Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

Види застави

. Після завершення аналізу загальних положень заставного права наступним кроком у його вивченні має стати детальніше дослідження його окремих видів, оскільки, по-перше, для кожного виду характерні свої особливості правового регулювання, а, по-друге, ті самі загальні положення саме й виявляються через конкретні види застави.
Слід зазначити, що в законі спеціальної статті про види застави немає. В той же час уявлення про про загальні підходи українського законодавця до поділу застави на окремі види можна отримати із структури Закону України "Про заставу". Проаналізувавши його, можна зробити висновок про те, що Закон як самостійні види застави виділяє: 1) іпотеку; 2) заставу товарів в обороті або у переробці; 3) заклад; 4) заставу майнових прав; 5) заставу цінних паперів. Безумовно, що така класифікація видів не зовсім досконала і досить умовна, але вона практично прийнятна, оскільки дає можливість отримати уявлення про особливості правового регулювання зазначених видів застави. Слід згадати, що у ст. 577 "Окремі види застав" нового ЦК згадуються: 1) іпотека, якою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; 2) заклад, яким є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі; 3) інші види застав. При цьому передбачається, що правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюється законом.
Відповідно до ст. ЗО Закону України "Про заставу" іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. При цьому в ст. 31 предметом застави називається майно, що пов'язане із землею, - будинок, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, що за законодавством належить до нерухомого. Предметом іпотеки може бути також земельна ділянка, що перебуває у власності громадянина, та багаторічні насадження.
1 Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - Ст. 467.
688Крім того, в розділ "Іпотека" цього закону входить ст. 39 "Застава транспортних засобів та космічних об'єктів", у якій йдеться про те, що застава транспортних засобів і космічних об'єктів, які залишаються у володінні заставодавця, здійснюється у порядку, передбаченому розділом II Закону. Таким чином, із змісту цієї статті випливає, що транспортні засоби і космічні об'єкти, хоч і не визнаються нерухомістю, однак їх застава відбувається за правилами іпотеки.
Зазначимо, що Закон України "Про заставу" (ст. 38), передбачивши можливість застави земельних ділянок, на жаль, визначив лише два питання. По-перше, ст. 31 встановлює, що предметом іпотеки можуть бути також належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки, по-друге, ст. 37 передбачає, що при іпотеці будинку чи споруди предметом застави разом з ним є також і право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Цього явно недостатньо, і тому одним з головних напрямів розвитку заставного законодавства має стати вдосконалення норм про іпотеку земельних ділянок.
Аналізуючи іпотеку нерухомого майна, зазначимо, що згідно зі ст. 31 Закону України "Про заставу" предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею (тобто нерухоме), - будинок, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс та інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. В свою чергу за основним призначенням предметів нерухомості розрізняють: 1) іпотеку жилих будинків, квартир, дач, присадибних будинків, гаражів; 2) іпотеку підприємств, будівель, споруд та інших виробничих об'єктів.
Зауважимо, що включення у сферу іпотеки можливості іпотеки підприємства, безумовно, в цілому явище позитивне. При цьому встановлено, що, якщо інше не передбачено законом або договором, іпотека підприємства поширюється на все його майно, в тому числі на основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, які відображені в самостійному балансі підприємства. Отже, можна зробити висновок, що відповідно до Закону України "Про заставу" під майновим комплексом підприємства (його структурного підрозділу) можна розуміти все майно підприємства, в тому числі його основні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності, які відображені в балансі підприємства1.
Далі слід відзначити, що в заставних правовідносинах підприємство може бути як суб'єктом, так і об'єктом правовідносин. При цьому ми погоджуємося з І. Н. Кучеренко в тому, що "підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин - юридична особа"2. Таким чином, коли підприємство є суб'єктом права застави (заставляє своє майно), воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом застави (іпотеки), виступає як майновий комплекс.
При цьому підприємство як єдине ціле може виступати тільки як предмет іпотеки, а його заставодавцем виступає власник або уповноважений ним орган. Певною мірою Закон України "Про заставу" розв'язує це питання, встановлюючи, що застава цілісного майнового комплексу державного підприємства та його структурних підрозділів здійснюється з дозволу органу, який уповноважений управляти відповідним державним майном.
Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 15. - Ст. 99. 2 Власник і право власності / За ред. Я. Н. Шевченко. - К., 1994. - С. 80.
6 У зв'язку з тим, що іпотека підприємства тягне за собою серйозний фінансовий ризик для кредитора, йому надаються деякі додаткові права, перелічені у частинах 2 і 3 ст. 38 Закону України "Про заставу", а саме: заставодавець майнового комплексу підприємства зобов'язаний на вимогу заставодержателя надати йому річний баланс.
Якщо предмет застави втрачено не з вини заставодержателя і заставодавець його не відновив або за згодою заставодержателя не замінив іншим майном такої самої вартості, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання.
Крім того передбачено, що при невиконанні зобов'язання, забезпеченого іпотекою майнового комплексу підприємства, застоводержатель має право вжити передбачених договором іпотеки заходів щодо оздоровлення фінансового становища підприємства, включаючи призначення своїх представників до керівних органів підприємства, обмеження у праві розпоряджатися виробленою продукцією та іншим майном підприємства. Якщо вказані заходи не дали бажаних результатів, заставодержатель має право звернути стягнення на майно підприємства, яке перебуває в іпотеці.
Зупинимось на деяких моментах звернення стягнення на предмет іпотеки. В першу чергу, необхідно знову торкнутись іпотеки підприємства. Підкреслимо, що відповідно до ст. 38 Закону України "Про заставу" в договорі іпотеки або прямо в законі може бути передбачено, що майновий комплекс підприємства переходить до заставодержателя. При цьому остаточна оцінка предмета іпотеки визначається на момент переходу майнового комплексу підприємства за згодою заставодавця та заставодержателя, а при виникненні спору - за рішенням судових органів.
Необхідно взяти до уваги звернення стягнення на квартиру чи жилий будинок1 або, інакше кажучи, можливість самостійного використання заставодержа-телем житлового приміщення після звернення на нього стягнення і наступного виселення з такого приміщення заставодавця, членів його сім'ї, інших осіб, що мають право користуватися відповідними приміщеннями2. На нашу думку, при цьому слід враховувати такі обставини.
По-перше, оскільки невиконання основного зобов'язання веде до зміни власності на предмет застави (в даному випадку - квартиру), то у разі, коли користування нею випливає з права власності, воно повинно припинятися. Однак за договором іпотеки жилого приміщення може бути передбачено, що якщо вказане приміщення є єдиним місцем проживання для власника, то він може зберегти за собою право користування цим приміщенням на основі договору найму.
По-друге, якщо право користування жилим приміщенням грунтується не на праві власності, а на інших підставах (договір найму), то при зміні власника жилого приміщення новий власник права автоматично виселяти осіб, що користуються правом користування жилим приміщенням, не набуває, хоч, безумовно, це значно звужує можливості іпотеки квартир.
Форма договору іпотеки регулюється на основі ст. 32 Закону України "Про
Це пов'язано, в першу чергу, з тим, що нині велика кількість зобов'язань забезпечується іпотекою квартири та інших жилих приміщень.
2 Бушев А. Залог квартири: правовьіе проблеми / / Хозяйство й право. - 1995 - № 2. - С. 121.
690заставу", де зазначено, що договір про іпотеку має бути нотаріально посвідчений. При цьому державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно із посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчений приватним нотаріусом, підставою для накладення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчуження.
Ще одним видом застави із залишенням майна у заставодавця є застава товарів в обороті або у переробці. В результаті свого розвитку застава товарів в обороті або у переробці набула кількох основних ознак, які дають можливість виділити її як самостійний вид застави. Цими ознаками є такі. По-перше, це те, що предмет застави залишається у заставодавця. По-друге, заставодавець має право змінювати склад і натуральну форму предмета застави, оскільки замість індивідуально-визначеної речі предметом застави є речі, визначені родовими ознаками. По-третє, специфічними умовами договору товарів в обороті або у переробці є визначення у ньому родових ознак предмета застави, його загальної вартості і, як правило, місця в якому він знаходиться. По-четверте, з одного боку, майно перестає бути предметом застави як тільки воно виходить з володіння заставодавця, а з другого - нове майно заставодавця, яке підпадає під родову характеристику предмета застави, що потрапляє у володіння заставодавця, стає предметом застави в рамках його вартості. По-п'яте, якщо в договорі визначено місцезнаходження предмета застави, то майно виключається з предмета застави і включається до його складу і в тому разі, коли змінюється його місцезнаходження.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про заставу" встановлюється, що предметом застави товарів в обороті або в переробці може бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція. При цьому ст. 43 передбачає, що при відчуженні заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості. Підкреслимо, що серед обов'язкових умов договору про заставу товарів в обороті або у переробці ст. 41 цього закону передбачає необхідність визначення у договорі виду товару, інших його родових ознак, а також видів товарів, якими може бути замінений предмет застави.
