саморозпуск; основний закон ФРН не передбачає такого права щодо Бундестагу. Уряд землі (нерідко іменоване кабінетом) складається з прем'єр-міністра (за німецькою термінологією - міністра-президента) і міністрів. У містах Берлін, Гамбург і Бремен міністри називаються сенаторами. Прем'єр-міністр визна-ділячи напрямки урядової політики; в рамках цієї політики кожен міністр самостійно керує дове-ренной йому галуззю. Важливою сферою діяльності земельних урядів є підготовка законопроектів, призначення чиновників до органів землі, а також проведення в життя федеральних законів (наприклад, в області оподаткування). Пре-м'єр-міністр керує діяльністю уряду, здійснює право помилування, представляє землю в зовнішніх від-відносинах та ін |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Німецький федералізм" |
||
|
||