Виходячи з цього можна зробити такий висновок про предмет застави. По-перше, слід визначити загальну вартість предмета застави, яка може бути зменшена лише при зменшенні основного зобов'язання. По-друге, заставодавцеві надано право в межах цієї загальної вартості змінювати натуральну форму застави, оскільки йдеться про заставу речей, визначених родовими ознаками, наприклад, коли договір кредиту забезпечується заставою в одну тонну цукру. Отже, не має значення, де вироблений цей цукор - у Полтавській чи Вінницькій області. Однак виникає питання, чи можна у випадку якщо предметом застави товару в обороті є коксівне вугілля замінити його на буре, зберігаючи загальну вартість предмета? Іншими словами, в договорі варто також визначити межі зміни складу і натуральної форми предмета застави.
Склад предмета договору застави в обороті і можливість його заміни на інші види товарів при укладенні договору мають бути застережені дуже детально. Така сама вимога стосується і договору застави в переробці, але тут слід мати на
6 увазі, що в процесі переробки товару його кількісні та якісні характеристики змінюються. Цю особливість слід враховувати в договорі.
Отже, розглядаючи заставу товарів в обороті або переробці, неможливо не звернути увагу на динамічність предмета застави, тобто необхідність врахування того, що сам по собі предмет застави перебуває не у статичному положенні, а у постійній зміні. Саме така динамічність предмета застави товарів в обороті чи переробці дає можливість спростувати висловлену в літературі думку, що цей вид застави характеризується тим, що при його використанні не додержується "таке важливе положення заставного права, як те, що застава зберігає силу при переході права власності від заставодавця до другої особи"1. Однак справа тут у тому, що при заставі товарів в обороті чи переробці застава зберігає свою силу і для нового власника, але йдеться не про власника окремої одиниці товару, а власника предмета застави в цілому.
Ще однією властивістю застави товарів в обороті чи переробці є значна роль місцезнаходження предмета застави. Ця роль визначається тим, що при заставі товарів в обороті чи переробці внаслідок того, що предметом застави є не індивідуально-визначена річ, а майно, визначене родовими ознаками, важливе значення має момент виникнення заставного права.
Значення моменту виникнення заставного права визначається тим, що реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту вручення їх набувачеві або транспортній організації для відправлення набувачеві чи передачі на пошту для пересилки набувачеві, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності. Однак, якщо раніше ми підкреслювали, що недостатня визначеність предмета застави обмежує права заставодержателя, то невизначеність місця зберігання ставить у невигідне становище заставодавця, оскільки будь-яке його майно, що збігається за видовими ознаками з предметом застави, може бути включене до його складу і становитиме предмет застави. І тому кращим способом забезпечення визначеності предмета застави товарів в обороті чи переробці є точна вказівка його місцезнаходження.
Як правило, основним критерієм розподілу застави на самостійні види є володіння предметом застави. Якщо таким володільцем є заставодержатель, то така застава називається закладом.
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про заставу" під закладом розуміють заставу рухомого майна, при якій майно, що становить предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Це визначення звертає на себе увагу тим, що обмежує предмет закладу тільки рухомим майном.
Аналізуючи заклад, можна виділити дві його основні особливості. Перша з них полягає в тому, що при закладі відбувається передача предмета застави у володіння заставодержателя. Однак передача предмета застави у володіння не завжди означає його буквальну передачу заставодержателю. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 44 згаданого закону за угодою між заставодержателем і заставодавцем предмет застави може бути залишений у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Отже індивідуально-визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу. Та-
1 Певзнер А. О. О залоге // Зкономика й жизнь. - 1992. - № 29. - С. 4.
692ким чином, за тим, де перебуває предмет застави, виділяють звичайний заклад і твердий заклад. Твердий заклад характеризується тим, що предмет застави залишається у заставодавця, однак встановлюються спеціальні позначення, що свідчать про те, що предмет заставлений. Відмінності між цими двома видами закладу полягають у тому, що до твердого закладу застосовуються всі правила звичайного закладу, якщо це не суперечить суті відносин заставодержателя із заставодавцем при такій заставі.
Друга особливість закладу полягає в тому, що оскільки предмет застави передається заставодавцеві, у нього виникає можливість користуватися заставле' ним майном (крім випадків твердої застави). Однак ця можливість не має характеру "автоматичної презумпції", її ще потрібно реалізувати, і тому ст. 46 Закону України "Про заставу" встановлює, що заставодержатель має право користуватися предметом закладу тільки у тому разі, якщо це передбачено договором.
У зв'язку з тим, що предмет закладу передається у володіння заставодержателя, закон більшу увагу приділяє законодавчому закріпленню його прав та обов'язків. Цим питанням присвячені статті 45, 46 та 48 названого закону. Оскільки предмет застави при закладі переходить у володіння заставодержателя, головним його обов'язком є належне збереження і вжиття необхідних заходів для збереження заставленого майна. Заставодержатель також зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця, сплачувати податки та збори, пов'язані з володінням заставленою річчю. Заставодержатель повинен негайно повідомити заставодавця про виникнення загрози загибелі, зменшення вартості чи пошкодження майна. При цьому засобом захисту інтересів заставодержателя від можливої недобросовісності заставодавця є правило про те, що якщо загроза виникла не з його вини, він має право вимагати заміни предмета закладу, а в разі відмови заставодавця виконати цю вимогу може достроково звернути стягнення на предмет закладу.
З можливістю заставодержателя користуватися предметом застави пов'язана друга група його обов'язків. Встановлено, що коли користування предметом застави пов'язано з отриманням доходів, то такі доходи спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зараховуються у рахунок погашення відсотків за боргом, забезпеченим закладом зобов'язання, або самого боргу, зокрема позики. При цьому, оскільки власником речі продовжує залишатись заставодавець, слід погодитись з Є. І. Колюшиним у тому, що розподіл названих доходів не може бути предметом угоди сторін. З наведеного випливає обов'язок заставодержателя регулярно надсилати заставодавцеві звіт про користування предметом закладу і право заставодавця у будь-який час вимагати припинення застави та (або) достроково виконати забезпечене закладом зобов'язання, якщо заставодержатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином.
Ще однією особливістю закладу, пов'язаною з тим, що його предмет перебуває у володінні заставодержателя, є те, що заставодержатель відповідає за втрату, недостачу або пошкодження предмета закладу, якщо не доведе, що така втрата, недостача або пошкодження виникли не з його вини.
Якщо заставодержателем є ломбард або інша організація, для якої надання кредитів громадянам під заклад є предметом її діяльності, то їх відповідальність ще вища. Ці організації звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що втрата, недостача або пошкодження предмета закладу сталися внаслідок непереборної сили. Тому заставодержатель зобов'язаний довести наявність обставин,
6 які є необхідними і достатніми для його звільнення від відповідальності за втрату, недостачу або пошкодження предмета застави.
Однією з найважливіших новел цивільного законодавства, передбачених Законом України "Про заставу", є запровадження або скоріше рецепція застави прав.
За змістом розділу V "Застава майнових прав" Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути тільки майнові права. Відповідно до ст. 49 цього закону заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов'язаннями, у яких він виступає кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. При цьому слід мати на увазі положення ст. 4 названого закону про те, що предметом застави не можуть бути вимоги особистого характеру, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Необхідно взяти до уваги також, що майнові права можуть мати строковий характер, наприклад, майнові права, що виникли з патенту на промисловий зразок. Такі права вимоги, що належать заставодавцеві, можуть бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії. Крім того, оскільки в договорі має бути вказана особа, яка є боржником щодо заставодавця (видавництво, патентонабувач і т. д.), предметом застави можуть бути тільки такі майнові права, при заставі яких відомий боржник.
При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, на основі ст. 50 Закону України "Про заставу" заставодавець зобов'язаний: виконати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не поступатися заставленим правом; не виконувати дій, що можуть призвести до припинення заставленого права або зменшення його вартості; захищати заставлене право від третіх осіб; надавати заставодержателеві відомості про зміни в заставленому праві, про його порушення третіми особами та про домагання третіх осіб на це право. Якщо заставодавець не виконує цих вимог, заставодержатель має право вимагати у судовому порядку переведення заставленого права на себе. Крім того, заставодержатель може вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право, а також самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.
Стаття 52 Закону України "Про заставу" встановлює, що у випадку, коли боржник заставодавця до виконання останнім зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все одержане при цьому заставодавцем стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити за-ставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний на вимогу заставодержате-ля перерахувати відповідні суми на рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не передбачено договором застави.
Своєрідним видом застави прав є застава цінних паперів. На основі ст. 53 Закону України "Про заставу" застава векселя чи іншого цінного папера, що передаються індосаментом, здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателеві індосованого цінного папера. Застава цінного папера, який не може бути переданий шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержа-теля та особи, на ім'я якої було видано цінний папір. Зазначимо, що якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листки на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави, якщо вони передані кредиторові заставного зобов'язання (ст. 54 Закону України "Про заставу").
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Види застави"
  1. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    види застави, що існували раніше (застава права забудови, застава права вимоги), не йдеться про перезаставу тощо. З'явився також новий засіб забезпечення зобов'язань - гарантія, що є по суті, порукою, але у відносинах між соціалістичними організаціями (ст. 196). На відміну від ЦК УСРР 1922 р., де вина не фігурувала як умова відповідальності за порушення зобов'язань, ст. 209 ЦК 1963 р.
  2. § 3. Фінансування заходів державної підтримки підприємництва
    види дотацій: ­ для збалансування доходів і видатків окремих установ, підприємств; ­ бюджетну - надають у разі перевищення видатків над доходами ( як метод бюджетного регулювання) у вигляді бюджетної позики, переважно суб'єктам господарювання з державною формою власності. Держава також може надавати дотації суб'єктам господарювання на підтримку виробництва життєво важливих продуктів
  3. § 3. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань
    види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігові і умови та порядок застосування яких визначається ЦК. Оскільки, відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 199 ГК до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК, розглянемо їх за цивільним законодавством. Види забезпечення
  4. § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
    види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найом, застава тощо, а також відносини спадкування. За своєю суттю статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодавства. При цьому були враховані і відіграли роль методологічного підґрунтя принципи та ідеї римського права.
  5. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    види, згадані в ЦК, є юридичними особами ("господарськими товариствами" - якщо користуватися сучасною термінологією). Слід звернути увагу на деякі відмінності тодішньої класифікації товариств від сьогоднішньої. Так, товариство на вірі тепер називається "командитне товариство", товариство з обмеженою відповідальністю - зараз "товариство з додатковою відповідальністю", категорія "акціонерне
  6. § 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
    види підприємницьких товариств: 1) акціонерне товариство; 2) товариство з додатковою відповідальністю; 3) товариство з обмеженою відповідальністю; 4) повне товариство (товариство з повною відповідальністю); 5) командитне товариство. Акціонерне товариство це підприємницьке товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
  7. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
    види залежно від їхньої оборотоздатності. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав - це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій. Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи: 1 ) об 'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити БІД
  8. § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
    види казначейських зобов'язань: - довгострокові (понад 5 років); - середньострокові (від і до 5 років); - короткострокові (до 1 року). Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його
  9. § 8. Інші об'єкти цивільних прав
    види майна, призначені для його діяльності, в тому числі земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 191 ЦК). Підприємству властиві такі ознаки: 1) це єдиний майновий комплекс, що включає різні види майна, об'єднані
  10. § 7. Виконання зобов'язань
    види договорів (наприклад, щодо договорів поставки, перевезення та ін.). Якщо кредитор відмовляється документально засвідчити виконання зобов'язання (повернути борговий документ чи видати розписку), боржник має право затримати виконання зобов'язання, доки кредитор не змінить своєї позиції. Оскільки затримка виконання у цьому випадку виникає з вини кредитора, він вважається таким, що прострочив,